Анотація до роботи:

Більченко Є.В. Педагогічні погляди Климента Смолятича в контексті діалогу культур. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук за спеціальністю 13.00.01 – загальна педагогіка та історія педагогіки. – Національний педагогічний університет ім.М.П.Драгоманова. – Київ, 2006.

Дисертація присвячена системному аналізу педагогічних поглядів давньоруського митрополита Климента Смолятича (ХІІ ст.) крізь призму діалогу культур як філософсько-гуманістичної традиції вітчизняної освіти і виховання.

У дисертаційному дослідженні розглянуто особливості світогляду і творчої життєдіяльності Климента Смолятича, педагогічну персоналію якого визначено як своєрідний феномен взаємодії історико-культурних й освітніх традицій (античної, візантійської, болгарської, західноєвропейської, іудейської, далекосхідної, місцевої).

Виокремлено й теоретично обгрунтовано педагогічні зміст і спрямованість світоглядної позиції митрополита як “філософії педагогіки”. Діалогові аспекти філософсько-педагогічної думки Смолятича розкрито на прикладі гуманістичних цілепокладань (образу людини) та виховних цінностей його творчості, побудованої на засадах полікультурності й зорієнтованої на формування цілісної особистості в єдності її навчання, виховання й розвитку.

На підставі розкриття діалогової сутності педагогічних поглядів Климента Смолятича окреслено перспективи їх упровадження в практику сучасної освіти, особливо з урахуванням пріоритетів діалого-культурологічного підходу.

У дисертації наведене теоретичне узагальнення й нове вирішення наукової проблеми осмислення світоглядних та освітніх засад педагогічного спадку вітчизняних мислителів Княжої доби, зокрема творчості митрополита Климента Смолятича, що виявляється в цілісному системному аналізі педагогічних поглядів митрополита крізь призму діалогу різних культурних традицій задля поглиблення гуманістичної та культурологічної проблематики змісту вищої педагогічної освіти в Україні.

1. Доцільність застосування діалогового підходу як методологічної засади дослідження освітньо-виховного досвіду Київської Русі базується на результатах аналізу сучасних концептуальних підходів історико-педагогічної науки в Україні (цивілізаційний, культурно-антропологічний, аксіологічний, формаційний), характерною рисою яких є тяжіння до цілісного системного осмислення історико-педагогічного процесу як органічної складової культурно-цивілізаційного поступу в контексті взаємодії культур. Правомірність обрання зазначеного підходу підтверджується в процесі огляду історіографії педагогіки Київської Русі за період від ІІ половини ХІХ до початку ХХІ ст., який виявляє складність повного розкриття сутності педагогічної думки Княжої доби в контексті класичної раціоналістичної методології. Діалогічність педагогічної культури Київської Русі полягає в її здатності до співробітництва, відкритості. Дана особливість виявляє себе через процес взаємодії слов’янської освіти з численними національними та історичними традиціями: античною, візантійською, болгарською, західноєвропейською, іудейською, далекосхідною.

2. Розкриття способів давньоруського діалогу культур ХІІ ст. у творчій життєдіяльності митрополита Климента Смолятича допомогло встановити, що головну роль у міжкультурній взаємодії відігравали Візантія й античність. Аналіз високої грецької освіченості Климента Смолятича дозволив констатувати наявність сприятливих світоглядних передумов для творчої трансляції ним на слов’янський грунт засад візантійського раціоналізму (оголошення розуму рівноцінним з вірою засобом пізнання Бога). Педагогічний зміст релігійного раціоналізму полягає у виховному розумінні богопізнання як педагогічного процесу (залучення особистості до етичного ідеалу), що підлягає інтелектуалізації на засадах єдності книжного знання і морально-релігійного виховання.

За таких умов антична культурна спадщина, щодо репрезентації якої у творчості Климента Смолятича було виокремлено об’єктивні, здебільшого підсвідомі, запозичення (“реальності”) та суб’єктивні, свідомо висловлені автором, уявлення (“реалії”), відігравала, на думку митрополита, роль ефективного знаряддя розуму в процесі релігійного дослідження, навчання і виховання. Античні “реальності” імпліцитно містяться в окремих фрагментах тексту Климентового твору як полісемантичного знакового комплексу (зокрема в уривку про Премудрість Божу) та виявляються за допомогою методики герменевтичного тлумачення.

