У дисертаційному дослідженні проведено комплексний теоретико-методологічний аналіз феномену маргінальності в політичному та етнокультурному вимірах. Всю багатоманітність підходів, видів і класифікацій маргіналів і маргінальності у соціально-політичному просторі зведено до одного комплексного визначення. Маргінали – це індивіди, що знаходяться на периферії, узбіччі соціальної, економічної, політичної, правової, психологічної та інших систем. Маргіналізація – процес перетворення індивідів, які ідентифікують себе з певною спільністю, під впливом економічних, політичних, соціальних, психологічних і культурних факторів у маргіналів. Встановлено, що важливими детермінантами маргінальності в умовах трансформаційних процесів пострадянської України, є політичні і етнокультурні умови її функціонування. У залежності від рівня детермінації маргінальність набуває конкретних форм прояву. Політична маргінальність в умовах трансформаційних процесів українського суспільства аналізується як дворівневе явище, що впливає на діяльність політичних інститутів і поведінку політичних акторів, при цьому, як інститути, так і актори можуть бути і причиною політичної дезорганізації, і потенціалом для зародження нових політичних структур і відношень в Україні. Інституційна політична маргінальність, проявляється в політичних інститутах, організаціях і структурах, функції яких спрямовані не на цілісність політичної системи, а на її перетворення, впливаючи або на дезорганізацію (дисфункційність), або на формування нових структур (інновації у функціях). Акторна політична маргінальність, що досліджувалася з позицій поведінки елітарних і неелітарних груп, у одних – пов’язана з репутацією і статусними характеристиками, з участю в процесі прийняття рішень; у інших – з ціннісними орієнтаціями і особливостями електоральної поведінки в політичному просторі українського соціуму. В сучасних умовах політична маргінальність представляє собою динамічне явище, яке змінюється поряд з політичним простором, так як кожний новий етап у його розвитку виділяє специфічні критерії даного феномену. Динаміка маргінальності відстежується на політико-психологічному рівні політичних акторів. Зіткнення політичного простору з індивідуально-адаптивним призвело до виникнення маргінальної свідомості, що пройшла такі етапи розвитку: права (консервативна) маргінальна свідомість; ,,дискретна” маргінальна свідомість; ,,несвідомо-демократична” маргінальна свідомість. Не дивлячись на постійну присутність маргінальності в центрі політичного простору пострадянської України, у державних органах влади все ще недостатньо усвідомлюється необхідність аналізу політико-психологічного настрою і особливостей поведінки маргінальних груп, а також недооцінка цього феномену при проведенні реформ у всіх сферах суспільного життя і при прийняті політичних рішень. Важливим моментом тут може виступати не лише необхідність подолання маргінальності, але й сприйняття особливостей маргінальних політичних акторів і специфічних функцій інститутів, як можливих варіантів вирішення основних проблем політичної системи України. Поряд з політичною маргінальністю, важливе місце у трансформаційних процесах пострадянської України займає етнокультурна маргінальність. До етнічних маргіналів відносять вихідців з національно-змішаних родин, коли людина сприймає дві традиції, дві мови, а тому повинна обирати якусь з них, або синтезувати щось своєрідне. Перебування у іноетнічному середовищі будь-якої родини протягом кількох поколінь може призвести до подвійної етнічної самосвідомості її членів. В іншому разі етномаргінальний статус набувається зі зміною життєвої ситуації внаслідок міграції, трансформації політичних, культурних, соціальних умов життя людини. Зазвичай, такі процеси супроводжуються зміною особистісних орієнтацій в етнокультурній сфері та певною трансформацією свідомості. Визначено особливості етнокультурної маргінальності в Україні: - значне зростання проявів маргіналізму серед усіх етносів, які мешкають в Україні, що обумовлено системною трансформацією суспільства; - поглиблення маргінальних тенденцій у зв'язку з активізацією міграційних процесів; - рубіжний характер України (між Заходом і Сходом), що породжує її особливий етнокультурний статус як маргінальної держави, яка ще не відірвалася від Сходу, але й не примкнула до Заходу; - наявність в Україні двох основних мов – української та російської – це питання з культурно-інформаційного перетворилося на політичне; - відсутність загальнонаціональної державної еліти, яка змогла б консолідувати суспільство; - розподіл віруючих, в межах держави, за різними конфесійними вподобаннями; - відсутність правової бази для захисту інтересів титульної нації і прав національних меншин. Перенісши специфіку етнокультурної маргінальності у практичну площину політики, вдалося простежити тенденції до встановлення тісного взаємозв’язку між мовою спілкування, релігійними вподобаннями, етнічними ідентифікаціями тієї чи іншої групи населення та її політичними орієнтаціями. Узагальнюючи результати теоретичного аналізу ролі політичної та етнокультурної маргінальності в трансформаційних процесах пострадянської України, рекомендується: Проблему маргінальності вирішувати шляхом встановлення нової парадигми міжетнічних відносин та формування поліетнічної нації як основи існування сегментованого вітчизняного соціуму. В цьому сенсі важливим завданням є завершення консолідації української етнонації як політико-соціальної, культурної і психологічної цілісності, здатної виконувати роль центру тяжіння в системі українського етнополітичного організму. Поряд з цим, процес національного будівництва навряд чи матиме позитивні результати без залучення до нього численних національних меншин та етнічних груп країни. Інакше кажучи, має відбуватися паралельний та взаємозалежний розвиток етнічної та громадянської складових української нації. Зважаючи на достатньо високий рівень субкультурного плюралізму української держави, найбільш сприятливі умови для зазначених процесів лежать в основі моделі етнокультурного плюралізму, яка передбачає необхідність вироблення – не лише завдяки зусиллям держави, а й за активної участі різноманітних структур громадянського суспільства – консолідуючої програми міжетнічного діалогу на засадах інтеграції та мультикультуралізму, яка б об'єднала різні верстви населення за принциповими питаннями з обов'язковим урахуванням культурно-історичних особливостей окремих регіонів. Згідно з запропонованою моделлю, квінтесенцією українського національного будівництва повинно бути створення необхідних стимулів для добровільної інтеграції етнокультурних маргіналів в український соціум. Традиційні схеми пояснення маргінальності як характеристики аут-групи при сучасному стані українського суспільства неприйнятні, оскільки в маргінальному стані знаходиться переважна частина суспільства. Тому потрібні зусилля спеціалістів різних галузей науки для розробки пояснювальних моделей структури особистісної свідомості українських громадян і діагностики різних проявів кризи ідентичності як на особистісному, так і на суспільному рівнях. Базуючись на таких моделях, слід визначити шляхи подолання цього кризового стану, досягнення політичних, правових, соціальних, культурних умов, які б сприяли формуванню позитивних самоідентичностей індивідів. |