Анотація до роботи:

Землюк В. П. Політична ідентичність в Україні в період кризи "розвинутого соціалізму" і здобуття державної незалежності. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.02 – політичні інститути та процеси. – Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України, Київ, 2007.

У текстах дисертації та її автореферату представлені результати дослідження автором чинників, тенденцій динаміки та особливостей політичної ідентичності в Україні в завершальний період кризи "розвинутого соціалізму" та на початку становлення суверенної Української держави.

Використовуючи евристичний потенціал категорій "ідентичність" та "політична ідентичність", а також можливості сучасних методів суспільного пізнання, здобутки інших науковців, статистичні дані про політичну участь, результати соціологічних досліджень та інформацію з інших джерел, автор з’ясував і описав соціально-психологічні основи, раціональні та ірраціональні чинники і характеристики політичної ідентичності в Україні в середині 1980-х – на початку 1990-х років. Розкрито особливості цієї ідентичності та тенденції її динаміки, зумовлені історичним досвідом населення, впливом соціально-економічних і політичних змін, ідеологічних засобів та ціннісно-моральних імперативів суспільних відносин.

Дослідження динаміки політичної ідентифікації громадян УРСР/України в період кризи "розвинутого соціалізму" і здобуття державної незалежності дозволило виявити й описати її базисні характеристики, особливості, функції, основні складники і чинники формування та розвитку. Аналіз "людини політичної" – українського громадянина періоду кризи "розвинутого соціалізму" і здобуття державної незалежності – показує багатошаровість тогочасної політичної ідентичності, її залежність від особливостей ідеологічної системи, трансформацій в політикумі та суспільстві в цілому, впливу соціально-економічних і політичних змін та ціннісно-моральних імперативів суспільства, характеру процесів, що відбувалися за межами країни.

Політична ідентичність в Україні в зазначений період стала результатом досвіду громадян, їхньої політичної історії, соціалізації і соціально-психологічної адаптації особистості до умов і поточних ситуацій життєдіяльності, а також була детермінована ірраціональними факторами. З’ясування співвідношення сталих та ситуативних чинників, які формували тодішню політичну ідентичність в Україні, виявило, що:

процес зміни політичної ідентичності в перехідному суспільстві складний, багатогранний і суперечливий;

політична ідентичність мала фрагментарні ознаки;

маси неоднозначно й неадекватно сприймали складні суспільно-політичні процеси. Панувало значно завищене соціальне очікування від незалежності й реформ;

значні суспільні трансформації не призвели до вагомих змін у масовій свідомості. Одна з причин – швидкі темпи трансформацій. "Радянська" складова свідомості українців зберігалася і була чинником процесу їхньої політичної ідентифікації;

все більше проглядався фантомний характер "радянської ідентичності" як ідентифікації з тим, чого реально вже не було, що існувало тільки в свідомості, у пам’яті, як певний загальний символічний простір;

спостерігався брак демократично налаштованої національної еліти, яка недостатньо й по-різному бачила подальший розвиток України. Головним чином завдяки індивідуалізму українців панувала вражаюча розбіжність пропозицій, бачень, підходів до реформування українського суспільства;

все більше точилося дискусій про те, що є більшою цінністю – новостворена незалежна держава чи демократія?;

серед громадян України поступово зростало почуття національної гідності. Цей процес активізувався після серпня 1991 р.

Нова якість суспільства – це передовсім зміна самої людини, її свідомості, а цього не спостерігалося ні поміж широких мас, ні в середовищі еліти. На перетині демократичних уявлень, прагнень і залишків тоталітаризму виникало чимало протиріч і парадоксів. Наприклад, амбівалентна свідомість не могла зберігатися без руйнівних для особистості й суспільства соціальних та психологічних наслідків, прагнення свободи як мети не детермінувало тотального протесту проти придушення свободи як засобу. В цьому виявлялася невідповідність тодішньої політичної культури стандартам розвиненої демократії.

В дисертації доведено існування та запропоновано концептуальне осмислення впливу несвідомого (ірраціонального) на політичну ідентичність та політичну поведінку особи. Цей вплив протягом досліджуваного періоду був доволі суттєвим. Далися взнаки національні особливості та ментальні характеристики радянських українців у контексті їхнього впливу на формування новітньої політичної ідентичності. Значним виявився вплив етнічного на спрямованість та перебіг політичного процесу в Україні зазначеного періоду. Етнопсихологічна самобутність українського народу (ментальність, національний характер, архетипи) була стабільним чинником впливу на політичну ідентичність, значною мірою детермінувала її динаміку.

Практичне завдання демонтажу тоталітарного режиму, виступи проти спільного ворога (авторитарної політичної системи) за принципом "ми проти них" досить легко підготували широку ідеологічну базу ситуативного єднання різних політичних сил. Однак цей процес засвідчив, що змінити ідеологічні орієнтири легше, ніж змінити спосіб мислення, глибоко вкорінений у суспільну й індивідуальну свідомість. Нездатність сформулювати та чітко усвідомити й реалізувати базові загальнонаціональні інтереси – головна причина політичної та соціально-економічної стагнації, невиразних перспектив розвитку.

На початку 1990-х рр. Україна залишалася розколотим суспільством, продовжуючи переживати кризу своєї ідентичності, яка тривала протягом століть. Частина населення залишалася прихильною до комуністичної ідеології та радянських цінностей, інша частина ототожнювала себе з Європою, третя, зважаючи на географічне розташування й історико-культурну спадщину України – не уявляла себе без Росії, четверта – намагалася визначитися через етнонаціональні, культурні, релігійні ідентитети, або демонструвати аполітичність чи абсентеїзм. Ці обставини серйозним чином вплинули на подальший розвиток України після 1991 р.

Вищевикладені висновки підтверджують 16-літні практика і досвід "розбудови держави". Тим не менше, трансформації індивідуальної та групової політичної ідентичності в тогочасній Україні стали впливовим чинником прискорення процесів суверенізації та демократизації держави, становлення в країні багатопартійності та громадянського суспільства.

Публікації автора:

1. Землюк В. Формування європейської ідентичності українців напередодні здобуття державної незалежності в 1991 році // Політологічні та соціологічні студії. – Т. ІІІ. / Чернівецький національний університет
ім. Ю.Федьковича. – Чернівці, 2005. – С. 164-180.

2. Землюк В. Етнопсихологічні й етнополітичні особливості ідентичності українців // Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф.Кураса НАН України: Збірник наукових праць. – К.: 2007. – Вип. 34. – С. 93-110.

3. Землюк В. Мотиви політичної самоідентифікації українців 1991 року // Сучасна українська держава: історичні імперативи становлення, тенденції та проблеми розвитку / Інститут політичних і етнонаціональних досліджень
ім. І.Ф.Кураса НАН України – К., 2007. – С. 61-84.

4. Землюк В. Соціально-економічні чинники трансформації політичної ідентичності в Україні в роки "перебудови" // Гілея (Науковий вісник): Збірник наук. праць. – К., 2007. – Вип. 9. – С. 175-186.