Сучасна українська історіографія донедавна не висвітлювала локальні варіанти празько-корчацької культури. Питання загального характеру – походження, основні риси, систематизація визначальних понять були вирішені залученням до наукового обігу результатів досліджень з низки пам’яток, які вивчалися широкими площами. Як результат вдалося більш чітко з’ясувати суть соціальних відносин і характерні риси матеріальної культури. На основі аналізу системи заселення доведено наявність певних критеріїв щодо природних умов, також вибір місця поселення залежав від ландшафту. В межах регіону празько-корчацькі пам’ятки зосереджені у трьох варіантах ландшафту – широколистих лісах, передгірському та заплавному. На нижчому рівні поділу ландшафтів пам’ятки містяться в опільському або поліському типах на рівні заплавних або перших надзаплавних терас річок, що, в першу чергу, пов’язано із типами ґрунтів. У переважаючій більшості це важкі глинисті ґрунти. Поселення V-VII ст. тяжіють до рівнинних партій ландшафтів, не піднімаючись вище абсолютних висот у 300 м н. р. м. Місце розташування поселень мало здебільшого природні обмеження. Топографія городищ носить «низинний» характер. Розташовувались на домінуючих висотах (мисоподібних останцях) у заплавах. Система заселення характеризується гніздовим способом освоєння певної території – декілька поселень становили об’єднання. Основна одиниця забудови – група жител однієї великої патріархальної сім’ї, яка представлена паралельними рядами або групами жител на поселенні. Особливою характеристичною рисою жител є їхня загальна площа. На ранніх етапах існування празько-корчацької культури площа жител є малою, а на пізніших етапах - збільшується. Житла із малою площею, містяться у верхів’ях Дністра та Західного Бугу. В басейні Вісли вони відсутні. Відсутність таких комплексів у доріччі Вісли та концентрація їх у верхів’ях Дністра та Західного Бугу вказує на один із напрямків міграцій слов’янського населення у ранньому середньовіччі – із сходу на захід. Найбільш помітною рисою житлобудівництва є печі. У регіоні дослідження вони зустрічаються двох типів. У басейні Дністра та Вісли це традиційні печі-кам’янки. Для басейну Західного Бугу характерні печі вирізані у спеціально залишеному материковому останці. У подальшому печі вирізані у материковому останці з’являються у південному та західному напрямках, на Лівобережжі Дніпра. Поширення такого своєрідного елементу як глиняна піч вказує на шляхи міграцій слов’ян у ранньому середньовіччі. Витоки празько-корчацької культури регіону знаходяться у верхньодністровській групі пам’яток пізньоримського часу. Підтвердженням цього є пам’ятки гунського часу із комплексами, які містять риси так званого «перехідного періоду». Водночас у басейні верхньої Вісли пам’ятки такого типу невідомі. Характерні риси цих комплексів – напівземлянкове житло з піччю-кам’янкою або вирізаною у материковому останці, в заповненні переважаюча кількість ліпної кераміки, форми якої наближені до пізніших слов’янських. У результаті опрацювання колекції керамічного посуду, зокрема із Зимнівського городища, виділено сім типів горщиків із двома підтипами. Посуд із регіону має певні риси, які відображаються у загальних пропорціях, формах вінець, технології виготовлення та видах орнаментування. На основі цього доведено, що типологія посуду відповідає локальним групам, зокрема, дністровсько-прикарпатській та віслянській. Перша з них охоплює верхів’я басейну Дністра із прикарпатським регіоном, а також басейн Західного Бугу, друга – частину басейну Вісли, із пам’ятками розташованими в околицях Кракова. Металообробна справа носила місцевий характер та досягла високого рівня, оскільки зустрічаються вироби як із заліза, так і з кольорових металів. Широкий спектр знахідок з кольорових металів, а також виробів зі скла є підтвердженням взаємообміну виробами та технологіями місцевого населення із сусідніми етносами – племенами кочівників, дунайськими провінціями. Певна частина таких виробів могла бути отримана як трофеї після набігів на візантійські території. Зимнівське городище виступає як один із перших протоміських осередків, що виконувало адміністративно-господарські функції. В економічному відношенні воно було ремісничим центром виготовлення виробів із чорних та кольорових металів, з кістки і дерева; в соціальному відношенні – общинно-племінним центром. У політичному відношенні досліджений регіон був центром першого протодержавного об’єднання – союзу слов’янських племен під проводом дулібів. Теорії про населення верхів’їв Західного Бугу та Дністра західнослов’янськими племенами лендзян не знайшли свого підтвердження за археологічними джерелами. Відповідно до особливостей матеріальної культури існували локальні варіанти пов’язані із басейнами Дністра та Західного Бугу з одного боку та Вісли з другого. Враховуючи тогочасні політичні обставини, можна стверджувати, що носії празько-корчацьких старожитностей, що належать склавінам, в інтеграції з антами – носіями пеньківської культури, а також носіями колочинської культури, були тією основою на якій утворилася перша східнослов’янська держава. | 