В дисертації представлено варіант вирішення важливого наукового завдання, пов’язаного з модернізацією податкового інструментарію регулювання соціально-економічних процесів в Україні, орієнтованого на забезпечення умов зростання національної економіки та підвищення рівня добробуту населення. Обґрунтовані такі висновки науково-теоретичного характеру: - регулювання економіки не може розглядатися окремо від регулювання соціальних процесів. Це обґрунтовується тим, що регулювання соціальних процесів – потужний попитоформуючий чинник, а без впливу на попит економічне регулювання є суттєво обмеженим у своїх можливостях; - до сьогодні в Україні не до кінця вирішеною є проблема дефініції терміну «податкове регулювання». Розроблено такий її варіант: податкове регулювання – це сукупність заходів впливу держави на активність господарюючих суб’єктів та громадян, що застосовуються у процесі податкового перерозподілу створеного продукту з метою обмеження чи стимулювання розвитку відповідного напрямку діяльності та передбачають використання інструментів економічної і організаційно-управлінської дії; - всі відомі інструменти податкового регулювання можна поділяти на економічні (податкові ставки, податкові пільги (в т.ч. амортизація), механізми податкового кредиту та податкових скидок) та організаційно-управлінські (контролюючі заходи фіскальних служб, механізми застосування фінансових санкцій і штрафів); - в різних країнах (зокрема, європейських) застосовуються подібні за своєю сутністю інструменти податкового регулювання соціально-економічних процесів, що спричинене історичними, географічними та економіко-глобалізаційними чинниками. Даний факт надає можливість використати надбання зарубіжного досвіду і в Україні, адаптувавши окремі його елементи до вітчизняних умов та врахувавши особливості розвитку національної економіки і специфіку обставин формування податкової системи нашої держави; передумовою посилення регуляторного потенціалу податкової системи України має стати реальне втілення принципів справедливості в оподаткуванні. Їх порушення та відповідні негативні ефекти мають троїсту природу: виникають внаслідок недосконалої конфігурації податкової системи; спричинюються вадами конструкції окремих податків; утворюються в результаті неналежної організації та застосування недосконалих методів адміністрування податків. Також сформульовано висновки та пропозиції практичного характеру, зокрема: встановлено, що недосконалість конфігурації податкової системи України спричинена відсутністю податку на нерухоме майно, який є додатковим потужним інструментом перерозподілу доходів, не охоплених прибутковим оподаткуванням; обґрунтовано один з варіантів запровадження податку на нерухомість в Україні, заснований на: деклараційному способі справляння з фізичних осіб; використанні площі об’єктів при оподаткуванні фізичних осіб та балансової вартості об’єктів при оподаткуванні юридичних осіб; забезпеченні недоторканості права громадян на житло (шляхом використання неоподатковуваного мінімуму площі житла на одну особу, що дорівнює показнику середнього житлового забезпечення в Україні); застосуванні на початкових етапах мінімальних ставок, які дозволяють компенсувати лише витрати на адміністрування податку (з метою подолання соціального опору та забезпечення психологічного звикання платників); виявлено, що пільги з ПДВ в Україні потребують оптимізації за кількістю та складом. Їх надмірність знижує регулюючу ефективність цього податку. Це спричинюється тим, що податкові стимули є відносними: вони справляють позитивну дію на суб’єктів, які виявилися у виграші в порівнянні з іншими учасниками ринку. Якщо перелік пільг надто широкий, то відносні стимули не спонукають капітал переливатися у сфери своєї дії, бо замало залишається інших сфер (донорів); - доведено, що застосування податкових пільг з ПДВ буде ефективним лише за об’єктною ознакою (за товарними групами) та за умови розповсюдження на весь процес виробництва і обігу відповідних товарів (аж до кінцевого споживача). Надання ж пільг з цього податку за суб’єктною ознакою (організаціям) є елементом дискримінації інших учасників ринку у відносинах з покупцями продукції. Однак, такі пільги все ще існують (зокрема, звільнення від оподаткування організацій, які використовують працю інвалідів). Даний механізм не є ефективним, оскільки не дозволяє покупцям обліковувати у себе податковий кредит. Прагнення ж забезпечити стимули стосовно створення робочих місць для людей з обмеженими фізичними можливостями краще реалізувались би через механізм, аналогічний застосованому у сільському господарстві (коли підприємство