У висновках підсумовуються результати дослідження відповідно до поставленої мети і завдань: 1.Сучасні концепції, які пояснюють низьку політичну активність жінок, можна розділити на два блоки: інституційні та біологічні. Обидва теоретико-методологічні підходи знайшли відображення у вітчизняній літературі та працях дослідників ЦСЄ з проблем політичної участі жінок. Поряд з цим, поширений в західній політологічній науці підхід, відповідно до якого стан політичної участі жінок визначається комплексом соціально-економічних, культурних та політичних факторів, залишається недостатньо розробленим. Застосована у роботі компаративістська методика так званого дослідження випадку (case-study) виявилась ефективним методом всебічного аналізу явища політичної участі жінок в межах одного національного випадку із одночасним співставленням його в межах інших країн. 2. Аналіз трансформації соціально-економічного статусу жінок країн ЦСЄ в умовах формування ринкових відносин в економіці не продемонстрував радикального спаду у жіночих позиціях стосовно чоловіків, проте і не надав свідоцтв істотного поліпшення становища жінок. Аналіз засвідчив, що жінки володіють значним потенціалом для того, щоб зберегти достойні та стійкі професійні позиції в економіці, однак за умови, що уряди країн ЦСЄ забезпечать функціонування ефективних гарантій рівності можливостей жінок на ринку праці. Попри подібність контексту становища жінок на початкових етапах транзиту, країни ЦСЄ демонструють різні приклади поглиблення ґендерної нерівності в соціально-економічній сфері у наступні періоди трансформації. Так, закладене реформами успішне функціонування ринку, в другій половині 1990-х рр. у РП та СР призвело до стабілізації критичних показників у сфері зайнятості та збільшення рівня добробуту жінок цих країн. Найбільш стресовим соціально-економічне становище жінок у досліджуваний період залишалось у РФ, де рівень економічного розвитку в 1990-х рр. був найнижчим серед трьох країн. Однак сприятливі соціально-економічні умови, очевидно, корегувались несприятливими національними патріархальними традиціями суспільств надто у виразно провінційній СР та традиційно-консервативній РП. Панування традиційних соціальних цінностей, що відображалися у патріархальних стереотипах суспільної свідомості та традиціоналістських напрямках державної політики, виявилось істотним гальмом на шляху розширення політичної активності жінок у всіх трьох країнах. 3.Аналіз розвитку жіночої громадської активності в умовах трансформації суспільств дозволив зробити висновок про те, що переважна кількість існуючих жіночих НУО в країнах ЦСЄ є соціально-направленими, що, однак, дозволяє припустити, що вирішення соціально-економічних проблем є передумовою активізації масштабної політичної участі жінок у майбутньому. Це припущення підтверджується досвідом обраних для аналізу країн, де жіноча участь у громадянському суспільстві є досить позитивною силою. Найбільш активними суб’єктами політичного процесу є польські НУО. Російські та словацькі жіночі НУО також демонструють значний рівень активності у боротьбі з проблемами нерівності жінок у політичній сфері, проте міра їх впливу поки що не є такою значною, як у РП. Поряд з цим, жіночі політичні партії та об’єднання в цілому не є типовими для жіночого руху в умовах трьох країн. 4.Аналіз специфіки участі жінок у політичному житті країн ЦСЄ в 90-х рр. XX – на поч. XXI ст. дозволяє говорити про дві загальні тенденції. По-перше, із завершенням періоду соціалізму в країнах ЦСЄ відбулось значне скорочення жіночого політичного представництва на всіх рівнях управління, що, проте, повільно збільшується із проведенням кожних чергових виборів. По-друге, гендерний розподіл всередині кожного окремого органу влади має яскраво виражену пірамідальну структуру. Обрані для аналізу випадки підтверджують загальні тенденції жіночої політичної участі країн ЦСЄ. Так, участь жінок у законодавчій гілці влади трьох країн залишається досить низькою, однак, повільно збільшується з проведенням кожних чергових виборів. Найбільшу кількість жінок, представлених в парламенті, продемонстрували СР та РП – в середньому 14,65% та 14,07%. РФ відстала від них майже на 4% (10,81). При тому, що в СР та РП на виборах початку 2000-х рр відбувся прорив із представництвом жінок, РФ підтримала повільну тенденцію просування жінок до парламенту. Всі три досліджувані країни підтверджують загальне правило про те, що жінки мають вищі показники у тих системах, які засновані на пропорційному представництві (СР, РП), ніж у тих, де діють