1. Значення дисертаційного дослідження полягає в обґрунтуванні якісно нової парадигми культури, основні ідеї якої містяться у філософській спадщині О.І.Реріх та М.К.Реріха, у працях Л.В.Шапошникової. Згідно з цією парадигмою, культура є головним чинником еволюції людства, в її широкому, космічному, розумінні, вона також є найважливішою умовою глибинної єдності людини зі світобудовою. Звернення культурології та філософії до творчої спадщини Реріхів, особливо до Живої Етики, надасть цим дисциплінам нові можливості для розвитку в контексті осягнення багатоаспектних зв’язків, які існують у системі людина – планета – космос, що актуально в умовах космічного світогляду, котрий формується нині. 2. Набутий досвід у вивченні творчої спадщини О.І.Реріх та М.К.Реріха надає змогу сформулювати основні методологічні підходи до її дослідження: - систему пізнання космічного мислення не можна пристосовувати до застарілих стереотипів і намагатися вмістити в колишні світоглядні й методологічні межі; - осмислення зазначеної спадщини не повинно бути відірваним від широкого історико-культурного контексту; - необхідно зважати на те, що зазначена спадщина існує поза релігійними конфесіями і поза езотеричним простором; - дослідження має ґрунтуватися на глибокому й об’єктивному вивченні матеріалу, проникаючи в суть тих духовних засад, які стали провідними в усьому житті і творчості Реріхів; - необхідно аналізувати матеріал з урахуванням тих історичних реалій і подій, які зумовили виникнення різних вигадок щодо імені і спадщини Реріхів. 3. Проведений порівняльний аналіз щодо поняття “космізм” дозволяє окреслити його характерні особливості. Космізм, або космічний світогляд, – це новий вид мислення, який широко відображений у науці, філософській думці, мистецтві. Під його впливом формується нова наукова картина світу, відбувається синтез природничих та гуманітарних наук. Однією з головних особливостей космічного мислення є формування нової системи пізнання на основі синтезу наукового та метанаукового способів пізнання. Її важливою характеристикою є невід’ємність від етики. Новий космічний світогляд розглядає світобудову як цілісну, одухотворену систему, що складається з різних видів матерії та енергії; всі її складові взаємодіють завдяки енергоінформаційному обміну. Частиною зазначеної системи є людина, яка віддзеркалює всесвіт у своїй структурі й певним чином впливає на нього. Одним з центральних понять у вивченні людини, її ролі в еволюції світобудови і глибинного зв’язку з нею є дух, який сучасні дослідники намагаються осмислити як енергетичну систему. 4. Однією з найважливіших наукових проблем сучасності є осмислення співвідношення наукового та метанаукового способів пізнання. Двоїстість природи людини як мікрокосму, яка виявляється в тому, що остання, згідно з космічним світоглядом, є носієм різних станів матерії, наділяє людину відповідними зв’язками зі світом, які зумовлюють різноманіття способів його пізнання. Синтез метанаукового осягнення явищ і об’єктів з науковим способом пізнання сприяє цілісному осмисленню буття та його законів. 5. Серед ідей щодо осмислення сутності культури, котрі широко вивчаються культурологією, не розроблено такої теорії, в якій культура розглядалася б з точки зору її долучення до загальнокосмічного еволюційного процесу. Водночас такий підхід існує в контексті космічного мислення. Зокрема він розвинутий у працях О.І.Реріх, М.К.Реріха й Л.В.Шапошникової, яка вперше в науці всебічно дослідила як концепцію культури М.К.Реріха, так і його історичну концепцію. Ґрунтуючись на цих розробках, на Живій Етиці як філософії космічної реальності, долучаючи синергетичну парадигму, Л.В.Шапошникова створила оригінальну теорію культури. Ідеї цих мислителів посідають одне з чільних місць в історії культурологічної думки, адже в них осмислюється явище культури на новому рівні. В їхніх працях міститься якісно нова парадигма культури, яку цілком справедливо можна назвати парадигмою системи духу, яка самоорганізуюється. Її відмітною ознакою є те, що культура розглядається як складова процесу космічної еволюції, і водночас розкриваються конкретні механізми цього процесу. 6. Пошук відповіді на запитання “що таке культура?” здійснюється переважно у сфері її проявів, тому він є нескінченним, як і грані виявів культури. Утім цей пошук можна здійснювати у сфері їхньої причини, у самій організації людини, яка віддзеркалює у своїй структурі складну реальність усесвіту, різноманітність буття його матерії. Сутність культури дуже важко осмислити, вивчаючи лише її прояви у формі артефактів і втілених у них смислів, осягаючи її як результат, рівень досягнень, як спосіб пізнання та упорядкування світу. Суть культури виявляється не в наслідках творчої діяльності людини, чи її духу, а в самій природі останнього. У просторі космічного мислення йдеться про культуру не в контексті визначень, які є різними її ознаками, а як про процес, що відбувається в людині, в системі її духу, до того ж про процес енергетичний, який спричиняє творчий акт, котрий породжує смисли. Сама ж творчість обумовлює еволюцію системи духу людини, яка самоорганізується. 7. Провідна роль у розкритті культури як головного чинника космічної еволюції людства належить Живій Етиці, яка містить систему пізнання нового космічного мислення. Космічність культури розкривається завдяки духові як творчій силі людини, через принцип цілісності структури світобудови, в якій цей дух відіграє еволюційну роль. Енергетика духу як системи, невід’ємної від поняття “культура”, долучена до енергоінформаційного обміну, який удосконалює матерію космічних структур, зокрема людини. Таке вдосконалення не може ґрунтуватися на випадковості. У структурованому всесвіті, котрий закономірно розвивається, існують принципи, які є підґрунтям космічної еволюції, що відображається в механізмі самоорганізаційних процесів, які досліджує синергетика. З огляду на те, що самоорганізація відбувається завдяки впливові вищої і складної системи, а також на те, що, згідно з Живою Етикою, основним у світобудові є принцип ієрархії, культура, чи система духу людини, яка самоорганізується, перебуває в ланцюгу тих взаємодій, що зумовлені зазначеним принципом, тобто ця система зазнає спрямованого впливу вищих систем, які самоорганізуються. Це, згідно з теорією Л.В.Шапошникової, є однією з головних закономірностей формування культури. 8. Нова парадигма культури дозволяє сформулювати відповідні функції культури – зв’язку, перетворення, еволюційну та рятівну, – котрі розкривають специфіку культури як системи людського духу, яка самоорганізується. У цій парадигмі саме етичні моменти складають підґрунтя зв’язку людини з усесвітом, його вищими структурами. Одним з головних висновків дослідження є положення, згідно з яким осмислити глибинну природу культури неможливо без розгляду людини в контексті еволюційних процесів космічної реальності. Жива Етика, надає широкі можливості для подібного осмислення культури, необхідність якого зумовлена нинішнім глобальним кризовим станом суспільства. Вихід з нього полягає в новому розумінні людини, невід’ємної від законів світобудови, у пізнанні сутності й підґрунтя космічної еволюції людини. Очевидно, що цим підґрунтям буде саме культура. |
