У дисертаційному дослідженні вперше у вітчизняній політичній науці наведене теоретичне узагальнення та нове вирішення наукової проблеми, що виявляється в розкритті сутності та особливостей політичної мови як засобу маніпулятивного впливу. Вирішення цієї проблеми стало можливим завдяки розгляду специфіки взаємодії мови і політики; визначенню сутності і основного змісту поняття “політична мова”; розкриттю ролі та значення політичної мови як засобу маніпулятивного впливу; аналізу основних аспектів мовно-маніпулятивної діяльності сучасного політика. Основні наукові результати роботи відображені у наступних положеннях: 1. Політична мова є складним і багатогранним феноменом, який потребує всестороннього та багатоаспектного аналізу. Саме тому вона є предметом вивчення цілого ряду наук. Аналіз функціонування мови у сфері політики знаходиться у центрі уваги філософів, лінгвістів, політологів та представників інших наук. Розглянувши різноманітні підходи до дослідження взаємозв’язку мови і політики, з’ясовано, що теоретико-політологічний та практично-прикладний зміст досліджень політичної мови складає таке коло основних проблем: співвідношення мови і влади, зокрема проблема мовного насилля; взаємовідносини мови й ідеології, зокрема роль мови в ідеологічному протиборстві; функціонування мови у тоталітарному та демократичному суспільствах; особливості соціально-політичної лексики; мова як інструмент впливу на масову свідомість; маніпулятивний потенціал політичної мови; специфіка мовного впливу в політичній пропаганді, рекламі, засобах масової інформації, публічному мовленні політичних діячів; особливості індивідуальної мовної поведінки політиків. 2. У сучасній науці немає єдиного підходу до трактування феномена політичної мови. Для його позначення вживаються різноманітні терміни: “спеціальний словник політики”, “мова політики”, “політичний дискурс”, “політична мова”. Проаналізувавши різні підходи до розуміння досліджуваного феномена з’ясовано, що для його означення доцільно вживати саме термін “політична мова”. При цьому політичну мову слід розуміти як сукупність вербальних структур, які використовуються у сфері політики і здійснюють вплив на політичну свідомість індивідів та їх участь у перебігу політичних процесів. До неї можна віднести, перш за все, мову публічних виступів політичних діячів. Особливим видом політичної мови є парламентська мова або так звана “мова парламентських дебатів”. Сюди входить і мова політичної пропаганди та політичної реклами як в усній, так і в письмовій формі. Специфічним видом політичної мови є мова різноманітних політичних документів (договорів, угод, законів). До проявів політичної мови також відноситься мова різноманітних передач на політичні теми, блоків політичних новин на радіо та телебаченні, рубрик, які відводяться політичним подіям у пресі, статтей на політичні теми і т.п. 3. Політична мова виконує в першу чергу комунікативну функцію. Разом з тим вона здійснює також й інтерпретаційно-оціночну функцію, що дає можливість використовувати її як важливий інструмент маніпулятивного впливу на громадськість. З’ясовано, що можливість застосування мови як засобу впливу закладена в самій природі мови і людського спілкування. Це проявляється в тому, що будь-який акт комунікації має прагматичну направленість, яка найкращим чином реалізується за допомогою відповідного підбору слів та організації їх у висловлювання. Крім того, об’єктивне повідомлення інформації, вільне від будь-якої інтерпретації та оцінки, неможливе, оскільки вже сам вибір мовних знаків передбачає відношення суб’єкта до змісту інформації, тобто в самих мовних знаках у момент їх реалізації закладена заданість на вплив. Усі ці об’єктивно притаманні мові та комунікації особливості активно використовуються у сфері політики. Це дозволяє за допомогою політичної мови здійснювати приховане управління свідомістю та поведінкою людей у бажаному для суб’єктів влади напрямку. 