У дослідженні паремія тлумачиться як усталене в мові та відтворюване в мовленні лінгвокогнітивне утворення, яке має синтаксичну будову речення, а отже, характеризується граматичною завершеністю, існує в художній свідомості певної історико-культурної спільноти і в стислій лаконічній формі відображає її уявлення про світ та його пізнання людиною. Як і інші одиниці – слова, речення та тексти – паремії здатні вербалізувати ключові лінгвокультурні концепти, котрі є базовими одиницями картини світу і відзначаються аксіологічною значущістю як для окремої особистості, так і для всієї етнічної спільноти. У роботі паремійний простір американської поезії ХХ століття змодельовано у вигляді піраміди, яка відображає ієрархію концептів, котрі структурують цей простір. Ієрархічна організація концептів в межах паремійного простору дозволяє виявити значущість того чи іншого фрагменту позамовної дійсності для представників американської лінгвокультурної спільноти крізь призму його сприйняття в поетичних текстах. Аналіз ілюстративного матеріалу продемонстрував, що домінантними для американського суспільства є концепти людина, мистецтво та кохання. Найменш репрезентованими виявилися концепти буття, всесвіт та час, що може бути пояснене їх складністю для осмислення. Розкриття значення паремійних висловів здійснюється в дослідженні через аналіз лінгвокогнітивних механізмів їх формування. У контексті роботи такими операціями виступають різні типи мапувань – аналогове та наративне, причому останній тип превалює. Вилучення смислу паремійної одиниці, що не є експліцитно вираженим, стає можливим завдяки побудові мереж концептуальної інтеграції. Специфіка концептуальної інтеграції в межах паремій зумовлена особливостями самих паремійних одиниць. Якщо йдеться про загальновідому паремію, вжиту в поетичному творі, зміст типової історії, що розповідає про життєві події, переноситься на історію, котра існує в контексті певного поетичного твору. У випадку із авторськими афористичними висловленнями відбувається перенесення змісту конкретної історії, представленої в контексті віршованого твору, на більш загальні ситуації, які трапляються в житті. Лінгвосеміотичним принципом формування паремійних одиниць є іконічність, яка в пареміях реалізується через принципи дистанції, послідовності та частково – кількості. Значна частина паремійних висловів демонструє порушення принципу кількості в іконічності, що виявляється в компресії мовної форми паремійного вислову та конденсації у ньому глибинного багатошарового смислу. Результатом компресії та конденсації є такі дистинктивні риси паремійних одиниць, як лапідарність та лаконічність. Дослідження паремій дозволило встановити специфіку їх актуалізації в поетичних текстах. В роботі розкрито її двопланову суть, яка передбачає взаємодію виділення паремій в поетичному тексті, що досягається застосуванням низки формальних та семантико-синтаксичних прийомів, а також лінгвокогнітивних операцій висунення паремій, завдяки чому вони набувають особливої значущості й виступають у ролі пошукового стимулу або ключа в процесах обробки інформації, джерелом якої є поетичний текст. Чинниками висунення паремій у поетичному тексті виступають явище прецедентності, завдяки якому відбувається апеляція до фонових знань читача; іконічність, що апелює до емоцій, викликаючи в свою чергу емоційний резонанс; а також компресія форми паремійної одиниці. Аналіз паремій в прагмалінгвістичному аспекті дозволив встановити пріоритетність та домінування того чи іншого складника концептів, що структурують паремійний простір американської поезії ХХ століття. Перспективи подальшого дослідження вбачаємо у вивченні актуалізації номінативних одиниць у семантиці художнього тексту, зокрема розкритті двопланової сутності актуалізації, що передбачає взаємодію виділення та висунення. Перспективним також є дослідження ролі паремійних одиниць в стратегіях і тактиках інтерпретації поетичного тексту. |