1. У дисертації наведені теоретичні узагальнення й нове вирішення наукової задачі, що виявляється у визначенні особливостей перебігу та лікування хронічного остеомієліту кісток передпліччя та плеча, який складає до 20% від загальної кількості цього захворювання. 2. Майже в третини (29,6%) хворих патологічний процес виникав після хірургічних втручань із приводу закритих переломів внаслідок тактичних та технічних помилок, яких припускаються лікарі при виконанні металоостеосинтезу. В усіх інших випадках захворювання виникало після відкритих переломів. 3. В переважній більшості (78,06%) випадків етіологічним мікробним фактором розвитку хронічного остеомієліту кісток передпліччя та плеча, підтвердженим серологічно, є Staphylococcus aureus; саме це визначає цілеспрямованість призначення необхідної антибактеріальної терапії хворих. 4. Визначені типові клініко-рентгенологічні та лабораторні особливості остеомієлітичного процесу кісток передпліччя та плеча дають можливість диференційовано обирати як тактику сануючого та реконструктивно-відновного етапів хірургічного лікування, так і консервативної терапії. 5. В імунному стані організму хворих на хронічний остеомієліт кісток передпліччя та плеча має місце комбінований імунодефіцит, при цьому в більшій мірі страждає клітинна ланка імунітету, а це в свою чергу зумовлює особливість застосування імунокорегуючої терапії. 6. Біохімічні дослідження сироватки крові свідчать про пригнічення процесів синтезу та превалювання катаболізму білкових структур кісткового матриксу патологічного осередку в хворих на хронічний остеомієліт. Ступінь вираженості цих показників може служити прогностичним критерієм ефективності лікування захворювання. 7. Особливістю хронічного остеомієліту кісток передпліччя та плеча є наявність у переважної більшості хворих помірних порушень гомеостатичних показників організму хворих ( у порівнянні з нижньою кінцівкою ). У той же час розвиваються досить значні порушення функції кінцівки, які потребують довготривалого медикаментозного та реабілітаційного лікування ( 80,7% ), а кожний десятий із них – реконструктивно-відновних хірургічних втручань. 8. За відсутністю консолідації, наявністю псевдосуглоба або дефекту кістки після фістулонекректомії та виконання кісткової пластики для фіксації слід віддавати перевагу стержневим системам апаратів зовнішньої фіксації. 9. Потреба в застосуванні білокального черезкісткового остеосинтезу виникає досить рідко. Навіть за наявністю дефекту кістки в кілька сантиметрів перевагу слід віддавати не білокальному через кістковому остеосинтезу, а вільній кістковій аутопластиці, тому що це дозволяє ліквідувати дефект у більш короткий час з гарним функціональним результатом і менш болісно для хворого. 10. Застосування розробленого комплексу лікування, з урахуванням усіх особливостей перебігу патологічного процесу, дозволило досягти в основній групі хворих на хронічний остеомієліт кісток передпліччя та плеча добрих найближчих результатів у 94,4%, віддалених – у 70,2% пацієнтів, у порівнянні з контрольною групою – відповідно в 80,9% та 61,5%, що свідчить про ефективність запропонованих заходів. |