Анотація до роботи:

Сушко В.А. Поховальна обрядовість українців Слобожанщини XIX – ХХI ст.. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.05. – етнологія. – Національна академія наук України. Інститут мистецтвознавства, фольлористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України.– Київ, 2007.

Дисертація є першим спеціальним історико-етнографічним дослідженням поховальної обрядовості українців Слобожанщини – одного з найслабше вивчених регіонів України. Робота є результатом польових досліджень автора впродовж 1989 – 1998 та 2001 – 2006 рр. у 99 населених пунктах України та Російської Федерації та їх діахронного співставлення з архівними та друкованими джерелами ХІХ – ХХ ст.

У дослідженні уточнено періодизацію історіографії питання, вперше за матеріалами поховальної звичаєвості визначено локальні групи населення та межі їхнього розселення у регіоні, вперше проведено дослідження різних видів атрибутики слобідсько-української поховальної обрядовості, розглянуто світоглядні засади, регіональні та локальні особливості всього комплексу поховально-поминальної звичаєвості від періоду провіщення смерті до календарного поминального циклу. У ході дослідження отримано та введено у науковий обіг велику кількість нових емпіричних даних.

У дослідженні поховальної обрядовості українців можна виокремити 5 періодів: І – від початку до середини ХІХ ст.; ІІ – від середини ХІХ ст. до 1890-х рр.; ІІІ – від 1890-х до 1930-х рр.; IV – 1930–1980-ті рр.; V – 1980-ті рр. до початку ХХІ ст. Наукові студії з поховальної обрядовості українців Слобожанщини проводилися цілком у рамках визначених періодів і характеризувалися тими ж рисами, що й загальноукраїнські.

Аналіз даних середини ХІХ – початку ХХІ ст. свідчить про консервативність і тривалість збереження атрибутики, ритуалістики та символіки поховальної обрядовості українців Слобожанщини. За наявності регіонального інваріанта обрядовості з чіткою структурою, що загалом тяжіє до центрально-українського, накопичений масив відомостей дає змогу за ареалами побутування окремих видів атрибутики (зокрема, тканих виробів, ритуальних страв) виокремити серед українського населення краю 3 основні локальні групи.

Поховально-поминальна обрядовість українців входить до комплексу обрядів переходу як межовий цикл і складається з трьох етапів: передпоховальної обрядовості, похорону та поминальних дій. Передпоховальні дії можна поділити на підготовчі та виконувані за фактом смерті. Похорон є кульмінацією обрядовості і знаменує собою остаточний відхід померлого та зміни статусу небіжчика і його ближніх. Поминальні обрядодії, звичаї та традиції поділяються на поминання до року по смерті, принагідні та підпорядковані календарному циклу церковних поминань.

На межі ХІХ – ХХ ст. існувала чітко розроблена система уявлень про градовану послідовність трансформацій-переходів людини від єдності “душа – тіло” до правильного існування на “тому світі”. До цієї послідовності входили: 1) душа + тіло (з перебуванням душі у ямці під горлом); 2) вихід душі з тіла у вигляді пари (дихання); 3) перехід душі в зооморфні тіла; 4) повне залишення тіла та цього світі; 5) повернення до світу живих у вигляді немовляти у своїй родині.

У діях, що передують акту смерті, помираючий виступає у ролі суб’єкта ритуалу, але з настанням скону стає його об’єктом. До першої половини ХХ ст. фізичний акт смерті уявлявся розлученням душі з тілом завдяки діям ангола Смерті. Похорон є кульмінацією обрядовості, саме він стає маркером смерті особи для соціуму. Поховальні обрядодії розрізняються в залежності від особи померлого, його ролі та значення у громаді, а також особливостей самого акту смерті. Основним, базовим типом обрядовості є похорон “чистих” покійників” (поважних членів громади старшого віку) – “нормальний похорон”. Підваріантом такого “чистого похорону” є поховання хрещених дітей і неодруженої молоді, які виконуються із залученням спеціальної атрибутики та за дещо розширеним сценарієм. Поминання відбуваються за загальною схемою. Суттєво відрізняється похорон “нечистих” мерців (нехрещених дітей, самогубців та померлих “не своєю” смертю, людей із надприродними якостями) від передпоховальної стадії до дій на кладовищі (яких могло зовсім не бути, так само, як і поминань). У радянські часи було вироблено окремий сценарій похорону атеїстів.

