Дисертаційна робота містить теоретичне обгрунтування та нове вирішення актуальної задачі сучасної хірургії – лікування хворих з обтураційною непрохідністю дистальних відділів товстої кишки пухлинного генезу, які дозволяють покращити безпосередні результати хворих за допомогою удосконалення тактики їх хірургічного лікування шляхом підвищення механічної міцності міжкишкового анастомозу, усунення внутрішньокишкової та внутрішньопорожнинної гіпертензії, корекції порушень мікроциркуляції, а також за допомогою більш точної об’єктивізації показань до первинно-відновлювальних операцій. 1. У структурі ускладнень первинно-відновлювальних операцій, виконаних у хворих з обтураційною непрохідністю дистальних відділів товстої кишки пухлинного генезу, переважають післяопераційний парез, бронхолегеневі ускладнення та інтраабдомінальні ускладнення гнійно-запального характеру. 2. Внутрішньопорожнинна тетраполярна реографія з реєстрацією потенціалів на рівні привідних та відвідних відділів товстої кишки за допомогою декількох пар циркулярних електродів на трубці зі співставленням абсолютних значень реографічних показаників на різних рівнях дозволяє об'єктивно оцінити стан регіонарної гемодинаміки й здійснювати її післяопераційний моніторинг. 3. Порушення регіонарного кровотоку у хворих з обтураційною непрохідністю товстої кишки найбільш виражені в супрастенотичній ділянці ободової кишки й проявляються зменшенням у порівнянні з відвідною ділянкою артеріального припливу й венозного відтоку (у середньому на 30%), а також збільшенням індексу периферичного опору (у середньому на 26%), які збільшуються в міру прогресування явищ непрохідності й найбільш виражені на 1–3 добу після операції. 4. При зниженні інтенсивності артеріального притоку в привідній ділянці товстої кишки в порівнянні з відвідною ділянкою більш ніж на 25% необхідна додаткова корекція регіонарного кровотоку за допомогою тривалої епідуральної блокади; при його зниженні більш ніж на 50% – від первинного відновлення безперервності товстої кишки слід утриматися. 5. Інтраопераційний лаваж ободової кишки в сполученні з тривалою епідуральною блокадою 2 % розчином лідокаїну на рівні ThXII-LI сприяють зниженню внутрішньокишкового й внутрішньочеревного тиску з нормалізацією мікроциркуляції в зоні анастомозу на 1–3-ю добу після операції при компенсованій і на 3–5-у добу – при субкомпенсованій кишковій непрохідності. 6. Використання у хворих з обтураційною непрохідністю дистальних відділів товстої кишки інвагінаційного міжкишкового анастомозу на трубці, у сполученні з лаважем і трансанальною декомпресією ободової кишки на фоні тривалої епідуральної блокади дозволяє знизити частоту неспроможності міжкишкового анастомозу й летальності в порівнянні з традиційними методами хірургічного лікування з 7,5% до 1,6%. |