У висновках підсумовані результати, отримані при проведенні дисертаційного дослідження, які полягають у наступному: Концептуальне наповнення ідеї громадянського суспільства відбувалось протягом багатьох століть і зараз знаходиться у площині теоретико-методологічних пошуків багатьох дослідників, що зумовило значні відмінності у тлумаченні даного поняття. Здобутком теоретико-методологічних досліджень сучасності вважаємо визнання громадянського суспільства політичним явищем, що конкретизується через цілеспрямовану політичну діяльність його суб’єктів та інститутів, проявляєтьтся через корегування державної політики та участь у розподілі владних ресурсів, визначення їх загальної спрямованості на утвердження й захист головних цінностей та пріоритетів демократії. На наш погляд, найбільш точним та повним є визначення громадянського суспільства як розвинутої системи суспільних відносин, основу якої складають недержавні відносини, що реалізуються в діяльності інститутів громадянського суспільства – політичних партіях, громадських організаціях, ініціативах, громадських рухах, недержавних засобах масової інформації та здійснюють значний вплив на органи державної влади. Такий підхід дозволяє виокремити чотири взаємопов’язані структурні компоненти громадянського суспільства – соціальну, економічну, політичну і духовну сфери. Їх можна розглядати як підсистеми громадянського суспільства, головне призначення яких полягає у формуванні сукупності взаємозв’язків та детермінант для процесів створення та розвитку інститутів громадянського суспільства та підтримці цілісності соціальної системи. Головними ознаками громадянського суспільства у демократичній правовій державі є функціонування демократичних інститутів та механізмів, що забезпечують можливість громадян впливати на формування державної політики, контролювати її та змінювати у разі необхідності; реалізація основних прав і свобод людини (особливо політичних), наявність та ефективне функціонування головних інститутів громадянського суспільства як форм та способів організованої політичної участі громадян; рівноправність та захищеність усіх форм власності, народний суверенітет, політичний консенсус та світоглядний плюралізм як засадничі принципи державної політики. Дослідження специфіки політичних функцій громадянського суспільства здійснено у межах дихотомії «громадянське суспільство-держава», що з одного боку - підтверджує їх тісний взаємозв’язок, а з іншого - вказує на протистояння між ними, що виявляється у формуванні громадянами противаги державі у формі незалежних громадсько-політичних організацій і засобів масової інформації, масових демократичних рухів тощо, й виявляє загальну тенденцію сучасного громадянського суспільства - розширення сфери його компетенцій і, як наслідок, перейняття громадянським суспільством частини повноважень інституціолізованої політичної влади. Політичні функції громадянського суспільства є важливим виміром його діяльності, що утворюється як система політичної участі громадян, яка уможливлює їх безпосереднє втручання у політичну сферу життєдіяльності соціуму через інститути громадянського суспільства та форми прямої демократії, забезпечує повноту реалізації громадянами своїх політичних прав та свобод. Специфіка та спрямованість політичної діяльності суб’єктів та інститутів громадянського суспільства конкретизується у визначенні поняття «політична функція громадянського суспільства», яку слід тлумачити як сукупність форм та способів організованої взаємодії суб’єктів та інститутів громадянського суспільства з інститутами державної влади, що має на меті, з одного боку, забезпечення участі або впливу громадян (іноді примусового) на процеси утворення інститутів держави, прийняття ними рішень, визначення цілей, напрямів, характеру діяльності та суспільно-політичних перетворень, а з іншого боку, використання владних ресурсів та повноважень держави для задоволення соціально-політичних інтересів та потреб суб’єктів громадянського суспільства, реалізації цілей, що декларуються його інститутами. Головною ознакою поділу політичних функцій громадянського суспільства на зовнішні та на внутрішні є сфера їх реалізації інститутами та суб’єктами, тобто спрямованість на об’єкт дії в рамках дуальної системи «громадянське суспільство - держава». Крім поділу функцій громадянського суспільства на внутрішні та зовнішні політичні, існує їх поділ на внутрішні та зовнішні неполітичні функції. Дихотомія політичного/неполітичного вимірів діяльності інститутів та суб’єктів громадянського суспільства утворює основу концептуальної моделі «громадянське суспільство» - «держава» й унаочнює механізм набуття функціями громадянського суспільства таких рис та властивостей, що дозволяють визначити їх як політичні. Отже, політичними внутрішні функції громадянського суспільства стають у тому випадку, якщо реалізація цілей