Проаналізувавши сучасний політичний дискурс засобів масової інформації України, можна зробити такі висновки: 1. Комунікація — універсальне надбання людства й реальність суспільного існування. Жодне важливе суспільне питання неможливо розв’язати поза комунікативним, публічним обговоренням. Демократично організована спільнота мусить досягти єдності — консенсусу — через дискурс. Дискурс є практикою комунікативних взаємин для досягнення суспільної узгодженості та соціальної згоди. За дискурсом стоїть набагато більший обсяг інформації, аніж той, що маніфестується поверхово вираженими значеннями слів 2. У демократичному суспільстві, основою, стрижнем політики є політична комунікація, політичний дискурс, який дозволяє синхронізувати життя суспільства як єдиного організму. Розрізняючи політичний дискурс і політичний дискурс ЗМІ (у першому випадку словом, жестом промовляє влада, у другому — ЗМІ, які є рупором влади), називатимемо обидва “політичним дискурсом”. Політичний дискурс ЗМІ є репрезентацією дискурсу влади та її політики. Політичний дискурс засобів масової інформації України є інтерпретаційним, оскільки відображає і цінності медіа-видань і інтереси тих, хто їх утримує. Сучасний політичний дискурс ЗМІ України все ще є залежним від радянської політичної спадщини, де на публіку подавали заздалегідь опрацьовані ідеї та ідеологеми, а сама політична воля здійснювалася в “коридорах” влади, що продовжується і нині. 3. Особливість сучасного політичного становища України, і відповідно політичного дискурсу засобів масової інформації у тому, що наша держава перебуває як у постколоніальній, так і посттоталітарній ситуації. Зрозуміло, що посттоталітарний статус позначений 70-літнім виживанням України у лещатах радянської тоталітарної системи, а постколоніальний характер позначений становищем України як колонії Російської імперії у з кн. ХVІІ – до поч. ХХ ст. Отже, різниця між українським постколоніалізмом і посттоталітаризмом у тому, що на відміну від Росії, яка переживає лише посттоталітарний період, оскільки сама ж і була імперією (і надалі намагається утверджувати імперські позиції у сучасному світопорядку), Україна волею історії потрапила у подвійні лещата: колоніалізму і тоталітаризму. 3. У цьому плані можна виділити два види політичного дискурсу ЗМІ України: постколоніальний та посттоталітарний. Колоніальний дискурс Російської імперії поглинув або зліквідував інші українські дискурси, колонізована культура була ізольована від зовнішнього світу й не мала можливості діалогу з іншими культурами, перестала для них існувати. Визвольний антиколоніальний дискурс призвів до відновлення історичної правди, дав поштовх національному, духовному і релігійному відродженню України. Роль журналістики на цьому етапі була вирішальною. До відновлення Української державності антиколоніальний дискурс був покликаний заміняти її, виконувати її роль. Метою цього дискурсу ЗМІ була незалежність України. 4. Український постколоніалізм не має політичних аналогів в історії світу. Постколоніалізм — це сучасна політична практика, практика влади й боротьби за владу, це система думок та політичних абстракцій. В Україні, українській свідомості та її віддзеркаленні в ЗМІ зараз наявні усі три типи дискурсу — колоніальний зменшується, а постколоніальний нарощується повільно. Все ще досить активним є антиколоніальний, бо Росія продовжує вести щодо України імперську політику. Сучасні українські засоби масової інформації хронологічно (в часі) можна вважати постколоніальними, позаяк за змістом та семантикою, постколоніальними їх не назвеш. Нині постколоніальний характер політичного дискурсу мас-медіа України позначений недовершеністю, амбівалентністю, розмитістю. Попри те, що постколоніальний дискурс видозмінюється та розширюється, його повноцінний розвиток та функціонування в Україні все ще залишається проблематичним. 5. Одне із найважливіших трансформаційних завдань посттоталітарного політичного дискурсу ЗМІ України — подолання тоталітарної спадщини в новоствореному суспільстві, перетворення тоталітарного дискурсу у посттоталітарний. Через відсутність власного національного інформаційного простору (його неоколонізованість) в українських ЗМІ відсутня проблема інформаційного кордону: в Україну ввірвався потік різноманітної інформації, що виражає неукраїнське, часто навіть антиукраїнські інтереси. 6. Сьогодні одним з найголовніших завдань українських мас-медіа є формування державного мислення як мислення демократичного і відповідального. Основне завдання націо- та державотвірного коду політичного дискурсу ЗМІ України — давати правдиву інформацію, творити громадянське суспільство. Націо- та державотвірний код політичного дискурсу ЗМІ України є об’єктивною необхідністю для ідентифікації України як держави у світі, її зросту і поступу в контексті сучасних геополітичних реалій. Українська влада повинна створити не лише належні умови для існування національного інформаційного простору, у державі має функціонувати сучасна система захисту і формування національних цінностей, і щонайважливіше — спосіб поширення цих вартостей на суспільства інших країн. 7. В українських мас-медіа інформативно-комунікативний код політичного дискурсу є іманентним, суперечливим, оскільки тут у постійному протистоянні перебувають приватний та громадський інтереси. Своєрідним надзавданням інформативно-комунікативного коду політичного дискурсу ЗМІ України є ефективний вплив на політичну свідомість аудиторії. На жаль, ідеологічно та професійно українські ЗМІ ще не всі стали незалежною силою. Через їх відверту або приховану заанґажованість українським мас-медіа все ще бракує об’єктивності та самостійності. 