Анотація до роботи:
Летуновська І.В. Поетика і типологія англійської трагедії першої третини XVII століття. – Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.04.04 – Література зарубіжних країн. – Київський національний лінгвістичний університет, Київ, 2002. Дисертацію присвячено дослідженню трагедій англійських драматургів першої третини XVII століття. У роботі аналізуються трагедії С.Тернера, Т.Міддлтона, Дж.Чапмена, Д.Марстона, Д.Вебстера, Д.Форда, Ф.Бомонта і Д.Флетчера та Б.Джонсона. Їхня творчість вивчається на широкому історично-літературному тлі англійської культури названого періоду. Літературознавчий аналіз проводиться із залученням історико-літературного, порівняльно-типологічного методів, а також деяких методів “нового історизму”. Дисертант аналізує обраний літературний матеріал як серію унікальних стилістичних моментів, виокремлюючи ті елементи поетики, які дозволяють визначити приналежність твору до тієї чи тієї парадигматичної структури – маньєристичної, ранньобарокової чи ранньокласицистичної. Оскільки у сучасному літературознавстві ще не має загальновизнаної дефініції маньєризму, а грань між ним і бароко хистка, на початку розділів, присвячених аналізу творів, приналежних до цих різних художньо-естетичних систем, дається аналіз існуючих теоретичних досліджень проблем маньєризму і бароко та їхнє бачення дисертантом. У першому розділі дисертації досліджуються основні структурні та ідейно-тематичні компоненти трагедій С.Тернера, Т.Міддлтона, Д.Марстона, Дж.Чапмена, Д.Вебстера та обґрунтовується їхній маньєристичний характер. Дисертант робить спробу проаналізувати маньєристичні чинники як складові частини процесу діалектичного заперечення ренесансного дискурсу і на прикладі розглянутих трагедій довести самостійний характер маньєристичної художньо-естетичної системи. Як показує типологічний аналіз, в англійських трагедіях першої третини XVII століття розвиток одержали переважно маньєристичні тенденції. При визначенні статусу маньєризму одні дослідники бачать у ньому течію, включену в художню систему пізнього ренесансу, другі пов`язують його з раннім бароко, треті розглядають як особливу художню систему, що є перехідною між ренесансом і бароко. Дисертант здійснює спробу довести, що саме третій підхід найбільш адекватний природі маньєризму. В роботі аналізуються вузлові моменти типології й поетики англійських маньєристичних трагедій, які стали художньо-естетичним осмисленням кризи ідей Відродження та краху гуманістичного розуміння людини і власне поклали початок відмінній від мистецтва ренесансу концепції особистості. Виявлено зміщення акценту на “виражальну правду” мистецтва, посилення раціонального первня, що призвело до посилення інтелектуалізації творів. У дисертації показано, як заперечення ренесансного ідеалу гармонійної особистості, що поєднувала плотське й духовне, спричинилося до появи нового художнього типу персонажів, а саме –“невдоволеного” та “макіавеля”. Велику увагу приділено дослідженню природи маньєристичної іронії, простежено її переростання в трагічну іронію у творах драматургів маньєристів. Розроблено питання інтелектуальної ускладненості маньєристичних творів, розглянуті структурні особливості англійської трагедії названого періоду. Дослідження структурних особливостей маньєристичних трагедій із застосуванням принципу “нового історизму” дало змогу визначити, як структурна побудова сприяла створенню обмеженого художнього простору в цих творах і наголосити на цьому важливому чиннику процесу складання загальної динаміки в ранньобарокових трагедіях. У другому розділі розглядається поетика та жанрово-стильові особливості ранньобарокових трагедій, а також висвітлюються ранньокласицистичні трагедії, встановлюється відмінність їхніх парадигм. Аналізуються світоглядні основи екзальтації як важливого елементу поетики барокових трагедій, їхні структурні особливості, бароковий містицизм та специфічне ранньобарокове естетичне відбиття розуміння реальності та ілюзорності. Докладно досліджується також таке нове художньо-естетичне явище в англійських трагедіях обраного періоду як художній синтез почуттєвого і раціонального. Аналіз ранньобарокових та ранньокласицистичних трагедій здійснюється через типологізацію і зіставлення їхніх розбіжностей та особливостей на морфологічному, жанровому й стилістичному рівнях. Застосування історико-літературного принципу дозволило дослідити обрану тему на широкому тлі тогочасної літератури. На підставі проведеного аналізу дисертант стверджує, що в першій третині XVII століття в англійській трагедійній драматургії відбулося синхронне формування та розвиток маньєристичного, ранньобарокового та ранньокласицистичного стилів. Виявлено, що маньєристичні тенденції домінують у трагедійній творчості таких драматургів, як С.Тернер, Т.Міддлтон, Дж.Чапмен, Д.Марстон, Д.Вебстер, ранньобарокові тенденції - в трагедіях Д.Форда, Ф.Бомонта і Д.Флетчера, а ранньокласицистичні тенденції - у трагедіях Б.Джонсона. До наукового обігу вводяться раніше невідомі українському літературознавству автори та історико-літературні факти, що дозволяє більш повно зрозуміти специфіку розвитку англійської літератури. Висновки докладного дослідження еволюції англійської трагедії періоду зламу світоглядних уявлень можуть бути використані для аналізу типологічно подібних явищ в інших національних літературах, у тому числі у вітчизняній. |
