| У дисертаційній роботі проведено аналіз політичної комунікації та визначено її роль у демократизації владних відносин. В роботі узагальнено точки зору різних науковців щодо вивчення масової та політичної комунікації, та зазначається, що політична комунікація – це, перш за все, інтеракція, взаємодія та взаємовплив різноманітних політичних суб’єктів. Запропоновано авторське розуміння політичної комунікації як сукупності різноспрямованих повідомлень, обмін якими ведеться на горизонтальному та вертикальному рівнях за допомогою прямого та зворотного зв’язку між різними суб’єктами політики, що не зводиться лише до діяльності засобів масової інформації. Аналіз вивчення політичної комунікації дозволяє виокремити три етапи у становленні та розробці даного поняття: перший етап (20 – 30 роки ХХ ст.), пов’язаний із безмежною вірою в комунікацію, заснований на біхевіористському підході; другий етап (40-ві – початок 70-х рр. ХХ ст.) поєднує в собі теорію «обмеженого впливу» та кібернетичну теорію Н.Вінера; останній етап (початок 70-х рр. ХХ ст. – сучасність) розглядає різноманітні теорії та концепції суто політичної комунікації. З’ясовано, що комунікативна складова політики відіграє важливу роль у демократичних трансформаціях сучасних суспільств. Визначальним при цьому є розгляд політичної комунікації з позицій соціально-орієнтованого підходу, який надає підстави для розгляду масової комунікації у політологічному контексті та аналізу з такої точки зору владних відносин. Проведений аналіз концептуальних засад дослідження політичної комунікації дозволив зробити висновок про те, що вплив засобів масової інформації на демократизацію владних відносин не можна вважати односпрямованим, оскільки влада впливає на суспільство, а суспільство – на владу, йде постійний діалог між владою, владними структурами та суспільством. Спираючись на певні технології та методи, політична комунікація робить представників влади ближчими та зрозумілішими звичайному громадянинові. Таким чином відбувається політична комунікація на всіх рівнях, процес легітимізації та демократизації владних відносин стає безперервним. Проаналізовано співвідношення понять «політична комунікація» та «засоби масової інформації», з’ясовано, що засоби масової інформації є лише засобом, каналом політичної комунікації, ланкою, яка поєднує суб’єктів політичної комунікації та владних відносин, пронизує всі їх рівні, передає політичну інформацію у різних напрямках (по горизонталі та вертикалі), підтримує взаємозв’язок між різними політичними суб’єктами, здійснює вплив на функціонування різноманітних інститутів громадянського суспільства, на соціалізацію індивідів, формує «порядок денний» тощо; з’ясовано та доведено, що поняття «політична комунікація» не зводиться лише до діяльності засобів масової інформації, воно є ширшим та різноплановішим, оскільки політична комунікація використовує й інші засоби – природні (виступ політика безпосередньо перед аудиторією, посмішка, рукостискання тощо) та технічно опосередковані (листівки, плакати тощо). Доведено, що відбувається збільшення відкритості та прозорості владних інститутів та політики в цілому, розширення можливостей взаємодії громадян з владними структурами (через такі форми політичної комунікації як виступ політика, політичні дебати, «гарячі телефонні лінії» тощо). В умовах зростання ролі інформації в житті суспільства постійно посилюється вплив на політичні процеси засобів масової інформації, які, по-перше, дедалі більше стають вільними та незалежними, що є запорукою функціонування системи демократичного управління суспільством; по-друге, представники усіх політичних сил України мають вільний доступ до мас-медіа, що зумовлює встановлення інформаційного плюралізму; по-третє, вони надають можливість широким верствам населення брати участь у обговоренні суспільно-політичних проблем (наприклад, через інтерактивні опитування на телебаченні). Це призводить до медіатизації та персоналізації політики. Владні відносини демократизуються, втрачаючи таку свою особливість як знеособленість та деперсоналізованість. Визначено ознаки (втілення у сферу владних відносин головних принципів демократії, легітимність влади, масова підтримка владних структур, кожен громадянин стає повноправним суб’єктом владних відносин, можливість досягнення консенсусу завдяки свободі слова, публічному діалогу між усіма суб’єктами владних відносин, прозорість системи управління тощо) та фактори (об’єктивність висвітлення політичного життя, інтенсивне політичне інформування, наявність прямих та зворотних зв’язків між владними структурами та громадянами, підвищення рівня аналізу фактів та явищ, механізми громадської думки та консультативної взаємодії тощо) демократизації владних відносин України за умови ефективного функціонування політичної комунікації. Доведено, що вплив політичної комунікації на демократизацію владних відносин відбувається на усіх їх рівнях; політична комунікація забезпечує постійний взаємозв’язок між усіма суб’єктами владних відносин. Причому такий зв’язок здійснюється не лише по вертикалі – від владних структур до звичайного громадянина, але, з посиленням процесів демократизації, зростає роль горизонтального рівня політичної комунікації, збільшується кількість різноспрямованих векторів політичних комунікативних потоків, які забезпечують діалогову форму відносин між владою та суспільством на основі взаємної терпимості, взаєморозуміння при обговоренні навіть найгостріших дискусійних проблем, принципу рівноправності сторін. Політична комунікація стає умовою існування політичних відносин. Визначено особливості політичної комунікації в умовах сучасної України, серед яких автор виокремлює діалогічну сутність; політико-правове регулювання (закони, як форма політичної комунікації, визначають та регулюють владні відносини на всіх рівнях); персоналізацію владних відносин; надмірну політизацію медіа та медіатизацію політики. Зазначено, що суб’єктами політичної комунікації і одночасно суб’єктами владних відносин в Україні виступають глава держави (Президент), парламент (Верховна Рада України), уряд (Кабінет Міністрів України), владні структури середньої ланки, партії, громадські організації, рухи, опозиція, лобі, групи тиску, звичайний громадянин. Суб’єктами політики є практично всі громадяни країни, більшість яких бере участь у виборах та референдумах, впливаючи на різноманітні політичні події, явища, прийняття владних рішень. Відмова від участі у політичному житті країни, небажання цікавитися політикою, на думку автора, також робить людину суб’єктом політичної комунікації, оскільки таким чином індивід передає певну інформацію владним структурам. Тому можна вважати, що політична комунікація пронизує все політичне життя, без неї не можуть існувати владні відносини взагалі. Всі структурні елементи політичної комунікації України виступають не лише як комунікатори, але й як реципієнти, які передають та отримують політичну інформацію різного ґатунку, використовуючи при цьому багатий арсенал форм, засобів та каналів. Забезпечення свободи слова, відкритість органів державної влади для громадського контролю є необхідними передумовами для демократизації владних відносин в Україні, підвищення ролі засобів масової інформації, політичних партій, громадських організацій, які створюють надійну систему зворотних зв’язків між суб’єктами владних відносин у всіх напрямах та на всіх рівнях. Лише наявність оперативної і достовірної інформації надає можливість органам державної влади приймати виважені та адекватні рішення. Політична комунікація між усіма суб’єктами владних відносин створює передумови для підтримки державної політики громадянами, для демократизації владних відносин. |
