У висновках узагальнюються результати дисертаційного дослідження, сформульовано рекомендації щодо їх наукового і практичного використання. Зокрема, на основі здійсненного аналізу визначено наступне. Динаміку розвитку місцевого самоврядування в Україні не можна визнати задовільною, однак, процеси демократизації суспільного життя невідворотні. Сьогодні зусиллями міжнародних консультантів, вітчизняних науковців політична еліта приходить до нового розуміння суті місцевого самоврядування як публічної влади, природа якої відрізняється від природи державної влади. Місцеве самоврядування як суспільно-політичний феномен є універсальним засобом ліквідації історично зумовленої суперечності між державою і суспільством та шляхом подолання політичного відчуження населення від влади. Місцеве самоврядування як соціальний феномен і одна з підвалин демократичного суспільства здатне слугувати об'єднавчим механізмом для формування умов сучасної держави. Політико-стабілізаційна роль місцевого самоврядування полягає в тому, що в політичній системі суспільства воно сприяє формуванню спільних інтересів територіальних громад, інтегрує їх жителів у активне політичне життя, сприяє вихованню високої політичної свідомості і культури. За сприятливих умов воно може і повинне сприяти поступовому вростанню України в демократичний режим, ініціюючи його знизу. Місцеве самоврядування здатне допомогти громадянам усвідомити, що демократія є не тільки формальним встановленням необхідного набору виборчих процедур, але й соціальним партнерством, особистою участю кожного в справах і турботах того соціуму, частину якого він собою являє. Політико-стабілізаційна роль місцевого самоврядування виявляється і в тому, що воно є органічною частиною системи стримувань і противаг, яка працює не лише по горизонталі, але й по вертикалі, допомагає знайти оптимальне поєднання загальнодержавних інтересів з інтересами кожного окремого муніципального утворення. У дослідженні дисертант доводить, що місцеві співтовариства здійснюють свою політико-стабілізаційну роль також тим, що вони потенційно можуть стати опорою центральної влади, оскільки зацікавлені в сильному центрі, бачать у ньому гаранта свого статусу. На основі аналізу світового досвіду дисертант зробила висновок про те, що місцеве самоврядування створює реальну противагу сепаратистським настроям регіональних еліт і сприяє зміцненню принципів унітарності, чим також виконує політико-стабілізаційну роль. Оскільки саме муніципальній владі доводиться задовольняти основні, насущні потреби населення, ця система, забезпечена фінансово-економічними гарантіями, може стати стабілізуючим чинником, здатним відвернути сплески соціальних криз. Саме місцеве самоврядування може сприяти подоланню національних і релігійних конфліктів, оскільки воно будується не за етнічною і конфесійною ознаками, а на основі громадської співпраці, співробітництва з державою. Разом з тим місцеве самоврядування є однією з найзручніших форм реалізації принципу національно-культурної автономії. Тому даний інститут виступає ефективним інструментом подолання “атомізованого” стану суспільства, відродження його традиційних мікроструктур. Отже, нині в світі спостерігається підвищення ролі місцевого самоврядування, що знайшло відображення в міжнародно-правових документах і в національних законодавствах сучасних держав. Основою підвищення цієї ролі є ускладнення всіх сторін суспільного життя, ріст освітнього рівня, кваліфікації, інформованості громадян, індивідуалізація їхніх потреб і запитів. Місцеве самоврядування як соціальний інститут в умовах соціально-політичної трансформації сучасної України відіграє важливу політико-стабілізаційну роль. |