У дисертації здійснено теоретичне узагальнення і запропоновано нове розв’язання наукового завдання – вдосконалення системи пенсійного забезпечення в Україні в умовах ринкових перетворень, на основі комплексної розробки методологічних засад створення оптимального організаційно-фінансового механізму функціонування багаторівневої системи пенсійного забезпечення. Проведене дослідження дає підстави для наступних висновків: Пенсійне забезпечення – необхідний елемент системи соціального захисту, важлива умова економічної та соціальної стабільності держави. Гідне забезпечення добробуту своїх громадян у тому числі тих, хто втратив працездатність за віком або за інвалідністю, а також з настанням інших страхових випадків – кінцева мета економічної діяльності держави. Пенсія – це соціальний контракт між різними поколіннями населення щодо забезпечення пенсіонерам достатнього рівня і якості життя. Тому створення сучасної моделі системи пенсійного забезпечення можливо з врахуванням контрактної природи економічних процесів. Такий підхід дозволив запропонувати визначення пенсійного забезпечення як багатосуб’єктного соціального контракту, що укладається індивідом з фірмами, пенсійними фондами і державою з приводу виплати пенсій і протидії можливим витратам через механізм управління соціально-економічними ризиками. Методологічною основою побудови системи пенсійного забезпечення є теорія соціально-економічних ризиків, що представляють імовірність різкого зменшення або втрати громадянами і членами їхніх родин тимчасово або назавжди засобів до існування (доходів) за об’єктивними причинами, наприклад, внаслідок досягнення пенсійного віку, у випадку втрати працездатності, професійних захворювань, нещасних випадків на виробництві, що призвели до інвалідності, втрати годувальника, безробіття. Найбільш розповсюдженим методом управління ризиками є пенсійне страхування як різновид соціального страхування, що займається питаннями захисту від специфічного виду соціально-економічного ризику – втрати працездатності в результаті настання старості, інвалідності, або втрати годувальника. Тому завдання системи пенсійного забезпечення полягає в акумулюванні соціально-економічних ризиків шляхом їхнього страхування та амортизації. Однак слід враховувати, що через страхування можливо амортизувати лише частину ризиків, оскільки є ризики, яким важко запобігти (інвалідність, утрата годувальника). Пенсійна система в ринковій економіці є динамічною. Вона повинна бути адекватною середовищу трансформаційної економіки України, що базувалася б на злагоді соціальних партнерів (держави, підприємств, окремих осіб) та створювала ефективний механізм фінансового забезпечення страхування окремих верств населення (пенсіонерів, інвалідів, осіб, що втратили годувальника). Тому пенсійне забезпечення як елемент соціального захисту населення повинне враховувати ризикові ситуації і мінімізувати втрати матеріального становища людини в старості, в разі настання інвалідності та у випадку втрати годувальника. Пенсійна система повинна бути комплексною, всеосяжною, забезпечувати певний рівень життя громадян, який вони мали до кризової ситуації. Формування національної моделі пенсійного забезпечення – результат соціального контракту стосовно принципів побудови, способів здійснення соціальної політики, який складається під впливом економічного стану країни, її культурних та національних традицій. Обов’язковою умовою організації пенсійної системи є створення правової, економічної та організаційної бази, яка б забезпечувала закріплення нових правил та пенсійних норм. Нова трирівнева пенсійна система, що формується в Україні, потребує вдосконалення багатьох складових та показників соціально-економічного розвитку: ринку праці, заробітної плати, соціального партнерства, дієвості соціальної, податкової, банківської, цінової та інших політик. Враховуючи кризові особливості системи пенсійного забезпечення України, слабкість фінансових джерел формування Пенсійного фонду, низький рівень мінімальних пенсій, гостро постало питання підвищення рівня заробітної плати як основи сплати страхових внесків. Доведено, що першочергово необхідне подальше реформування оплати праці, введення єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників закладів і організацій окремих галузей бюджетної сфери. Система пенсійного забезпечення, що формується, повинна бути фінансово достатньою як в короткотривалій, так і в довгостроковій перспективах, гарантувати стабільність і забезпечувати розміри пенсій, адекватні величині сплачених внесків. Мінімальні пенсії повинні поступово зростати та перевищувати мінімальний прожитковий мінімум. Пенсійне реформування в Україні є однією із нагальних потреб, тому що попередні кроки у цьому напрямку не забезпечили сталого та цілеспрямованого створення та впровадження системи державних мінімальних соціальних стандартів. Задля ефективного реформування, крім стимулювання зростання ВВП, необхідна соціально-економічна політика держави щодо скорочення бідності й диференціації доходів населення. Для надійного збереження і зростання довгострокових пенсійних активів потрібно забезпечити розвиток інфраструктури фінансових і фондових ринків. Необхідною умовою пенсійного реформування є підготовка населення країни, його свідомості до сприйняття нової системи пенсійного забезпечення. Реформа матиме успіх лише за умов усвідомлення усіма прошарками населення необхідності та незворотності, а головне – позитивного впливу на умови життя й добробут людей.
Пенсійне забезпечення – необхідний елемент системи соціального захисту, важлива умова економічної та соціальної стабільності держави. Без перебільшення можна стверджувати, що гідне забезпечення добробуту своїх громадян – кінцева мета соціально-економічної діяльності держави. Пенсія, на нашу думку, це соціальний контракт, згідно якому здійснюється щомісячне (разове) грошове забезпечення непрацездатних у зв’язку з настанням таких страхових (пенсійних) випадків, як досягнення пенсійного віку, інвалідність, втрата годувальника. |