4. Доведено, що маніпулятивний потенціал політичної мови найкращим чином проявляється у політичних міфах та стереотипах, політичній рекламі та пропаганді, у функціонуванні засобів масової інформації та в публічному мовленні політичних діячів. Значні можливості мови як засобу маніпулятивного впливу на суспільну свідомість знаходять своє втілення у різноманітних політичних міфах та стереотипах. Тут мовні засоби застосовуються для того, щоб сприяти розумінню політичної дійсності через запропоновані міфами та стереотипами схеми інтерпретації. Маніпулятивний потенціал політичної мови проявляється також у політичній пропаганді та рекламі. Для цих видів політичної комунікації характерним є активне використання прагматичних можливостей мови. У пропагандистських і рекламних текстах застосовуються різноманітні мовні прийоми, засоби аргументації, які сприяють здійсненню маніпулятивного впливу на суспільну свідомість. У здійсненні мовного політичного маніпулювання значну роль відіграють засоби масової інформації. За допомогою відбору інформації, певного способу і форми її подачі, вони створюють у громадськості деяке сприйняття політичної дійсності. При цьому застосування різноманітних мовних прийомів допомагає засобам масової інформації інтерпретувати політичну реальність у вигідному для певних сил світлі, нав’язувати громадськості потрібне бачення дійсності та провокувати її на необхідні дії. 5. Значні маніпулятивні можливості мають промови політичних діячів. У результаті аналізу ролі публічних промов у політичному житті суспільства в різні історичні періоди, було з’ясовано, що вони були і залишаються для сучасних політиків одним із найбільш дієвих інструментів політичного впливу, ефективним засобом маніпулювання суспільною свідомістю і вміле володіння засобами переконуючого впливу є однією з передумов успішної публічної діяльності сучасного політика. Найбільший маніпулятивний потенціал мають мітингові та агітаційні промови політичних діячів. Для них характерним є звернення у першу чергу до ірраціональних моментів, їхній вплив часто направлений на емоції, а не на розум людей. 6. Сила маніпулятивного впливу публічних виступів політиків залежить від багатьох факторів. Одним із найбільш визначальних є взаємодія політика як суб’єкта, що здійснює ціленаправлений вплив та аудиторії як об’єкта, на який цей вплив спрямовано. У процесі дослідження вдалося виявити особливості поведінки різних аудиторій та сприйняття ними повідомлень, від врахування яких у значній мірі залежить ступінь маніпулятивного впливу публічних промов політичних діячів, зокрема дія механізму масового зараження, який працює в натовпі; важливість безпосереднього спілкування політиків із аудиторією; схильність масової аудиторії до сприйняття спрощеної інформації; надання масовою аудиторією переваги рішучим, вражаючим уяву висловлюванням політиків; роль “лідерів думок” у передачі інформації; селективність аудиторії, тобто вибірковість у сприйнятті інформації; не однакова потреба різних типів аудиторії в поданні аргументів “за і проти”. 7. На мовну діяльність політиків величезний вплив здійснюють засоби масової інформації. З їх появою і розвитком значно збільшилися мовно-маніпулятивні можливості політичних діячів. У роботі з’ясовано, що, з одного боку, вони сприяють мовно-маніпулятивній діяльності політиків, оскільки надають їм можливість здійснювати маніпулятивний вплив на масову свідомість завдяки доступу до величезної аудиторії та дозволяють політикам подавати свою діяльність у вигідному для них світлі. З іншого боку, засоби масової інформації самі здатні впливати на мовну діяльність політиків, маніпулюючи їхніми висловлюваннями та створюючи чи не створюючи потрібні умови для їх ефективної мовної діяльності. 8. В українському суспільстві важливого значення набула проблема запобігання маніпулятивному впливу політиків на громадськість. У дисертації сформульовано ряд заходів, які повинні сприяти обмеженню мовного політичного маніпулювання: по-перше, це – розвиток наукових досліджень політичної мови за допомогою сучасних методів аналізу політичних текстів, які дозволяють з’ясувати глибинні, приховані за висловлюваннями політиків моменти – особистісні характеристики, мотиви поведінки –, що дає можливість виявити маніпулятивну направленість їхнього мовлення; по-друге, висвітлення проблем мовного маніпулювання у засобах масової інформації, науково-популярній літературі, оскільки, отримуючи знання про механізми мовно-маніпулятивного впливу, громадськість має змогу виробити імунітет проти маніпулювання; по-третє, формування громадянської політичної культури, яка передбачає взаємну довіру та відповідальність політиків і громадян, що сприяє розвитку демократичного дискурсу в суспільстві, який об’єктивно обмежує можливості здійснення мовно-маніпулятивного впливу. |