1. Дослідження парафіяльних печаток в Україні, Росії та Польщі мало епізодичний характер і велося в контексті вивчення загальноісторичних проблем, а також у рамках геральдичних і сфрагістичних студій. Перехід від джерельної евристики й едиційної археографії до системного аналізу в церковній сігіллографії так і не відбувся, що унеможливило створення цілісного узагальнюючого дослідження з даної проблематики. До вагомих здобутків попереднього періоду можна віднести тільки працю Н. ремаде про православну парафіяльну сфрагістику Буковини (1939 р.). Розпад СРСР дав новий поштовх розвиткові парафіяльної сфрагістики, що був зумовлений суспільними потребами й, зокрема, відродженням християнських конфесій. Сфрагістичні дослідження в Україні тематично охопили православні, греко- та римо-католицькі, частково протестантські печатки, тоді як у Польщі вони зосереджувалися на опрацюванні переважно латинських штемпелів. Парафіяльна сфрагістика Перемиської єпархії за відсутності спеціальних праць представлена майже виключно ілюстративним матеріалом та описами окремих печаток у каталогах. Ступінь збереженості джерельної бази дослідження є достатнім для вирішення поставлених у роботі завдань. Серед різних за походженням і функціональним призначенням джерел (оригінальні штемпелі, муляжі, відтиски печаток на папері та документи про штемпелі) найбільш репрезентативними є відбитки парафіяльних печаток, що відклалися у фондах державних установ і релігійних організацій Галичини (особливо в ЦДІАУ (м. Львів) та Державному архіві в Перемишлі). 2. Масове запровадження парафіяльних штемпелів у Греко-католицькій церкві розпочалося наприкінці XVIII ст. (1797 р.) і було зумовлене йосифінською політикою австрійської адміністрації Галичини в релігійній сфері. Засади функціонування та сфери вжитку печаток у діловодстві парафіяльних урядів визначав віденський уряд, тоді як контроль за використанням церковних матриць покладався на єпархіальні органи управління. Безпосередньою причиною появи в Галичині парафіяльних печаток була потреба легітимізації метричних посвідчень. Греко-католицька сігіллографія певною мірою орієнтувалася на західний латинський досвід. Водночас на її становлення мали вплив геральдичні та сфрагістичні традиції Київської митрополії попередніх століть. 3. У досліджуваний період церковні матриці виконували юридичну, охоронну функції та підтверджували автентичність документів. Застосування парафіяльних штемпелів визначалося насамперед зовнішніми комунікативними потребами парафії. У кінці XVIII ст. основними актами, що потребували апробації, були метричні та фінансові акти. Протягом ХІХ ст. видова структура документації змінювалася у бік переважання фінансово-господарських матеріалів. На початку ХХ ст. роль парафіяльних матриць у церковному діловодстві зростає, у зв’язку із розширенням кола документів, котрі засвідчувалися печатками. 4. Парафіяльна сфрагістика Перемиської єпархії пройшла два етапи свого розвитку, що мають певну тяглість традицій: перший – з кінця XVIII ст. до другої третини ХІХ ст.; другий – з останньої третини ХІХ ст. і до початку Першої світової війни. Перший період характеризувався устійненням певних стандартів виготовлення штемпелів (зокрема написів); тривалістю їхнього вживання (що інколи перевищувала сто років); застосуванням для відбитків різних матеріалів; карбуванням легенди переважно українською мовою, пов’язаністю сюжетного зображення із титулом церкви. Нові печатки відрізнялися відсутністю єдиних підходів до їхнього виконання; короткотривалістю побутування (пересічно – два-три десятиліття), появою каучукових матриць, остаточною заміною латиномовних написів україномовними. Відбулася також реформа структури та змісту легенди, з’явилися написові печатки і християнські символи у сюжетному зображенні. 5. При виготовленні церковних штемпелів однозначно домінував фаховий підхід, більшість з печаток різьбилися професійними граверами. Масова заміна парафіяльних матриць у Перемиській єпархії проходила в останній третині ХІХ – на початку ХХ ст. і охопила близько половини парафій. Основними причинами виготовлення нових штемпелів були втрата печатки, її зношеність, релігійні і політичні чинники та технічні інновації. Період функціонування матриць у Перемиській єпархії відзначався дуже широким хронологічним діапазоном – від 3 до 111 років, з виразною тенденцією до зменшення термінів застосування в останні десятиліття перед Першою світовою війною. 6. Легенди печаток характеризувалися домінуванням української мови (89,8 %) за одночасної маргінальності латиномовних (9,1 %) та польськомовних написів (лише 0,58 %). Цей феномен пояснюється тяглісю традицій київського християнства в Перемиській єпархії та культурно-національним відродженням українців у Галичині другої половини XIX – початку XX ст. Одним із виявів цих поцесів і стала “українізація” печаток, що супроводжувалася конфесіоналізацією написів. 7. Церковні штемпелі були носіями найрізноманітніших християнських сюжетів, що в близько 82 % випадків прив’язувалися до посвяти місцевих храмів. Переважали традиційні форми представлення святих та господніх і богородичних празників. Низка сфрагістичних сюжетів опиралася на іконографічні зразки XVIII-ХІХ ст., з поєднанням світських і релігійних мотивів та використанням західних латинських взірців. За сюжетним зображенням парафіяльні печатки Перемиської єпархії поділяються на: 1) написові; 2) з аіографічними мотивами; 3) зі символами хреста; 4) з іншими християнськими символами; 5) з архітектурними елементами. Еволюція сюжетних зображень церковних штемпелів відбувалася в напрямку їхнього спрощення за одночасного осучаснення та втрачання свого первісного значення. Це виявилося: 1) у збереженні тяглості сфрагістичних традицій при заміні матриць і в рецепції тогочасних тенденцій розвитку української іконографії та граверства (“ортодоксальний” і “модернізаційний” підходи – 85,14 % печаток); 2) у заміні прив’язаних до титулатури церков сюжетів іншими християнськими символами, зокрема, св. хреста (5,6 %); 3) у відмові від зображення в полі печатки на користь тексту (9,1 %). | 