| Здійснений у роботі аналіз показав, що дослідження художньої семантики образів поезії В. Стуса ускладнено її потужною філософською складовою, модерністським нашаруванням видінь, герметизмом тощо. Поділ предметного світу поезії збірки „Палімпсести” на реальний і уявний дозволяє сказати, що уявний світ у ній переважає. Реальний світ у прямому розумінні в кілька кіл оточує ліричного героя „Палімпсестів”: топос камери, топос зони (колючий дріт), топос природи (місце заслання). Уявний предметний світ розширює геометрію цих топосів до безкінечності. Поет почувається володарем у світі видіння й фантазії. Кожний елемент реального предметного світу має свій дублікат у сфері уявного предметного світу, іншими словами, у фантазії автора: поету зовсім не обов’язково дивитися на предмет, щоб писати вірші. Ключем для розшифрування візуального коду В. Стуса є внутрішня форма реалій природи. Усе в його поезії – думка, почуття, осяяння, філософський висновок – знаходить свій відповідник у світі природи, яка виявляється обожествленою. Предметний світ „Палімпсестів” базується на кількох провідних образах: кров, вогонь і сонце. Автор пропонує цілу енциклопедію конотацій крові, сонця і вогню. Кожен з них має міцну колористичну складову: кров – червона, сонце – від білого до жовтого та червоного, вогонь – жовтогарячий. За якістю, сугестією ці мотиви утворюють градацію: кров вогонь сонце. Цікаво, що цю ж градацію вони утворюють і в кількісному, частотному відношенні, яке відкриває картину художніх уподобань В. Стуса. Кров, вогонь і сонце, як і інші яскраво представлені мотиви „Палімпсестів” (наприклад, небо), можуть розглядатися як реалії а) зовнішнього і б) внутрішнього, сакрального світів. Межу між ними не завжди вдається чітко встановити. Для В. Стуса вагомішим є внутрішній світ, власне, майже за всіма зовнішніми мотивами слід побачити внутрішнє, потаємне; для поета цим потаємним є Божественне. Значною мірою „Палімпсести” – це щоденник переживання Божественного в різних формах, поставах, іпостасях та іменах. Найчастішою формою вияву Божественного є образи природи, серед яких виділяються вогонь і особливо сонце. Новаторським і неповторним виявляється набір конотацій крові, сонця і вогню в „Палімпсестах”. В. Стусу вдається обновити ці традиційні для поезії образи. Крім видінь крові, сонця й вогню, „Палімпсести” наснажені іншими важливими візіями: рідні, Батьківщина, дорога, космічні видіння. Осмислення предметного світу „Палімпсестів” було б неповним без аналізу колористики, адже ця збірка рясніє кольорами майже в кожному вірші. Те, що колір важливий для В. Стуса, доводиться порівняльним аналізом різних редакцій поезій. Як з’ясувалося, автор рідко змінює колір на догоду римі чи ритму. Подібна увага до кольору, зацікавлення ним властиве модерній поезії, яка широко втілює зв’язок між мистецтвами. Специфікою світобачення В. Стуса-модерніста є те, що колір у його поезії не декоративний, а декларативний. Крім того, кількісний показник частотності кольору у „Палімпсестах” не завжди корелює з його якісним впливом. Найчастотнішим у збірці є чорний колір, за ним ідуть: білий, синій, золотий, зелений, червоний, жовтий, голубий. Аналіз колористики збірки „Палімпсести”, а також колористично маркованих образів крові, сонця і вогню дає можливість зробити висновок, що використання чистих барв, а не відтінків свідчить про максималізм і гендерну складову творчості В. Стуса. Строкатий художній світ протистоїть мертвому екзистенційному чорному кольору і говорить сам за себе: ліричний герой „Палімпсестів” „купається” у „теплому” спектрі позитивних кольорів-відчуттів. Значить, бажання жити, позитивні емоції, як рослини, проростали крізь песимізм, фаталізм, біль і смерть. Таким чином, емоційна, ірраціональна сфера виявилася сильнішою за філософські висновки інтелекту і ставала ближчою до істини, бо живилася непоборною навіть у страхітливих, нелюдських умовах радістю життя. Ця теза частково спростовує загальноприйняту думку про примат песимістичного в поезії В. Стуса. До того ж, сукупність життєствердних, позитивних образів вогню, сонця, багатьох кольорів утворюють надтекстові цілісності, які потенційно здатні протистояти цілісності окремо взятих поезій, що сприймаються як песимістичні. Отже, ліричний герой „Палімпсестів” певною мірою долає екзистенційні стани і робить перші кроки до гармонійної реальності. Важливою підтримкою для ув’язненого поета стало Божественне. Віра в Бога та віра в Долю породила велику кількість божественних мотивів. Іноді вони приховані, іноді лежать на поверхні. В. Стусу, як людині пасіонарній, близький войовничий аспект Божественного (грізні образи сонця, вогню, холодного голубого кольору). З іншого боку, надію, упевненість і розраду забезпечував ніжний, м’який аспект (багряне сонце, жовті радісні віти, золота подоба, лазуровий погляд). Царственість Божественного символізується кольорами неба – синім і блакитним. Узагалі, кожна барва веселки здатна реалізувати Божественні прототипи. Особливе, сакральне значення для В. Стуса мають білий, небесні кольори та золотий (до веселкових не належить). Розкритий вище зміст поезії В. Стуса розгортався на тлі еволюції форми. У „Палімпсестах” остаточно окресленими стали особливості поділу вірша на емпіричний матеріал й узагальнення. Частіше, ніж у „Часі творчості”, закінчення поезії підпорядковується кільком правилам. По-перше, це зоровий образ у центрі – семантичний пік твору, по-друге, сполучник „а” або „і” на початку узагальнення, по-третє, чоловіча рима. Перехід від емпіричного матеріалу до узагальнення різкий, дисонансний, ліричний герой ніби робить стрибок убік від розгортання емпіричного матеріалу, але в контексті всього вірша створюється гармонія дисонансів, а в контексті всієї збірки – єдність протилежностей. Це при тому, що В. Стус далекий від деструктивного начала постмодернізму. Зорові образи у структурі творів частіше справляють калейдоскопічне, мерехтливе, монтажне враження, хоч іноді ритмічно впорядковуються авторською свідомістю. Звідси походить явище семантичної ритмізованої пульсації. Сильне зорове начало в поезії В. Стуса змушує говорити про модерний тип його творчості. Всі ці ознаки дали підстави для альтернативного тлумачення назви аналізованої збірки: зорові образи, „просвічуючи” один крізь одного, створюють принцип палімпсесту. Поезія „Палімпсестів” – значний внесок у в’язничну лірику. Разом з тим, збірка виходить за її межі і прочитується в контексті українського шістдесятництва та екзистенційної течії в світовому письменстві. У будь-якому із зазначених контекстів у майстерності, глибині проникнення в таємниці людської душі, в масштабах мислення тощо В. Стус конкурує з найкращими представниками української та світової літератури й нерідко виходить переможцем. |
