Для багатьох творів В.Голобородька характерні такі риси композиційної побудови, як градаційність, анафори, драматизовані елементи і наскрізна потрійність (три етапи або варіанти розвитку тематичного образу, три часопростори, три предмети чи їх якості, три дії, три герої, три обміни репліками). Ці риси композиції більшою або меншою мірою характерні для різних фольклорних жанрів і служать для передання читачеві вже на композиційному рівні коду традиційної культури. Суб’єктні форми у В.Голобородька різноманітні, як різноманітне й поєднання побутових картин і алегорій, різних часових площин. Але постійною є зосередженість ліричного переживання на ключових питаннях національного буття, самоідентифікація суб’єкта мовлення з традиційним життєвим устроєм, нормами народної етики й естетики. Трансформовані елементи кодів різних фольклорних жанрів сприймаються як засіб витворення переважно опозиційної щодо сьогодення художньої картини світу, в якій втілений ідеал поета. Це й реалізація його світоглядних настанов, і прояв органічної своєрідності його художнього мислення, що дає змогу розв’язувати складні естетичні завдання. Із концептуальних образів до дисертації відібрані ті, які входять до ядра художнього світу поета: України, української хати, національної спільноти та її представників, слова (мови). Аналіз творів В.Голобородька доводить, що ці образи, як і решта розглянутих у дисертації компонентів індивідуальної поетики цього митця, функціонують у єдиній системі, доносячи до читача основний зміст його творів, розкраваючи неосяжність духовного потенціалу народу, одвічне прагнення до гармонії, і водночас трагізм світовідчуття, породжений складністю історичної долі. |