3. Педагогічні погляди Климента Смолятича сформувалися в контексті філософування в межах богословської концепції софійності буття, складеної в результаті діалогу античних, іудейських, християнських та східнослов’янських уявлень про світ як про одухотворений Богом простір (“храм”). Дотримання даної концепції визначило педагогічні зміст і спрямованість його творчості, що позначилися, зокрема, на сповідуванні ним сформульованої ще Сократом ідеї філософії як програми морального виховання людини, яка скеровується до праведного життя через особистий приклад філософа-вчителя. Зазначене дозволяє застосувати до педагогічно зорієнтованого мислення Смолятича категорію “філософія педагогіки”, що є своєрідним середньовічним прообразом сучасної філософії освіти.

Софійність педагогічних поглядів Климента Смолятича визначає їх гуманістичний характер, що віддзеркалюється в антропологічному ідеалі, розробленому митрополитом: це образ праведника, патріота й просвітянина, здатного до активної творчої діяльності заради осягнення образу святості, самовиховання і перевиховання, безкорисливого служіння людям, істині, Богу. Відповідно головними виховними цінностями Климент проголошує розум, знання, аскезу, творчість, піклування про добробут і духовний розвиток вихованця, що в контексті педагогічної думки Київської Русі створює передумови для утвердження в національній системі виховання принципу діалогічності культури вчителя.

Органічним продовженням педагогіки митрополита є його історіософські та суспільно-політичні уявлення. Вони формуються в результаті поширення її основних положень з окремої людини на все суспільство. Це перетворює провіденційно зумовлений історичний поступ у глобальний проект виховання за трьома “стадіями”: Заповіт, Закон, Благодать (пор. з Іларіоном). За даною періодизацією Київська Русь як “богообрана країна” і спадкоємець високих духовних надбань християнства стає рівноправною з Візантією. Тому основними принципами виховної програми Климента Смолятича в масштабі суспільства є гуманізм, діалогізм і софійність. Ідея формування національної самосвідомості через діалог культур, що прослідковується в поглядах Климента Смолятича на патріотичне виховання, дозволяє вбачати в останніх зародження сучасного принципу полікультурності освіти.

4. З’ясовано особливості практичної реалізації педагогічних поглядів Климента Смолятича. По-перше, освітня практика митрополита здійснювалася в межах приватного вченого гуртка. По-друге, у роботі даного гуртка має місце поєднання проповідницької та викладацької діяльності, морально-релігійного виховання та навчання книжній грамотності. По-третє, навчанню підлягають особи різного віку, оскільки виховання як процес осягнення духовного ідеалу набуває форм самовиховання й перевиховання і триває все життя. Тому в навчально-виховній діяльності застосовуються активні, діалогові методи: диспути, змагання, символічні тлумачення текстів. Єдність дидактичної, виховної і розвивальної складових педагогічного процесу в освітній практиці Климента Смолятича засвідчує високу роль давньоукраїнської інтелігенції в діалогізації національної освіти, в утвердженні її оригінальних філософсько-гуманістичних традицій.

Системний аналіз педагогічних поглядів Климента Смолятича дозволив виявити самобутні освітні ідеї мислителя. Вони складають органічну єдність з релігійно-філософськими цінностями Середньовіччя, сформувалися в контексті діалогу різних культур і тому висловлювалися митрополитом через зібрання цитат (“текстів у тексті”). Це дозволяє констатувати значний вплив повчальних ідей митрополита на культурний поступ Київської Русі в ХІІ ст. Вони сприяли зародженню у вітчизняній освіті означеного часу окремих елементів діалого-культурологічного підходу, який визначив демократичну суть давньоруської педагогіки, перейшов у спадок до наступних періодів історико-педагогічного процесу в Україні та обумовив актуальність поглядів Климента Смолятича в контексті освіти ХХІ ст.