його інституціалізованих елементів здійснюється через органи держави та використання владних ресурсів. Тоді як зовнішні функції громадянського суспільства стають політичними лише за умови та внаслідок того, що процес їх реалізації відбувається як відчутний вплив, який контролює, корегує, або змінює характер діяльності інститутів державної влади, визначає цілі в межах напрямів політики держави. Значення внутрішніх політичних функцій громадянського суспільства полягає у забезпеченні й створення оптимальних умов для функціонування системи суспільних відносин, досягнення суспільного консенсусу, розвитку механізмів консолідації суспільства, вдосконалення демократичних норм та цінностей. Внутрішні політичні функції громадянського суспільства спрямовані на створення захисного бар’єру від неправомірного втручання держави у приватну сферу людської життєдіяльності. До внутрішніх політичних функцій громадянського суспільства відносимо наступні: політичної соціалізації, відновлення структури громадянського суспільства і зняття соціально-політичної напруги, політичної регуляції, політичної ідентифікації, політичної самоорганізації та самодопомоги, продукування політичних норм та цінностей. Зміст зовнішніх політичних функцій громадянського суспільства полягає у легітимації політичної влади, налагодженні механізмів взаємодії та співробітництва між державними органами та інститутами громадянського суспільства, здійсненні громадського контролю над владою, артикуляції інтересів громадян та їх представлення в інститутах державної влади, утвердженні існуючої системи політичних норм, цінностей та впровадженні нових норм у суспільно-політичну практику, які захищають інтереси громадян та їх об’єднань. Виконання зовнішніх політичних функцій забезпечує участь громадян у прийнятті політично-важливих рішень (особливо в аспекті державотворення), забезпечує принцип представництва інтересів різних соціальних груп у вищих органах державної влади. Реалізація механізму громадського контролю за діяльністю органів влади пов’язана з дотриманням прав і свобод громадян, відкритістю і прозорістю бюджетного процесу та впровадженням моделі звіту органів влади перед громадськістю. Головною метою реалізації зовнішніх політичних функцій громадянського суспільства є створення та всіляка підтримка такої політичної системи суспільства та типу інституціалізованої державної влади, тобто таких суспільно-політичних умов буття громадян, які необхідні для повноцінного існування та розвитку як окремої людини, так і суспільства загалом. Таким чином, до зовнішніх політичних функцій відносяться: легітимації політичної влади, громадсько-політичного контролю, політико-правова, компенсаторна, політичної адаптації, правозахисну, протидії авторитарним тененціям. Окремо виділяємо функції політичної інтеграції та політичної комунікації, що реалізуються одночасно як зовнішньополітичні та внутрішньополітичні. Головними суб’єктами здійснення зовнішніх політичних функцій громадянського суспільства в Україні виступають політичні партії, громадські організації, суспільно-політичні рухи, незалежні засоби масової інформації та органи місцевого самоврядування. Останнім часом набирають політичної ваги також діяльність консультативно-дорадчих органів, експертних рад, громадських комісій, груп, які працюють при державних органах й беруть участь у прийнятті політичних рішень. Більшість структур громадянського суспільства ще занадто слабкі, щоб здійснити суттєвий вплив на формування та реалізацію державної політики. Держава визнає структури громадянського суспільства, головним чином, як формальний атрибут демократії, а тому легко ігнорує їх запити та вимоги. Особливістю становлення громадянського суспільства в Україні є транзитний стан, у якому перебуває суспільство, що характеризується складним синтезом окремих рис тоталітарно-авторитарного та демократичного політичного режиму. Серед проблем реалізації політичних функцій громадянським суспільством в Україні варто відзначити громадянську пасивність та відстороненість у прийнятті політичних рішень, зумовлену низьким рівнем політичної та правової культури, відсутність навичок політичної участі, традиції політико-правового організованого та особливо індивідуального самозахисту власних потреб та інтересів у більшості громадян, вузьку соціальну базу громадянського суспільства, слабкість організаційної структури громадських об’єднань та недостатній позитивний досвід вирішення практичних завдань; несформованість демократичної системи цінностей; відсутність реальних механізмів контролю та підзвітності вищих посадових осіб виборцям; недосконалість законодавства та корумпованість у вищих гілках влади тощо. Вищезазначені проблеми об’єктивно ускладнюють політико-правовий процес та звужують можливості реалізації політичних функцій інститутами громадянського суспільства в Україні. |
