У дисертації здійснено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що полягає в дослідженні сутності парламентського контролю в Україні, питання його реалізації і вдосконалення. Головними науковими і практичними результатами роботи автору бачаться такі висновки: 1. В умовах становлення в Україні правової державності набуває свою актуальність питання створення системи ефективного контролю в державі. В механізмі контрольної діяльності провідне місце займає парламентський контроль, оскільки парламент є єдиним законодавчим та вищим представницьким органом державної влади, має виключне право виступати від імені українського народу. Юридична природа парламентського контролю і його специфіка випливають, передусім, із представницького характеру Верховної Ради. 2. Серед напрямків діяльності Верховної Ради України контрольна функція посідає одне з провідних місць. Її специфіка полягає в тому, що контрольні повноваження „присутні” в усіх інших напрямках діяльності парламенту, що не заперечує наявності у Верховної Ради контрольної функції як окремого напрямку діяльності. 3. Механізм парламентського контролю полягає в тому, що парламентський контроль здійснюється Верховною Радою України як безпосередньо, так і її органами, посадовими особами, народними депутатами України, та спеціалізованими допоміжними інституціями – Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини та Рахунковою палатою. 4. На контрольну діяльність Верховної Ради України впливають як позитивні, так і негативні чинники. До останніх можна, перш за все, віднести: відсутність закріплення в ст. 86 Конституції положення про здійснення парламентського контролю комітетами Верховної Ради; відсутність відповідного рівня поваги до парламентських рішень з боку вищих посадових осіб; неналежне висвітлення в засобах масової інформації контрольної діяльності парламенту. Кроком на шляху усунення цих та інших факторів може стати запровадження конституційно-правової відповідальності за неповагу до парламенту. 5. При формуванні законодавства в сфері парламентського контролю необхідно врахувати як досвід країн з усталеними демократичними традиціями, так і вітчизняну практику парламентаризму. Це означає, що при запровадженні нових форм контролю потрібно не просто „копіювати” зарубіжні аналоги, а обов’язково враховувати вітчизняні політико-правові реалії та досвід. 6. Аналіз таких форм парламентського контролю, як парламентські слухання та парламентське розслідування, показав, що відсутність належної нормативно-правової бази їх організації і проведення не дозволяє повноцінно використати потенціал контрольної функції парламенту. Унаслідок цього є нагальна необхідність у прийнятті законів України „Про Регламент Верховної Ради України”, „Про тимчасові слідчі та спеціальні комісії Верховної Ради України”. Потребують відповідної новелізації закони України „Про комітети Верховної Ради України”, „Про статус народного депутата України”, інші нормативно-правові акти у сфері парламентського контролю. |