Неоднозначність структурних та функціональних властивостей складнопідрядного речення в давньоанглійській мові та непрозорість смислових зв’язків його компонентів свідчить про незавершеність процесу становлення гіпотаксису в досліджуваний період. Зміни в складних конструкціях, близьких до сурядних, та перерозклад елементів поверхневої структури простого речення є основними шляхами формування підрядності. Вживання сполучників та сполучних слів є основними засобом оформлення зв’язку між головним та підрядним реченням у давньоанглійській мові. Сполучні засоби характеризуються полісемантичністю й не вказують на тип зв’язку в реченні, оскільки більшість з них уживаються як у складнопідрядних, так і в складносурядних реченнях. Широке використання кореляції прислівникових та сполучникових засобів також свідчить про недостатню чіткість оформлення функцій підрядних сполучників у перехідний між паратаксисом та гіпотаксисом період. Для мінімізації синтаксичної неоднозначності у визначенні головного та підрядного речень у давньоанглійській мові існували такі прийоми: використання відповідного порядку слів (основним порядком слів у головному реченні було вживання дієслова у другій позиції з початку речення (V2); у підрядному реченні переважала модель з дієсловом у фінальній позиції, яка поступово заміщувалася на ADV/COMP + SUBJ +V-FINITE, тобто V3 (вживання дієслова у третій позиції з початку речення)), використання умовного способу дієслів, позиція підрядного речення по відношенню до головного, вживання лексичних засобів. Дані ознаки підрядності є факультативними, тобто вони характеризують окремі типи залежних предикативних одиниць, але не є обов’язковими для даного типу в цілому. Пунктуація не може вважатися засобом ідентифікації граматичної функції окремих речень, бо в давньоанглійській мові вона була риторичним засобом. Окрім того, більшість пунктуаційних знаків було додано до давньоанглійських текстів видавцями та редакторами. Комплекс засобів актуалізації причинових речень в давньоанглійській мові покликаний нівелювати двозначність в інтерпретації змісту відповідного підрядного речення й розмежувати паратактичний і гіпотактичний типи зв’язку. Підрядне причинове речення може відноситися як до дієслова (V) головного речення, так і до дієслівної фрази загалом. В останньому випадку підрядне речення розкриває семантику одного з компонентів VP, що, як правило, є ремою головного речення. Підрядні причинові вставні речення через ослаблення обставинних функцій, можуть структурно відноситися до окремих членів головного речення, знаходячись у постпозиції. Аналіз позиційних характеристик підрядного причинового у системі складного речення дозволяє зробити висновок, що, хоча місце підрядного причинового речення не є фіксованим, у давньоанглійській мові домінує фінальна позиція підрядного причинового речення по відношенню до головного речення. У підрядному реченні значення причини може корелювати з низкою інших значень. Аналіз складнопідрядних речень з підрядним причиновим показав, що в давньоанглійський період підрядні причинові речення оформлялися за допомогою ряду сполучників, що є синтаксичними синонімами, кожен з яких містив компонент причинового значення. Виділяємо такі синонімічні ряди сполучників: 1) сполучники, що мають загальне причинове значення: forme, a, t; 2) сполучники, що вводять підрядні причинові речення зі значенням обґрунтування: form e, nu, sian, onne; 3) сполучники, що мають причиново-умовне значення: nu, onne, e; 4) сполучники, що мають причиново-цільове значення: t, to on t, mid m t; 5) сполучники, що мають причиново-часове значення: nu, a, mid y, sian; 6) сполучники, що вводять підрядні речення з компонентом додаткового зауваження, пояснення: swa, swa swa. Повторюваність ряду сполучників у декількох групах пояснюється здатністю одного сполучника вводити підрядні речення з різними компонентами значення. Підрядні сполучники є складними сполученнями прийменника + непрямого відмінка вказівного займенника + відносного займенника e (for m e, mid m e, to on e та інші) або походять від прислівників (a, swa, onne, sian) чи прийменників (t). Для оформлення причиново-наслідкових відношень використовувалися різні сполучні засоби, що раніше виступали як члени речення. Втрачаючи свої первинні властивості, вони почали виконувати сполучну функцію зв'язку підрядного причинового речення з головним реченням. Більшість причинових сполучників характеризується поліфункціональністю, тобто приєднують разом з причиновим інші види підрядних речень, в результаті чого в окремих випадках підрядні причинові речення не виділяються з ряду інших. Розрізнення причинових, часових, порівняльних та цільових підрядних речень почасти виявляється складним завданням. У багатьох випадках можливе різне трактування типу зв’язку, що пояснюється первісною близькістю причиново-наслідкових відношень з часовими, цільовими та ін. Абсолютна дієприкметникова конструкція є єдиним типом незалежних неособово-дієслівних конструкцій, що вживалася в давньоанглійській мові у функції обставини причини і може вважатися синтаксичним синонімом підрядного причинового речення. |