Основними моментами поминання є третини (другий день по похороні), дев’ятини, сороковини та роковини, що знаменують щаблі переходу небіжчика і відходу від “цього” життя: 1. Третини – прощання з домівкою, отримання нової домівки – могили; 2. Дев’ятини – прощання з господою та родом; 3. Сороковини – прощання взагалі з земним життям; 4. Рік – доконаність переходу. Найважливішими з поминань є сороковини та роковини. Основною поминальною дією є споживання ритуальної їжі.

Основним завданням поминальних дій було забезпечення добробуту живим і поліпшення становища померлого на тому світі.

Світоглядні уявлення українців-слобожан стосовно потойбіччя за період етнографічних досліджень зазнали певного спрощення та збіднення: уособлення людської особи здебільшого втратили антропоморфні риси; досить розвинені уявлення кінця ХІХ – початку ХХ ст. про існування після смерті дещо звузилися та зблякли, хоча деякі з вірувань виявилися достатньо стійкими (віра у прихід смерті за людською душею, тлумачення похоронних атрибутів, віра у метаморфози душі та відкриття смертю каналу між світами, у який через неправильність дій можуть потрапити непідготовлені тощо).

Публікації автора:

1. Сушко В.А. Взаємодія народних та догматично-православних вірувань (за матеріалами поховальної обрядовості українців Слобожанщини) // Збірник наукових праць Науково-дослідного інституту українознавства. – К.: Поліграфічний центр “Фоліант”, 2005. – Т. VI. – С. 310 – 317.

2. Сушко В.А. Образ Смерті в українському традиційному світогляді // Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії: Збірник наукових праць. – Х.: ХНУ імені В.Н. Каразіна, 2006. – Вип. 8. – С. 34 – 40.

3. Сушко В.А. Потойбічний світ в українських світоглядних уявленнях // Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії. Збірник наукових праць. – Харків, НМЦ “СД”, 2004. – Вип. 7. – С.58 – 65.

4. Сушко В.А. Поховальна обрядовість українців Слобожанщини кін. ХІХ – кін. ХХ ст. // Р.Ф. Кайндль. Вікно в європейську науку. Матеріали ІІ Міжнародного наукового семінару “Кайндлівські читання”, 28 – 29 травня 2005 р. – Чернівці: Прут, 2005. – С. 257 – 264.

5. Сушко В.А. Рушники у поховальній обрядовості українців Слобожанщини // Acta Universitatis Palackianae Olomucensis. Faculta Philosophica. Philologica 89–2006: Ucrainica II. Souиasnб Ukrajinistika: Problйmy jazyka, literatury a kultury. 2. ибst. – Olomouc: Univerzita Palackйho v Olomouci, 2006. – С. 533 – 536.

6. Сушко В.А. Світоглядні уявлення українців-слобожан поч. ХХІ ст. (за матеріалами польових досліджень Харківської області 2001 р.) // Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії. Збірник наукових праць. – Харків, НМЦ “СД”, 2003. – Вип. 6. – С. 54 – 59.

7. Сушко В.А. Семантичні аналогії понять “хата” та “домовина” (за матеріалами поховальної обрядовості Слобожанщини) // Збірник наукових праць. Серія “Історія та географія” / Харк. нац. пед. ун-т ім. Г.С. Сковороди. – Харків: Майдан, 2006. – Вип. 21 –22. – С. 15 – 17.

8. Сушко В.А. Українські традиційні вірування про зв’язок між світом живих та мертвих (за матеріалами досліджень Слобожанщини кінця ХІХ – початку ХХ ст.) // Матеріали до української етнології / Збірник наукових праць. Вип. 4 (7). – К., 2004. – С. 144 – 149.

9. Сушко В.А. Характеристика трансформації українських народних вірувань к. ХІХ – поч. ХХ ст. // Вісник ХДАК: Збірник наукових праць. Вип. 4. / Харківська державна академія культури, Відп. ред.Н.М.Кушнаренко, проф., д-р пед. наук. – Х.: ХДАК, 2001. – С. 91 – 96.