1. У дисертації подано теоретичне обґрунтування та виявлено новий аспект у вивченні проблеми становлення та розвитку образотворчого мистецтва Одеси другої половини ХХ – початку ХХІ ст. Вперше здійснена спроба комплексного дослідження ролі пленеру у своєрідності одеської живописної школи. Показано, що насичене світлом природне середовище південного міста є потужним фактором, який сприяє зверненню живописців до пленеру. Дослідження підтвердило, що пленерний живопис з притаманною йому увагою до світлоповітряного середовища визначає особливості одеської живописної школи. 2. Художньо-стилістичний аналіз творів майстрів пленеру другої половини ХХ – початку ХХI ст. показав, що їх творчість не обмежується рамками традиції художників ТЮРХ. Актуальним для митців є творчий діалог з мистецтвом різних культурних епох та стилістичних напрямків: Ренесанс, романтизм, імпресіонізм, постімпресіонізм та ін. Використання компаративного методу дозволило створити широке асоціативне поле для виявлення своєрідності одеської пленерної школи в контексті європейського мистецтва. З цією метою створено ілюстративний додаток. 3. На основі мистецтвознавчого художньо-стилістичного аналізу численних творів, інтерв’ю з живописцями (та їх рідними) вивчено особливості індивідуальних творчих методів. Узагальнення матеріалу дозволило визначити два основних типологічних напрямки одеської пленерної школи: – послідовне продовження та розвиток традицій ліричного камерного пейзажу кінця XIX – початку XX ст. у пленерному живописі другої половини ХХ – початку XXI ст.; – трансформація пленеру в картині-пейзажі одеських живописців, що прагнуть до оновлення змісту та форми образотворчого мистецтва. 4. Виявлено, що у творчості майстрів ліричного камерного пейзажу: М.А. Шелюто, Д.М. Фруміної, Г.С. Мещерякової, А.С. Гавдзинського, В.М. Литвиненка, К.М. Ломикіна – основним методом є робота за безпосереднім враженням від натури, у художнє втілення якої вони привносять суто особисте сприйняття. Митці продовжують традицію пленерного живопису кінця XIX – початку XX ст., зокрема майстрів ТЮРХ. Вивчення еволюції творчості живописців показало, що для творів раннього періоду притаманне більш визначене трактування форми у просторі, присутня конкретна матеріальна характеристика предмету. У зрілий та, особливо, пізній період спостерігається все більше “розутілення” предмету та домінанта простору, що набуває якостей щільної субстанції. Живопис зрілого періоду Д.М. Фруміної, А.С. Гавдзинського, В.М. Литвиненка, Г.С. Мещерякової можна визначити як імпресіоністичний. Ця якість є новою відносно творчості художників ТЮРХ. 5. Особливістю художнього методу майстрів картинної форми: Ю.М. Єгорова, О.В. Слешинського, А.І. Лози, В.Г. Власова, М.Д. Тодорова – є поєднання роботи в майстерні та на пленері. Такий синтетичний метод дозволяє сполучати в композиціях високий ступінь умовності формального рішення та чуттєву переконливість світлового і кольорового стану. Показано, що при загальній орієнтації на конкретний ландшафт Північного Причорномор’я кожен митець створює власну просторову модель, універсальною якістю якої є панорамність та тричасність (небо – море – земля). Виявлено тенденцію до поєднання станкового та монументального начала в картинах-пейзажах. Встановлено, що у творчості одеських художників зберігається взаємозв’язок з ренесансною традицією зображення оголеного тіла людини, гармонійно включеного у простір величної природи. Важливо, що зображення моделі відбувається безпосередньо на пленері. Гуманістичне спрямування творчості Ю.М. Єгорова, А.І. Лози, В.Г. Власова, М.Д. Тодорова проявлене у трактуванні теми “людина і природа”, де людина постає як центр світобудови. Аналіз творів допоміг з’ясувати, що період 1970–1980-х рр. – час творчої зрілості художників, що вивчаються, – характеризується зверненням до романтичної тематики. Герої картин (не соціальні, а ідеальні) готові до подолання буденного простору. Обов’язковими атрибутами картин стають човен, яхта, вітрильник, сигнальний прапорець, маяк і т.ін. У кінці 1980-х – на початку 1990-х рр. стався перехід до філософськи поглибленого відношення до природи та її образного трактування. Для творів сучасного періоду характерна відсутність дії, споглядальність. Постійна робота з натури на пленері дозволяє художникам у тематичних полотнах переконливо передавати світлові стани та кольорові гармонії. 6. Дослідження підтвердило, що яскраве сонячне світло півдня є фактором, що визначає якість “живописності” картин одеських майстрів. Працюючи на пленері, художники, як правило, не концентрують увагу на об’ємно-пластичній характеристиці предмета, а показують його у взаємозв’язку з оточуючим середовищем. Простір і маса стають рівнозначними та важливими з точки зору їх колористичного звучання. Цим зумовлене більш живописне трактування натури південними художниками порівняно з північними. Митці часто використовують прийом контражуру, який дозволяє передати ефект яскравого світла та кольорову насиченість тіні. Світло, що є головною проблемою пленеру, в живописі майстрів двох визначених нами типологічних напрямків має якісну відмінність: у творах художників ліричного камерного пейзажу важливою є передача особливостей станів світлоповітряного середовища, яке виступає в ролі об’єднуючого чинника (особливо це виявилось у художників імпресіоністичного напрямку); в картинах майстрів композиції відбувається світло-кольорове перетворення конкретного простору природи (міста). Світло стає своєрідною живописною метафорою, засобом одухотворення реальної природи. Таке трактування світлового середовища допомагає майстрам передати свій образ світу, в якому втілився потяг до ідеального, позачасового. Найбільш повно це виявилось у полотнах зрілого періоду творчості живописців (початок 1980 – 2000-х рр.). 7. Дослідження показало, що одеська живописна школа, як важлива складова мистецтва України, у період панування методу соціалістичного реалізму зберігала досягнення європейської та національної живописної культури кінця ХІХ – початку ХХ ст. Вільний від соціального навантаження жанр пейзажу дав можливість митцям проявляти індивідуальність та втілювати душевний стан через сприйняття природи. Для художників Одеси, на відміну від майстрів інших регіональних шкіл, проблема передачі світлоповітряного середовища в живописі завжди посідала чільне місце. В історію образотворчого мистецтва України живописна школа Одеси увійшла як пленерна. 8. Дисертація відкриває перспективи для подальшого наукового дослідження: передбачається розширити територіальні та часові межі проблеми пленеру в живописі, розглянути особливості трактування простору в образотворчому мистецтві різних епох у взаємозв’язку зі зміною світосприйняття людини. | 