У висновках підсумовані результати, отримані при проведенні дисертаційного дослідження. Ці результати полягають у наступному: Вивчення сутнісних характеристик процесу політичної соціалізації невід’ємне від конкретно-історичних умов його протікання. Зміст та спрямованість даного процесу обумовлені організацією політичних інститутів, наявними соціально-політичними нормами, соціально-історичним досвідом політичної практики, системою соціальних зв’язків конкретного суспільства. Політичні інститути та норми регулюють політичну діяльність особистості, внормовують та активізують її в певному напрямку. Соціальний досвід, що сконцентрований в політичній культурі обумовлює зміст політичної соціалізації транслюючи найбільш значимі політичні цінності та правила поведінки, створюючи певний інваріант, що відтворюється від покоління до покоління. Соціальна сфера суспільства детермінує структуру особистості через усвідомлення свого соціального становища, потреб та інтересів пов’язаних з ним. Політичний режим як функціональний аспект політичної системи виступає основним критерієм для виділення типів політичної соціалізації за такими параметрами: характер стосунків держави з громадянами, функціонування політичних та неполітичних організацій, наявна політико-правова система. Для сучасних демократичних країн характерний тип політичної соціалізації, що передбачає активне включення особистості у політичний процес на основі усвідомлених групових та індивідуальних інтересів. Для таких суспільств характерна “організаційна модель” у взаємозв’язку особистості та політичної системи. Процес політичної соціалізації в демократичних країнах спрямований на формування особистості, яка зацікавлена в участі у політичному процесі, потенційно здатна до активних колективних дій в політиці, психологічно готова до виконання політико-рольових функцій в рамках встановлених правових меж. Однак, “організаційна модель” має свою специфіку в різних демократичних країнах в залежності від гомогенності політичної культури. Для недемократичних політичних режимів характерна “ізоляційна модель” політичної соціалізації, де особистість розглядається як об’єкт управління, а активна участь громадян у політичному процесі як самостійних свідомих суб’єктів, становить загрозу стабільності політичної системи. Загальними рисами, що притаманні цій моделі можна назвати такі: жорстка регламентація політичної поведінки індивідів з боку органів держави; локалізація чи уніфікація соціальних інтересів; брак правового унормування соціально-політичних відносин. Трансформація недемократичних режимів має свою специфіку в різних суспільствах, однак можна стверджувати про наявність загальних детермінант, що впливають на зміну взаємозв’язку людини та політичної системи: делегітимізація політичного режиму, наслідки лібералізації, роль недержавних інститутів, характер формування партійної системи. Делегітимізація політичного режиму має наслідком розрив підпорядкованого типу стосунків людини та держави, тому що саме легітимація політичної влади, чи в силу традицій чи на ідеологічній основі, базувалася на визнанні верховенства держави над особистістю. Лібералізація режиму свідчить про поступовий відхід від практик недемократичного політичного режиму, розширює можливості для політичної активності мас, входження їх до політики в якості незалежних акторів. При наявності загальних рис розвитку та динаміки процесу політичної соціалізації в ході демократизації, слід враховувати специфіку цього процесу в залежності від вихідних характеристик трансформації недемократичного режиму, а також в залежності від конкретної країни. В посткомуністичних суспільствах особливості політичної соціалізації в порівнянні з поставторитарними відрізняються тривалістю ціннісної адаптації масової політичної свідомості, інтенсивністю політичної мобілізації мас, рівнем лояльності населення до демократичного політичного режиму. Зорієнтованість населення поставторитарних країн на цінності попереднього суспільно-політичного та економічного ладу менша ніж у населення посткомуністичних суспільств в силу меншої заідеологізованості масової політичної свідомості. Діяльність недержавних політичних інститутів в поставторитарних країнах більшою мірою сприяє впровадженню норм асоціативної політичної участі, ніж у посткомуністичних суспільствах, де політична активність громадян не носить постійного інституціоналізованого характеру за відсутності дієвої політичної організації. Лояльність населення до демократичного політичного режиму в поставторитарних суспільствах залежить від адекватного представлення інтересів соціальних груп на рівні політичної системи, в той час коли в посткомуністичних в результаті кризових явищ в економіці, диференціації соціальних верств, уповільнюється вироблення лояльності до демократичного політичного режиму в цілому. Більшою мірою це стосується пострадянських суспільств. У сучасному українському суспільстві регіональні відмінності, які склалися в наслідок історичних та соціально-економічних особливостей, стають більш впливовим фактором в процесі політичної соціалізації ніж соціальне становище індивіда та обумовлюють формування різних ціннісних систем суспільства. У зв’язку з цим, можна стверджувати, що тенденціями розвитку соціально-політичних відносин є продовження регіоналізацій політичної культури в силу стійкості регіонально-територіальної ідентифікації, повільне формування класової самосвідомості та колективної політичної діяльності на основі соціально-економічних інтересів, наростання потенційності політичної активності населення при низький здатності до організованих форм участі у політичному процесі. Враховуючи неоднорідний вплив вище зазначених чинників, єдину основу для суспільного консенсусу може створити держава шляхом впровадження ефективної системи політичного виховання. Освітня складова політичної соціалізації повинна доповнюватися комплексом виховних заходів державних інституцій, зокрема Міністерства освіти та науки з усіма закладами. Практична участь індивідів у політичному житті може бути забезпечена за умови консолідації зусиль владних структур, політичних партій, громадських організацій, засобів масової інформації. Інформаційна сфера повинна забезпечувати поінформованість громадян, компетентну участь у політиці, єдиний комунікативний простір. У соціально- економічних перетвореннях необхідна стабілізація соціальної структури суспільства, формування середнього класу. |
