Анотація до роботи:

Панасова Т.Г. Параанальний аденіт у собак (патогенез та патогенетичні методи лікування). – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата ветеринарних наук за спеціальністю 16.00.05 – ветеринарна хірургія. – Білоцерківський державний аграрний університет. – Біла Церква, 2002.

Дисертація присвячена вивченню патогенетичних особливостей параанального аденіту в собак та розробці на цій основі комплексних методів його лікування. Доведено, що в собак, хворих на парааденіт, особливо з хронічною формою, відбуваються зміни в секреторному апараті залоз, які призводять до затримки виведення секрету назовні, а отже – до всмоктування його в організм та, відповідно, алергізації організму продуктами секрету. Це викликає значні зміни в системі неспецифічного захисту організму, які проявляються зниженням активності факторів клітинного та гуморального імунітету. Вперше при лікуванні парааденіту застосовано комплексний метод лікування, який включає застосування магнітолазеротерапії з одночасним видаленням секрету із залоз, використанням ректальних супозиторіїв, антигістамінних препаратів і проведення новокаїнової блокади в ділянці залоз та ануса.

1.У дисертації досліджено морфологію параанальних залоз у собак та їхні зміни при запаленні, з'ясувано особливості патогенезу параанального аденіту, розроблено і запропоновано патогенетично обгрунтовані методи його лікування.

2. Захворювання собак на параанальний аденіт становить 1,5–3,6 % від загальної патології та 7,5–13,25 % – від хвороб хірургічної етіології. Це захворювання зустрічається переважно у декоративних порід собак (пекінеси, пуделі, кокер-спанієлі) у віці 5–10 років та в собак службових порід (німецькі вівчарки, ротвейлери, доги) у – віці від 2-х місяців до 2-х років. Причому, у дрібних собак парааденіт здебільшого перебігає хронічно із періодичністю захворювання 1–2 рази на рік.

3. Параанальні залози в собак – це парні органи у вигляді округлих або овальних міхурців, які розташовані в пухкій сполучній тканині на латеральній поверхні каудальної частини прямої кишки в місці переходу її в анус. Кожна залоза має вивідну протоку, яка щілиноподібними отворами відкривається в анус. Основну масу їх складає синус, вистелений зсередини багатошаровим плоским епітелієм, який накопичує і тимчасово утримує секрет специфічних та сальних залоз, які розташовані в його стінці. Накопичений секрет параанальної залози в нормі має специфічний запах, колір від кремового до світло-сірого, не містить домішок і виводиться в анус через загальну вивідну протоку при скороченні анального сфінктера або за рахунок компресії каловими масами.

4. Параанальний аденіт у собак може мати гострий та хронічний перебіг. Гострий перебіг характеризується загальним пригніченням тварин, відсутністю апетиту та порушенням акту дефекації. Місцево спостерігаються ознаки запалення ділянки залоз та ануса. Секрет залоз має неприємний запах, жовто-зелений колір, густу, сметаноподібну консистенцію, містить домішки у вигляді пластівців та крупинок. При хронічному перебігу хвороба ускладнюється ураженнями шкіри (дерматозом, піодермією), кон'юнктивітом та отитом. Секрет залоз має сірий колір, пастоподібну консистенцію із конгломератами розміром просяного зерна.

5. Гострий перебіг захворювання характеризується пригніченням еритроцитипоезу, зниженням на 6 % кількості гемоглобіну, збільшенням кількості лейкоцитів із 7,76±0,43 до 10,75±0,42 Г/л (р<0,001), нейтрофілією та регенеративним зрушенням ядра. При хронічному перебігу захворювання спостерігаються лейкоцитоз та еозинофілія.

6. При гострому перебігу захворювання кількість загального білка крові збільшується на 7,17 г/л (р<0,01) та відбуваються зрушення в його фракційному складі, що проявляється вірогідним збільшенням - і -глобулінів та зменшенням кількості альбумінів і -глобулінів (р<0,05). У тварин із хронічним перебігом парааденіту кількість загального білка в сироватці крові змінюється залежно від віку, а кількість -глобулінів знижується на 33 % (р<0,05).

7. Гострий перебіг парааденіту відзначається підвищенням фагоцитарної активності та індексу фагоцитозу поліморфноядерних гранулоцитів (на 9 та 4 % відповідно), зниженням бактерицидної та лізоцимної активності сироватки крові (р<0,05). При хронічному перебігу концентрація лізоциму в сироватці крові нижча на 50,0 %, а бактерицидна активність – на 21,3 %; знижується також ФІ (р<0,01).

8. Морфологічні зміни параанальних залоз характеризуються на початку запалення набряком їх, гіперсекрецією специфічних і сальних залоз. Хронічний процес супроводжується глибокими деструктивними змінами в паренхімі параанальної залози та порушенням секреції залоз, концентрацією секрету та неможливістю його виведення із кінцевого відділу залоз.

9. Застосування постійного магнітного поля та лазерного випромінювання в комплексі з етіотропною терапією (видалення секрету залоз, промивання порожнини синуса, застосування ректальних супозиторіїв) сприяє нормалізації запальних процесів у патологічному вогнищі та одужанню тварин на 4–5-й день лікування, тоді як після використання новокаїнової блокади, як патогенетичного засобу, – на 7–8-й.

10. Включення в лікувальний комплекс магнітолазеротерапії сприяє нормалізації морфологічних показників на 5-ту добу; після новокаїнотерапії вона настає на 8-му добу.

11. Застосування магнітолазеротерапії підвищує активність клітинного і неспецифічного гуморального імунітету, що проявляється підвищенням показників ФАН (р<0,05) та ФІ (р<0,001), рівня лізоциму – на 8,4 % і БАСК – на 10,0 %, порівняно з показниками хворих тварин.

Публікації автора:

1. Панасова Т.Г. Параанальний аденіт у собак // Вісник Білоцерківського держ. аграр. ун-ту.– Вип. 13, ч.1.–Біла Церква, 2000.–С. 64–67.

2. Панасова Т.Г. Деякі питання морфології параанальних залоз у собак // Вет. медицина України. – 2000. – № 12. – С. 11.

3. Іздепський В.Й., Панасова Т.Г. Морфоструктура параанальних залоз у собак // Проблеми зооінженерії та ветеринарної медицини: Зб. наукових праць Харківського зооветеринарного інституту.–Вип. 8 (32) –Харків, 2001.–С. 127–129.

Дисертантом вивчено морфоструктуру параанальних залоз у собак.

4. Панасова Т.Г. Деякі питання щодо патогенезу параанального аденіту у собак // Науковий вісник Національного аграрного університету. – Вип. 38. – К., 2001. – С. 81–84.

5. Панасова Т.Г., Бідний І.Д. Стан деяких показників імунологічного захисту організму собак при параанальному аденіті // Вісник Полтавської державної аграрної академії. – № 2–3. – Полтава, 2002. – С. 88–89.

Дисертантом вивчено зміни імунологічних показників організму собак, хворих на парааденіт.

6. Панасова Т.Г. Морфологічні зміни параанальних залоз у собак при їх запаленні // Наукові праці Полтавської державної аграрної академії. – Т. 2 (21). – Ветеринарні науки. – Полтава, 2002. – С. 341–343.

7. Іздепський В.Й., Панасова Т.Г. Методичні рекомендації щодо лікування та профілактики параанального аденіту у собак. Для студентів факультету ветеринарної медицини та слухачів післядипломної освіти. – Полтава, 2002. – 14 с.

Дисертантом запропоновано комплексну терапію для лікування параанального аденіту в собак.