Партії християнської орієнтації в сучасній Україні виникли одночасно з початком процесу формування багатопартійної системи. Їх поява була зумовлена цілим комплексом причин: по-перше, демократизацією суспільного життя, поваленням монополії комуністичної ідеології і утвердженням багатопартійної системи; по-друге, позитивним досвідом діяльності європейських християнських демократів; по-третє, історичною традицією розвитку християнського політичного руху в Україні і, врешті, по-четверте, політичною активністю окремих християнських конфесій. Однак, не зважаючи на це, партії християнської орієнтації не стали впливовою політичною силою в Україні і мають мізерний вплив на політичне життя країни. Парламентські вибори 1998 та 2002 рр. показали вкрай низький рівень підтримки виборцями цих партій. Цей факт можна пояснити тим, що жодній із них не вдалося створити власної соціальної бази. Електоральний простір поділили інші партії, які репрезентують більш зрозумілі для виборців ідеї. Зважаючи на специфіку посткомуністичного суспільства у ньому до цих пір спостерігається боротьба між прихильниками і противниками комуністичних ідеології, тому найбільш сталим електоратом володіють комуністи, соціалісти (які сприймаються як лібералізовані комуністи), та націонал-демократи, які виступають яскраво вираженими антиподами комуністів. Інше протистояння “влада – опозиція” теж фактично гарантує місце у парламенті як політичним силам, що репрезентують владу, так і представникам непримиренної опозиції. Іншим партіям вдавалося долати “бар’єр” або за рахунок харизми своїх лідерів (яскравий приклад ПСПУ на чолі з Н.Вітренко), або завдяки вдало висунутим гаслам (як це було із “зеленими” в 1998 р.). Унікальним явищем залишається діяльність СДПУ(о), спрямована на популяризацію в Україні соціал-демократичної ідеології, але жодній іншій політичній силі не вдасться настільки потужно задіяти медіаресурс для досягнення поставленої мети. Християнські партії не мають ані традиційно окресленого електорату, ані можливості впливати на громадську думку завдяки адміністративному ресурсу, чи яскраво опозиційними діями, ані потужного медіаресурсу, ані яскравих лідерів. Сподівання на те, що для формування соціальної бази вистачить християнських гасел, виявилися невиправданими з кількох причин: по-перше самі християни не побачили в жодній із партій організацію здатну відстоювати їх інтереси, для більшості з них такою організацією залишається лише церква, по-друге більшість віруючих намагаються не допустити втручання політики в особисте духовне життя і негативно налаштовані проти політизації церковного життя, по-третє, в середовищі українських християн відсутня як конфесійна, так і політична єдність, що робить неможливим об’єднання всіх християн в єдину партію. Отже, в Україні неможлива успішна діяльність всехристиянської партії. Християнські партії зможуть отримати підтримку частини електорату, лише тоді, коли наберуть конкретних вузькоконфесійних обрисів. У такому вигляді вони не претендуватимуть на самостійну перемогу у парламентських виборах, однак отримають можливість з успіхом діяти у складі політичних блоків. Такий шлях є виправданим з огляду на політичну заангажованість окремих конфесій, які мають власні внутрішньо і зовнішньополітичні орієнтації і підтримують ті політичні сили, які стоять на схожих позиціях. |