Дисертаційне дослідження, в якому на основі порівняльного застосування різних методологій здійснено філософський аналіз основних характеристик освіти як впливового чинника процесу державотворення та політичних змін, дає можливість сформулювати такі основні висновки: 1. Проблеми освіти починаються за межами системи освіти, її реформування можливе лише у контексті комплексного аналізу соціокультурних, економічних, політичних процесів у державі і суспільстві. 2. Аналіз наукової літератури з теми нашого дослідження виявив, що наявна велика кількість джерел з проблеми не забезпечує її комплексного бачення, сучасні вітчизняні та зарубіжні автори переважно розглядають тільки окремі складові освіти як детермінанти державотворчих процесів. 3. Освіта й наука виступають серцевиною політичної трансформації, у значній мірі визначають її сутнісні характеристики та забезпечують поступальний розвиток суспільства. 4. Ефективність управління інноваціями в освіті залежить від рівня психологічної готовності учасників освітнього процесу до управлінської діяльності. Психологічна готовність суб’єкта навчально-виховної діяльності до управління інноваційними змінами в освіті – це комплекс взаємопов’язаних та взаємообумовлених психологічних якостей, система його настановлень, які забезпечують успішну взаємодію всіх суб’єктів управлінської діяльності та ефективність управління в цілому. 5. Необхідна визначеність щодо параметрів децентралізації освіти, встановлення своєрідних меж ефективності, у яких керівні та управлінські ланки різного рівня здатні ефективно та легітимно здійснювати свої функції, відмова від домінування держави в освітній політиці, зростання активності інших її учасників. 6. Змістом державно-громадського управління освітою є діяльність його суб’єктів за двома напрямами: перший – забезпечення функціонування освітньої сфери: участь у підготовці, прийнятті та реалізації нормативно-правової бази; взаємодія державних органів і громадських об’єднань та організацій, які сприяють гармонізації, гуманізації та громадсько-правовому закріпленню різноманітних організаційних та організаційно-правових форм взаємовідношень учасників навчального процесу; залучення в освіту сил і засобів юридичних та фізичних осіб; другий - передбачає розвиток системи освіти; розроблення та реалізацію відповідних програм, які спрямовані на її модернізацію; вдосконалення змісту, форм і методів освітньої діяльності; підготовку, прийняття і введення в дію нормативних документів щодо стимулювання діяльності закладів освіти та органів управління ними. 7. Пріоритетними напрямками діяльності у сфері освіти і науки в вищих навчальних закладах, державного управління ними, на найближчий період повинні стати: - забезпечення європейського рівня якості і доступності освіти; - поглиблення духовної зорієнтованості освіти; - демократизація освіти; - посилення соціального благополуччя науковців, педагогів і студентів; - розвиток суспільства на основі нових знань. 8. Реформування освіти повинно базуватися на таких трьох основних компонентах: По-перше, комплексний ґрунтовний аналіз всього соціокультурного контексту освіти в розрізі українських державотворчих цілей. Основною ідеологічною платформою освітньої модернізації повинна бути україноцентрична парадигма. По-друге, перехід від розмов до практики конкретних дій. У цьому контексті важливо приділити увагу розвитку третього сектору, зокрема: стимулювати активну участь громадськості в розробці та реалізації освітніх проектів та програм; забезпечити контроль громадськості за реалізацією державної освітньої політики на всіх рівнях; інтенсифікувати запровадження прогресивного педагогічного досвіду через наявні демократичні інституції. По-третє, потрібно працювати на перспективу, з випередженням. Це й стосується інформатизації освіти, і нових підходів до організації навчально- виховного процесу, і взаємовідносин між студентами та викладачами. 9. Основними складниками вирішення проблеми реформування освітньої сфери є: приведення системи освіти у відповідність до європейських норм і стандартів; прискорення входження України до Болонського процесу, а в перспективі – виходу за його межі, входження у світовий освітній простір; впровадження безперервності освіти, створення можливостей для реалізації права громадянина здійснення освіти впродовж життя; інтенсивне впровадження в систему освіти сучасних інформаційних технологій та мовних стратегій; створення ринку освітніх послуг та забезпечення рівного доступу до нього; фундаменталізації освіти на основі поглиблення її зв'язків з наукою та соціальною практикою; підвищення якості освітніх послуг, забезпечення конкурентоздатності освіти у європейському освітньому просторі; інтеграція системи освіта-наука-практика тощо. |