системи одномандатних округів (РФ). Однак сприятливе поєднання електоральних правил в СР, РП та РФ значною мірою корегується несприятливою у багатьох аспектах партійною політикою. Партії трьох країн в цілому не є ініціаторами реалізації гендерно-чутливої політики, оскільки, як продемонстрував аналіз, долучають жінок у свої партійні списки як кандидатів переважно на непривабливі позиції, і в обмеженій кількості (в середньому 20-23%). Що стосується ідеологічної складової партійної системи та її впливу на кількість обраних жінок, то єдиною країною, яка підтвердила загальноприйняту гіпотезу про те, що партії лівого крила більш схильні розміщати жінок у своїх виборчих списках, виявилась РП. На прикладі СР та РФ ми не виявили очевидної залежності збільшення кількості жінок у партійному списку та партійної ідеології. 5.Порівняльний аналіз представництва жінок на керівних посадах у системі виконавчої влади та на рівні місцевого самоврядування досліджуваних країн продемонстрував, що, в цілому, кількість жінок в органах влади місцевого рівня у СР та РП є більшою в середньому на 1,5 – 2,5%, у порівнянні з центральними органами влади. В РФ рівень регіонального управління не підтвердив подібної закономірності, а в окремих випадках був навіть нижчим за загальнофедеральний рівень управління. А от участь жінок в урядах як членів кабінету міністрів є майже порівняною у всіх трьох країнах, оскільки жінки в переважній більшості обіймали в середньому 1 – 4 посади (10 – 14%). Основною причиною активнішого залучення жінок до лав муніципальної політики є те, що діяльність на цьому рівні носить яскраво виражений інструментальний характер. Хоча і на цьому рівні діє ряд особливостей, пов’язаних переважно із фактором політичної культури. Так, жінок на виборах до місцевих рад РП частіше, ніж чоловіків, обирають у містах, ніж у селах, що пов’язано із переважанням у сільській місцевості традиційних поглядів на роль статей. Вірогідним цей висновок є і у випадку РФ, де низький рівень представництва жінок в одних регіонах (переважно мусульманських), та відносно вищий в інших (переважно немусульманських), безпосередньо пов’язаний із пануючими культурними традиціями. Пояснення причин низького заступництва жінок на рівні керівних постів виконавчої влади у всіх трьох країнах повинно розглядатись при аналізі механізмів формування урядів цих країн. В даному контексті в результаті аналізу, фіксується тільки низька участь жінок у роботі виконавчих органів СР, РП та РФ та загальна тенденція закріплення за жінками переважно соціально-гуманітарних сфер. 6.Політична система України не проявляє якихось специфічних особливостей впливу соціально-економічних, політичних та культурних факторів на політичне представництво жінок, всі фактори можуть діяти у відповідності до теоретичних очікувань або ж співвідноситись з результатами для інших цільових країн. Порівняльний аналіз результатів статистичної перевірки гіпотез показав: - Представлені в статистичній моделі результати гіпотез, в цілому, збігаються з подібними в межах міжнародного аналізу, а в окремих випадках суперечать висновкам представлених у світових дослідженнях цієї сфери. Так, рівень демократії нації та наявність пропорційної системи, як було виявлено, сприяють розширенню політичних можливостей жінок, однак відсоток лівих партій не продемонстрував значимого зв’язку. Всупереч очікуванням жіночий освітній рівень та кількість жіночих політичних організацій не виявились статистично значимими в моделі. Звичні очікування про доречність частини культурних детермінант також не знайшли підтвердження в нашому аналізі. Рівень ВВП – єдина соціально-економічна змінна, що виявилась пов’язаною із жіночим політичним представництвом. Католицизм та православ'я, як і очікувалось, не сприяють жіночому успіху в перемозі на виборах, продемонструвавши кореляційну залежність з передбачуваним від’ємним значенням. Таким чином, такі змінні як «рівень освіти», «кількість жіночих організацій», «ратифікація Конвенції ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок», «легалізація абортів» та «відсоток лівих партій» виявились не пов’язаними з показником жіночого парламентаризму у країнах ЦСЄ. Такі ж змінні як «рівень ВВП», «виборча система», «домінуючий тип релігії» та «рівень демократії» продемонстрували той тип зв’язку, який передбачався з боку теоретичної моделі. Враховуючи отримані результати, вважаємо, що наведені змінні заслуговують на те, щоб бути включеними у розробку концептуальних основ аналізу представництва жінок у владі перехідних країн. |
