Відповідно до сформульованої гіпотези та визначеної мети, які реалізуються шляхом розкриття основних завдань дослідження, одержано наступні результати: Встановлено, що в сучасній політичній науці утвердився методологічний
консенсус з приводу трактування ключових дефініцій „теорії переходу”, інтерпретації умов формування демократичних систем й інститутів та етапів демократичного транзиту. Особливістю демократичних переходів в постсоціалістичних країнах є те, що на відміну від „класичних” поставторитарних транзитів, даним державам доводилося вирішувати проблему одночасного реформування політичної та економічної сфер. Однак трансформація тоталітарно-авторитарних режимів в демократичні у більшості країн Центрально-Східної Європи пройшла через класичних три етапи: підготовчий (лібералізація), етап прийняття рішень (демократизація) та фазу адаптації (консолідації або утвердження демократії). Головною ознакою цієї концептуальної моделі є те, що кінцевою метою політичної трансформації неодмінно має бути становлення демократичного політичного режиму. Така модель ідеально підходить для Чеської Республіки, в якій процес транзиту завершився саме встановленням функціонального демократичного режиму. Однак у цій країні не можна чітко розмежувати фази лібералізації та демократизації, оскільки реконструкція владних інституцій розпочалася ще в ході „оксамитової революції”. З’ясовано, що еволюція посттоталітарного режиму в Чехословацькій
Соціалістичній Республіці мала наслідком лібералізацію, проявами якої була активізація суспільно-політичного життя країни та послаблення тоталітарних тенденцій. Події „оксамитової революції” 1989 року були зумовлені попередніми історичними та суспільно-політичними процесами, серед яких варто виділити початок дезінтеграції Чехословаччини та послаблення її політико-правової системи у результаті відходу Комуністичної партії Чехословаччини від принципу монолітної єдності. Досліджено, що Чехословаччина є однією з небагатьох країн Центрально-Східної Європи, яка в процесі перетворень не використовувала авторитарні інструменти у політичній практиці. У даній державі не було перехідного періоду, відбувся миттєвий перехід від посттоталітаризму до демократії. Водночас, володіючи високим рівнем демократичної економічної та політичної культури, вона стартувала в напрямку реформ однією з останніх у своєму регіоні. Унікальним в практиці транзитології є і те, що Чехословаччина в ході демократичного транзиту розпалася на два суверенні державні утворення – Чеську й Словацьку республіки. Однак цей факт не завадив успішному утвердженню демократії в Чеській Республіці. Навпаки – мирне, конституційно-договірне припинення чехословацької федерації відіграло важливу роль у прискоренні демократизаційних процесів, закінченні перехідного періоду та перетворенні Чехії в стандартну європейську державу. Виявлено, що забезпечення сталості функціонування демократичного
політичного режиму у Чеській Республіці було обумовлено низкою об’єктивних та суб’єктивних факторів. До об’єктивних чинників варто віднести, передусім, наявність історичних передумов для становлення демократії. Чехію вважають єдиною країною Центральної Європи, яка мала достатньо тривалий та успішний досвід демократичного розвитку в рамках існування Чехословацької Республіки, тому під час і після „оксамитової революції” для чехів демократія сприймалася як єдина можлива альтернатива суспільного розвитку. Даний факт сприяв відродженню в Чеській Республіці у 1990-х роках демократичної політичної культури, свідченням чого є прийняття більшістю населення та елітою демократичних цінностей як основи організації суспільно-політичного життя та управління державою і негативне ставлення до недемократичних форм правління. Суб’єктивним фактором успішних перетворень в Чеській Республіці можна вважати спроможність чеської політичної еліти запобігти на початку 1990-х років політико-управлінській кризі. Політична еліта Чеської Республіки сконсолідувалася навколо пріоритетів державної політики, що стало основою для успішних перетворень у соціально-політичній сфері. Двадцятирічний досвід показав, що нова політична система здатна до подолання суспільно-політичних криз без загрози демократичному порядку. Комплекс цих факторів дає підставити стверджувати, що повернення до тоталітарно-авторитарних тенденцій у Чеській Республіці є неможливим. Доведено, що конституційна система Чеської Республіки побудована
таким чином, щоб сприяти на інституційному рівні зміцненню демократії і перешкоджати зловживанню владними повноваженнями. Конституція та ряд інших нормативних актів сформували в Чеській Республіці форму правління, котра, з огляду на класичну доктрину, класифікується як парламентська республіка, заснована на принципі розподілу влади та системі стримувань і противаг. Встановлено, що більшість важелів влади знаходиться в керівників політичних партій, які займають домінуючі позиції у законодавчому органі. Вся повнота законодавчої влади належить парламенту, а центром виконавчої влади є уряд. Президент є гарантом Конституції, загальнонаціональним авторитетом, але аж ніяк не главою виконавчої влади, який визначає політичний курс держави й несе відповідальність за його здійснення. З’ясовано, що у системі демократичного правління значна роль належить місцевому самоврядуванню, що забезпечує близькість влади до громадян, гарантує існування необхідних ресурсів у розпорядженні місцевої влади, її незалежність від центрального уряду та ефективне надання громадських послуг. Визначено, що партійна система Чеської Республіки є консолідованою.
Підставою для такого висновку можуть слугувати наступні факти: упродовж останнього десятиліття ХХ - на початку ХХІ століть у республіці були проведені „без насилля згори чи знизу” чотири виборчі кампанії Палати депутатів парламенту; конкуруючі політичні табори визнавали легітимний перехід влади один від одного; не було засвідчено ознак виборчих маніпуляцій під час національний кампаній; є відсутніми позасистемні „ворожі” впливові політичні партії. Становленню стабільної партійної системи сприяли, насамперед, вибір ефективної моделі правового регулювання функціонування політичних партій та здатність чеської політичної еліти вирішувати політичні проблеми згідно з демократичними принципами, тобто за допомогою консенсусу і в рамках правового поля. 6. Встановлено, що процес консолідації громадянського суспільства в Чеській Республіці ще не завершився, оскільки простежуються певні негативні тенденції, що заважають цьому. Однак очевидним є те, що інституціональна модель громадянського суспільства, яка утвердилися в Чеській Республіці упродовж 1990-х - початку 2000-х років є ефективною. Потенційні можливості для забезпечення сталості функціонування громадянського суспільства в Чеській Республіці є досить високими, однак перспективи його розвитку залежать, насамперед, від еволюції соціально-політичної системи Чеської Республіки, включно від змісту державної політики щодо неурядового сектору, а також, відповідно, від позиції його основних гравців. Авторка дисертаційної роботи вважає, що здійснений аналіз процесу переходу до демократії в Чеській Республіці охопив найбільш актуальні проблеми демократичних перетворень в цій країні. Водночас, окреслене коло науково-дослідних завдань не є вичерпним, позаяк за його межами залишилися такі важливі аспекти демократизаційних процесів, як соціально-економічне реформування, дослідження проблем розвитку зовнішньополітичного курсу Чеської Республіки, що є перспективним предметом для подальших наукових розвідок вітчизняних науковців. |
