Дослідження особливостей конкурентної політики в державі, задач підвищення конкурентоспроможності України дозволило виробити ряд висновків і положень загальнотеоретичного та прикладного характеру. 1. Системовизначальну роль щодо формування спеціалізаційних профілів національних економік, розвитку міжнародних інтеграційних механізмів, як у регіональному, так і у світовому масштабах, відіграють тенденції глобалізації. Останні зумовлюються об’єктивними (науково-технічним прогресом, інформатизацією та масовою комп’ютеризацією, потребами спеціалізації та розвитку масового виробництва) та суб’єктивними чинниками. Глобалізація на рівні держав, угруповань країн, найбільш впливових міжнародних блоків має стратегічно-національні та галузево-технологічні виміри. Це зумовлює цілеспрямовані заходи на наднаціональному, національному рівнях, корегування стратегії та тактики макроекономічних та мікроекономічних агентів. 2. За сучасних умов міжнародна конкуренція відбувається згідно нових параметрів, які відображають інформаційно-технологічні критерії соціально-економічного прогресу. Ними є “чиста інформація” та ноу-хау, відтак здатність контролювати базові технології постає інструментом закріплення лідируючих позицій країн-метрополій, які застосовують диверсифіковані підходи щодо стримування поширення найбільш перспективних технологій у країнах-конкурентах. 3. Сучасна модель конкурентної національної економіки об’єктивно тяжіє до соціально орієнтованого характеру. Це зумовлюється зв’язком між перерозподілом валютно-фінансових ресурсів та характером спеціалізації. Фінансовий статок та можливості додаткового фінансування НДДКР, розвитку технологій, оптимізації моделі міжнародної спеціалізації є взаємно пов’язаними соціально-економічними функціями. 4. Глобальна конкуренція характеризується диспропорційністю цін, несприятливістю рівня цін на окремі види товарів, які надходять на світовий ринок з найбідніших держав. Необґрунтована стратегія валютно-фінансової політики спричинила погіршення умов розвитку економік транзитивних країн та країн, що розвиваються. Параметри валютної політики, рівень курсу національної валюти мають визначатися згідно довгострокових пріоритетів високотехнологічних, експортоорієнтованих секторів національної економіки. 5. Економічна регіоналізація набуває дедалі більшого значення, сприяє оптимізації розміщення факторів виробництва всередині країни, збільшенню результативності та ефективності виробничої діяльності. 6. При проведенні міжнародної інвестиційної політики в Україні необхідно враховувати цілі покращення загального бізнесового клімату, потенціал іноземних інвестицій щодо прискорення НТП та прориву за пріоритетними напрямами технологічного виробництва, фактора структурної перебудови національної економіки. Необхідно законодавчим шляхом встановити довгострокові правила гри на вітчизняному ринку для іноземних інвесторів, передусім з урахуванням необхідності виведення виробничої сфери, яка перебуває у власності нерезидентів, з тіньового сектора. 7. Важливим завданням організаційно-економічної діяльності щодо піднесення національної конкурентоспроможності є активізація рекламних кампаній, збільшення витрат на проведення таких кампаній, особливо на закордонних ринках. Слід сприяти концентрації та збільшенню масштабів фірм, які спеціалізуються на рекламі. 8. Засобами піднесення національної конкурентоспроможності є протидія нечесній конкуренції з боку іноземних фірм, зокрема демпінговому ввозу субсидованої продукції, ввозу товарів, при виробництві яких не було дотримано належних стандартів якості. 9. Ефективними засобами втручання української держави в міжнародні торговельні та коопераційні відносини вітчизняних господарських структур із партнерами за кордоном є стимулювання таких форм міжнародної торгівлі, які не передбачають безпосередній товарообмін (компенсаційна, пов’язана з великомасштабним будівництвом, наданням послуг), але сприяють поглибленню національної спеціалізації та прискоренню НТП (послуги по транзиту, транспортно-експедиторському забезпеченню, геологорозвідувальні, будівельно-конструкторські, проектні та монтажні роботи, інжиніринг, науково-дослідні, досвідно-конструкторські роботи тощо). 10. Галузеве, структурне регулювання є невід’ємною умовою національної конкурентоспроможності, гарантування певній країні сприятливого для неї місця в системі міжнародного поділу праці. Головними напрямами такої роботи є стимулювання високотехнологічних видів виробництва, які здатні стати локомотивами широкого впровадження досягнень НТП, перенесення здобутків у передових галузях на всі інші. Потрібні програмно-цільова підтримка експортних виробництв, формування такого експортного профілю держави, за якого на її території здійснюватиметься інформаційно- та наукомістке, високотехнологічне виробництво. Важливим завданням є раціоналізація структури експорту, збільшення в його обсязі частки товарів глибокої переробки та інтелектомістких послуг, порівняно з товарами видобувними та примітивної обробки. 11. Необхідно проводити цілеспрямовану державну інноваційну, галузево-промислову політику згідно визначених пріоритетів розвитку, зокрема в інформаційно-електронній, телекомунікаційній сферах, модернізацію традиційних видів виробництв. Напрямами підтримки інноваційної моделі розвитку є цільове безвідсоткове або пільгове кредитування, часткове бюджетне фінансування пріоритетних інноваційних проектів, страхові гарантії комерційним банкам за кредитування найбільш перспективних проектів, інституційні механізми та інструменти організації економічних, відтворювальних систем. |