включає ПДВ до ціни, накопичує на спеціальному рахунку та інвестує у розвиток власного виробництва) (проект законодавчих змін розроблено та викладено у тексті роботи); - аргументовано необхідність (з метою стимулювання виробників до підвищення ефективності використання власного капіталу та забезпечення участі надвисоких доходів громадян у податковому перерозподілі) впровадження в Україні диференційованих ставок ПДВ за такими товарними групами: продукти харчування та медикаменти першої необхідності; друковані засоби масової інформації та книги (крім товарів освітнього призначення, на які доцільно зберегти чинне звільнення); предмети розкошу; інші товари та послуги. Щоб убезпечитися від надвисоких втрат бюджету за наслідками таких змін та запобігти різкому скороченню надходжень, можна рекомендувати застосування знижених ставок до перших двох товарних груп, і стандартної – до четвертої групи. Третя ж група може оподатковуватися за підвищеною ставкою, частково покриваючи втрати держави від застосування знижених; - встановлено, що відміна низки пільг з податку на прибуток в Україні у 2004-2005р.р. не справила негативного впливу на економіку, що свідчить про їх необґрунтоване запровадження. Після скасування пільг кількість збиткових підприємств продовжувала скорочуватися, обсяги виробництва продукції не зменшилися, адже відмінені пільги не мали ні інвестиційного, ні інноваційного спрямування; - встановлено, що наявні розриви у часі між фактами отримання ряду цільових пільг з податку на прибуток та використання коштів не завжди дозволяють податковій службі здійснити контроль використання вивільнених коштів в рамках податкових перевірок. Вирішення проблеми – у запозиченні досвіду розвинених країн, в яких податкові пільги прирівнюються до витрат бюджету. У такому випадку контрольна-ревізійна служба могла б на повністю легітимній основі здійснювати ревізії цільового характеру витрачання коштів, вивільнених в результаті користування пільгами, поза обмеженими у часі і кількості податковими перевірками; - з метою посилення регулюючої ролі податку на прибуток: розроблено механізм надання інвестиційного податкового кредиту на науково-дослідні і дослідно-конструкторські роботи, що передбачає використання прирістного методу визначення обсягу преференції, застосування норм 50% і 30% (залежно від тривалості фінансування відповідних витрат) та вимог щодо продовження періоду інвестування, встановлення відповідальності платників податку за порушення правил користування кредитом; обґрунтовано встановлення знижених ставок оподаткування суб’єктів малого бізнесу (обороти яких не перевищують 1 млн. грн. на рік а чисельність працюючих знаходиться у межах, визначених вітчизняним законодавством для малих підприємств) на рівні 15-20% з паралельним скасуванням спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності; аргументовано пропозицію щодо запровадження прискореної амортизації основних засобів, які слугують фізичною основою новітніх енергозберігаючих та інших інноваційних технологій, шляхом підвищення удвічі норм амортизації на відповідні види пристроїв, машин і обладнання; - з’ясовано, що посилення регуляторного потенціалу податку з доходів фізичних осіб диктує необхідність запровадження скидок, неоподатковуваного мінімуму та прогресивної шкали ставок, що одночасно дозволить залучити до перерозподілу надвисокі доходи та вивільнити кошти немаєтних громадян для задоволення основних потреб індивідів; - встановлено, що держава сприяє посиленню прояву регулюючої функції податків, справляючи морально-етичний та каральний вплив на недобросовісних платників через підсистему адміністрування податків. Поряд з цим, через суб’єктивність управління як такого окремі механізми чи інструменти адміністративного впливу можуть спричинювати негативні ефекти, які протидіють максимізації суспільної корисності згаданої функції. Подоланню негативних ефектів організаційно-управлінської дії оподаткування в Україні можуть слугувати такі заходи: унормованість використання методичних прийомів здійснення податкових перевірок; розмежування покарань за помилки та навмисні дії по ухиленню від оподаткування; подовження термінів подання податкових декларацій і розрахунків; запровадження механізму короткочасного перенесення термінів погашення податкових зобов’язань за обґрунтованим зверненням платника; збалансування юридичної відповідальності платників податків і контролюючих служб; посилення сегменту масово-роз’яснювальної роботи (та досягнення таким чином законослухняності платників, забезпечення рівності умов господарювання та конкуренції без застосування каральних заходів). |