8. Українські ЗМІ не приховують чинників міфотворення як у самій політиці, так і у їх ставленні до політики. Навіть визнають це, обігруючи численні варіації на тему політичних міфів. Кількість політичних міфів, поширених в засобах масової інформації, свідчить про це й підтверджує їх специфічно міфотворчу роль. ЗМІ повинні взяти на себе роль творців позитивних — націотвірних — міфів, які також здатні відіграти важливу роль в національній консолідації, в побудові справді демократичної і справді української України. 9. Сучасний політичний дискурс ЗМІ України послуговується особливою риторикою, специфічними дискурсивними практиками. Мовно-стилеві прийоми риторичного коду є домінантою українського політичного дискурсу, сучасних засобів масової інформації. Риторичний дискурс українських ЗМІ є неоднорідним, має свої ідеологічні відмінності, певну гаму відтінків — від чесних і благородних задумів до відвертого обману та маніпуляцій. 10. Сучасний політичний дискурс ЗМІ України в своїх міжнародних параметрах розгортається навколо основних геополітичних опозицій: Україна/Росія, Україна/Польща, Україна/Європа, Україна/США. 11. Сьогодні в Україні маємо реалії жорстокої інформаційної експансії російських засобів масової інформації, які вже впродовж 13 років ведуть інформаційну війну проти України, її незалежності, державності і суверенітету. Орієнтація на Росію, отже повернення до політичної, економічної залежності і можливо авторитаризму, чи Європу, утвердження демократичних цінностей — це питання ще довго буде стояти перед Україною та українськими ЗМІ як головна проблема постколоніальних трансформацій. Тільки за умови політичної волі українських державців Україна зможе протистояти інформаційно-пропагандистським експансіям інших держав, зокрема Росії, яка через вторгнення в інформаційний простір України намагається забезпечити свої політичні та економічні інтереси. Еволюція сучасних взаємин з Росією засвідчує, що Україні ще треба пройти неабиякі випробування, аби утвердити свою державність і стати могутньою європейською державою. 12. Інтерес політичного дискурсу ЗМІ України до найближчого західного сусіда не випадковий: Польща є членом Європейського Союзу. Загальна тенденція українських та польських публікацій на цю тему — пошук шляхів порозуміння, налагодження добросусідських відносин, тональність — доброзичлива. Україні в будь-якому разі доведеться пройти такий шлях, як її польський сусід. Насамперед, це і приведення законодавства до норм Європейського Союзу, і багато інших моментів економічного й соціального плану. Але те, що в неї є такий союзник, як Польща, вселяє оптимізм на успішну євроінтеґрацію України. 13. Західна преса пише про Україну дуже мало, і для пересічного європейця наша держава і досі залишається своєрідною terra incognita. Втім, часом з’являються матеріали, в яких чимало справді цікавих висловлювань і спостережень про українські події, хоч ще більше негативної інформації про нашу державу — засилля корупції, проблеми із свободою слова, переслідування журналістів. Орієнтація на Європу означає, що Україна прагне стати часткою Європи не лише географічно (такою вона є вже давно), а й психологічно. Курс на європейську інтеґрацію викристалізовується з багатовікової історії нашого народу, його ментальності та етнічних коренів і стосується передусім європейської самоідентифікації українського народу. 14. Сполучені Штати Америки завжди були одним з важливих чинників української зовнішньої політики, і, відповідно, українсько-американські взаємини є постійним об’єктом політичного дискурсу ЗМІ України. Образ України на сторінках американських мас-медій має синусоїдний характер. Після встановлення стратегічного партнерства у міждержавних відносинах “справа Лазаренка”, вбивство Ґонґадзе, “касетний скандал”, “продаж “Кольчуг” знову повернули негативний образ України в американських мас-медіа. Новим етапом та зміною візії України в американських ЗМІ стало прийняте українським парламентом рішення про участь в антитерористичній кампанії та відправлення українського батальйону миротворців для ліквідації наслідків військової операції в Іраці. Одначе США, через “комплекс Гулівера”, часто бракувало гостроти зору, послідовності та гнучкості, щоб зрозуміти українські реалії. 15. Отже, політичний дискурс засобів масової інформації України — це своєрідне типологічно, семантично та структурно складне явище в світовому інформаційному просторі. Він є каталізатором та індикатором суспільних процесів та віддзеркалює стан суспільної свідомості перехідного суспільства, і ця перехідність, амбівалентність (старе/нове) пронизує і його структуру, і семантику, ідеологію та риторику. Політичний дискурс — це вербалізований вияв політики, мовна дійсність, у конкретних соціальних координатах, соціолінґвістична структура. На теперішньому етапі української історії — розбудови держави — політичний дискурс засобів масової інформації України відіграє важливу роль в процесі трансформацій, створення демократичного суспільства. Працюючи зі словом, впливаючи на масову свідомість через слова, тексти, він перетворює їх із явища звичайного у наступальну силу. |
