Готичне оповідання, досліджуване у роботі, – це жанр художнього твору, якому властивий особливий художній світ, де провідною є тема смерті. Основоположником цього жанру можна вважати Е. По, в той час як А. Бірс видозмінив цей жанр, привнісши елементи реалізму, а Г. Лавкрафт, своєю чергою, став предтечею нового жанру "фентезі". Американські готичні оповідання вивчаються в дисертації крізь призму взаємодії образності та символіки як їх жанрової характеристики. Образність аналізованих оповідань охоплює сукупність СПО та ієрархію метаобразів, які породжують глобальні метаобрази, що дорівнюють основній ідеї твору. Символіка американських готичних оповідань включає глобальні загальнокультурні символи, які підпорядковують собі сюжет та композиційну структуру оповідання, та текстові, або авторські символи, які отримують свій статус в межах контекстів різного обсягу. Досліджувані готичні оповідання характеризуються певними особливостями образотворення та символотворення. В оповіданнях Е. По, А. Бірса та Г. Лавкрафта було простежено шість способів утворення словесного поетичного образу: використання конвенційних концептуальних структур за зміни словесного оформлення образу, розширення, нарощування або поєднання сталих концептуальних структур, а також взаємодія концептуальних метафор та метонімій для створення нових концептуальних зв’язків. Символи в готичних оповіданнях мають метафоричну реалізацію, коли метонімічний компонент у сильній позиції у словесній метафорі вказує на символічність певного її елемента, або походять від художньої деталі, розширюючи коло значень мовного знаку у мікро- та макроконтекстах. Жанр готичного оповідання передбачає усталену схему розгортання взаємодії між образністю та символікою: образи і символи в таких текстах становлять жорстку ієрархію, на вершині якої знаходиться культурно зумовлений символ та глобальний метаобраз. Ієрархічна організація взаємодії образів та символів в американському готичному оповіданні моделюється залежно від характеру текстових символіки та метафорики. У досліджуваних оповіданнях простежуються три тенденції взаємодії образів та символів: а) текстові символи та метафори інтегрують в один метаобраз. Такий варіант можливий як у разі символізації метафори, так і у разі, коли за символом і метафорою стоїть єдиний метаобраз; б) метафори утворюють окремий від текстових символів метаобраз, коли у словесних поетичних образах відсутній метонімічний компонент; в) текстовий символ інтегрується разом із метафорами у різні метаобрази. Характер взаємодії образів та символів залежить від насиченості оповідань образністю та символікою: за умови зниженого рівня символіки та метафорики у текстах утворюється один глобальний метаобраз або метаобрази різних рівнів; за умови високого рівня метафорики та символіки відбувається утворення різнорівневих метаобразів. Образність готичних оповідань окремих авторів вказує на те, які концепти перебувають в основі створення індивідуальних словесних поетичних образів. Наприклад, концепт смерть у Е. По не співвідноситься зі сном, як у А. Бірса та Г. Лавкрафта, в той час як концептуальна метафора смерть – це пожирач не притаманна творчості А. Бірса. Символізм майстрів готичного оповідання Е. По, А. Бірса та Г. Лавкрафта вказує на концептуальні домінанти художнього світу, створюваного кожним з цих авторів. Так, Е. По в центр своєї уваги ставить індивіда на противагу смерті та власній природі. Боротьба за життя у такій грі закінчується за поразки людини. А. Бірс у своїх оповіданнях досліджує природу страху за умови смертельної небезпеки. Смерть для героїв його оповідань – це кінцевий пункт призначення. Для героїв оповідань Г. Лавкрафта смерть не закінчується небуттям. Одержані результати та запропонована у роботі методика встановлення і реконструкції механізмів взаємодії між словесними поетичними образами та символами в готичних оповіданнях може стати інструментом дослідження інших художніх текстів, які характеризуються високим рівнем символізму і образності, а також проведення міжжанрових паралелей особливо при застосуванні розробленої схеми в усьому корпусі готичної літератури. Подальші перспективи дослідження передбачають встановлення інтертекстуальних зв'язків між символікою і образністю художніх текстів інших жанрів, розкриття механізмів трансформування образів та глобальних символів у різних жанрах, окреслення специфіки образу автора крізь призму розкриття символічного та образного просторів художніх творів різних жанрів. |