1. З численних підходів до аналізу політичної культури у вітчизняній літературі можна виділити наступні: а) політична культура розглядається як ідеологічне явище; б) політична культура розглядається як ступінь політичної зрілості і активності громадян по відношенню до політичної системи і її функціонування; в) політична культура розглядається як елемент духовного життя суспільства, як сфера реалізації цінностей, характеристика політичних норм, зразків, поведінки, соціально-політичний досвід і своєрідна соціально-політична пам'ять. Погляд на політичну культуру як на частину духовну найбільш поширений при культурологічному підході до аналізу, коли політична культура розглядається, з одного боку, як частина, фрагмент історично певного типу культури, а з іншого — ототожнюється з культурою духовною. Наявність різних підходів до дослідження політичної культури породила і велику кількість її визначень, в яких фіксуються її специфічні риси, функції, спосіб існування, посилання на зв'язок з політичною ідеологією тощо. У дисертації визначено, що актуальним для України є наступне розуміння: політична культура — це специфічні форми орієнтації на реальну політичну систему конкретного суспільства і на власну політичну діяльність (тобто позиції щодо ролі кожного індивіда в даній політичній системі). 2. Становлення та еволюція політичної культури як фактору формування громадянського суспільства розглядається в процесі освоєння політичної реальності, пов’язується з об’єктивацією політичного суб’єкта і суб’єктивацією об’єкта освоєння. Відповідно: політична культура може розглядатися як спосіб пошуку і знаходження соціальним суб'єктом своїх просторово - часових соціальних координат в ієрархічно і горизонтально 15 функціонально впорядкованому територіальному співтоваристві у зв'язку з наявністю в цьому співтоваристві верховної влади і конкуренцією з іншими соціальними суб'єктами. Політична культура розуміється як ціннісно-нормативна система, яку поділяє більшість населення, як суб'єкт політичного співтовариства. Вона включає базові переконання, установки, орієнтації, символи, звернені на політичну систему. Політичну культуру можна розглядати як спресований у суспільній свідомості (національний або груповий) історичний досвід і як форму поведінки. Характер і стан політичної культури істотно впливають на формування політичної системи, на політичну поведінку людей та громадсько-політичних організацій. Важливо розглядати політичну культуру не просто як показник рівня демократії в суспільстві, а й як чинник та детермінанту становлення громадянського суспільства, оскільки саме розвиненість складових громадянського суспільства найбільшою мірою представляється політичною культурою. 3. Політичну культуру народу України можна ідентифікувати як межову – євразійську, як змішаний тип у якому поєднуються елементи і підданської (здебільшого на Сході і Півдні) і активістської (здебільшого Захід і Північ) політичної культури, що в умовах постійно діючої політичної кризи ускладнює громадянську і цивілізаційну самоіндетифікацію, нівелює бажання брати участь у діяльності політичних партій і рухів, викликає пасивність, недовіру в можливість власного впливу на політичні процеси, недовіру до політичних інститутів загалом. В Україні має місце фрагментарна політична культура, що характеризується відсутністю консенсусу між членами суспільства, партіями і регіонами щодо основних цінностей і пріоритетів як внутрішнього розвитку так і геополітичного спрямування.. Україна вже пройшла шлях від монолітної політичної культури до плюральної, але у народу ще не сформувалось відчуття культурно-історичної єдності. Існування суттєвих відмінностей у ціннісних орієнтаціях між регіонами обумовлене культурно-історично. І все ж, розкол України на східну та західну частини існує лише на рівні політиків, які диференціюють суспільство на окремі групи прихильників тієї чи іншої ідеології, політичної партії чи стратегії суспільного розвитку. 4. Формування громадянського суспільства в Україні було проголошено одним із пріоритетів розбудови України як незалежної держави. Внаслідок реформ Україна здобула всі атрибути сучасних демократій: демократичну Конституцію, поділ гілок влади, багатопартійну систему, загальне виборче право і змагальні вибори, численні громадські організації, недержавні засоби масової інформації. У нашій державі проводилися вибори, які визнавалися міжнародними спостерігачами. 16 В Україні відбувалися певні позитивні зрушення в процесі формування громадянського суспільства та розвитку політичної культури. Одним з таких здобутків стало прийняття у 1996 році Конституції України, яка була компромісом між різними гілками влади, що забезпечувало існування системи стримування і противаг й певний баланс повноважень. У цілому позитивні зрушеннями також мали й реформи виборчого законодавства, а також політична реформа 2004 року. І хоча деякі дослідники небезпідставно відзначають, що значною мірою ці реформи затівалися під конкретні інтереси окремих політиків і політичних сил, вони переважно відповідали хоч і повільному, та все ж зростанню рівня політичної культури суспільства. Певною мірою у нинішньому стані населення може звинувачувати й свою пасивність, адже воно не повною мірою використовує наявні у суспільстві механізми самоорганізації громадянського суспільства. 5. Для правильного сприйняття громадянами суспільного прогресу, створення наукових уявлень про політику потрібен високий культурний і освітній рівень країни. Політична культура не обмежується лише сферою політичних відносин. Вона пов'язана з усіма аспектами духовного життя суспільства: наукою, освітою, літературою, мистецтвом. Як своєрідне соціальне явище політична культура є складовою духовної культури, що надає останній світоглядну орієнтацію. Значна роль у формуванні демократичної політичної культури та становленні громадянського суспільства належить засобам масової інформації, які створюють єдину систему політичного знання для всіх верств населення. Необхідною гранню виховання політичної культури та становлення громадянського суспільства є утвердження в суспільстві поваги до права і правопорядку, подолання правового нігілізму. Політичні й соціально-економічні реформи, які проводилися в нашій державі з часу отримання незалежності, в цілому не мали значного позитивного впливу на підвищення рівня політичної культури населення, без чого, у свою чергу, неможливе становлення України як сучасної демократичної держави, побудова зрілого громадянського суспільства, формування політичної нації. Не може не викликати занепокоєння повільний темп демократичних перетворень у нашій державі, неприпустимо низький рівень залучення населення до формування громадянського суспільства. Сучасна Україна у черговий раз стала перед потребою реалізації принципу політичного і культурного плюралізму. Тому політична культура нового суспільства, яка формується в незалежній Україні, мусить бути культурою злагоди, громадянського миру, пошани до свобод і прав людини. 17 |