Перспективи впровадження педагогічних поглядів митрополита в практику сучасної освіти визначаються в контексті зміцнення поліконцептуальних засад історії педагогіки як навчальної дисципліни, її міжпредметних зв’язків з історією філософії, філософією освіти, культурологією, релігієзнавством та ін. Тому введений до навчального обігу матеріал можна використовувати при вивченні тем з історії педагогіки Київської Русі й Середньовіччя, християнських систем виховання, етико-гуманістичних традицій національної освіти. Дане впровадження доцільно спрямовувати в першу чергу на поглиблення культурологічної проблематики змісту професійної підготовки вчителів, до складу якого включається інформація про виокремлені в дослідженні педагогічні цінності києворусичів щодо морально-духовного, розумового, екологічного, патріотичного виховання особистості на принципах гуманізму та діалогічності. Творче засвоєння майбутніми вчителями даної інформації з метою її подальшого відтворення на аксіологічному рівні вбачається за такими напрямами: викладання загальних курсів з педагогіки, історії педагогіки, філософії, історії філософії, філософії освіти, релігієзнавства, етики, культурології, історії української та зарубіжної культури, історії України; розробка окремих спеціальних курсів з діалогу культур; підготовка відповідних розділів навчальних програм, підручників і посібників із зазначених дисциплін. На основі вивчення педагогічних ідей Климента Смолятича, новітньої філософської, культурологічної та педагогічної літератури розроблено авторську програму навчального курсу “Діалог культур і релігійно-освітня спадщина Київської Русі”, який має пізнавальне й виховне значення в контексті системи підготовки сучасного вчителя.

Проведене дослідження не претендує на всебічне висвітлення педагогічної спадщини Климента Смолятича та засвідчує необхідність подальшого дослідження проблеми за такими основними напрямами: педагогічна спадщина Київської Русі в контексті культурологічно зорієнтованого навчання; діалог культур як філософсько-гуманістична традиція освіти Київської Русі; християнська мораль як основа педагогічної думки Київської Русі у творчості митрополита Климента Смолятича.

Публікації автора:

1. Більченко Є.В. Філософія педагогіки Климента Смолятича // Наука і сучасність. – Том 41. – К., 2003. – С. 55-72.

2. Більченко Є.В. Ідея прогресу у педагогічній системі Климента Смолятича // Наукові записки НПУ ім. М.П. Драгоманова. Педагогічні та історичні науки. – Том 54. – К., 2003. – С. 12-23.

3. Більченко Є. Про застосування міждисциплінарного підходу у вивченні педагогічної думки Київської Русі (на прикладі творчості Климента Смолятича) // Рідна школа. – 2004. – № 3. – С. 71-73.

4. Більченко Є. Виховні цінності Климента Смолятича // Вища освіта України. – 2004. – № 3 (13). – С. 110-112.

5. Більченко Є. Образ людини у гуманістичній педагогіці Климента Смолятича // Рідна школа. – 2004. – № 6. – С. 58-61.

6. Більченко Є. Навчання русичів за кордоном: візантійська освіта Климента Смолятича // Шлях освіти. – 2004. – № 4. – С. 43-46.

7. Більченко Є. Педагогічні аспекти картини світу Київської Русі // Рідна школа. – 2005. – № 2. – С. 76-79.

8. Більченко Є.В. Біблія у давньоруській культурі: педагогічний зміст окремих старозавітних образів у творчості Климента Смолятича // Науковий часопис НПУ імені М.П. Драгоманова. Серія 7. Релігієзнавство. Культурологія. Філософія. – 2004. – № 2 (15). – С. 86-92.

9. Більченко Є. Роль митрополита Климента Смолятича у розвитку освіти на Русі в ХІІ ст. // Наукові записки НПУ ім. М.П. Драгоманова. Релігієзнавство. Культурологія. Філософія. – Том 14. – К., 2004. – С. 13-22.

10. Більченко Є.В. Антична традиція в культурі Київської Русі: софійність поглядів Климента Смолятича // Культура і сучасність. – 2005. – № 1. – С. 57-62.

11. Більченко Є. Традиція діалогізму в українській культурі: слово про Біблію у творчості Климента Смолятича і Григорія Сковороди // Матеріали наукових конференцій “Державно-церковні відносини в Україні у контексті сучасного європейського досвіду” та “Релігієзнавство в структурі навчально-виховного процесу вузу”. – К.: VIP, 2004. – С. 185-193.