У дисертації здійснено теоретичне узагальнення та нове вирішення проблеми використання особистісно зорієнтованого підходу у фізичному вихованні молодших школярів. 1. Використання особистісно зорієнтованих технологій є об’єктивною реальністю, яка детермінується суперечністю між потребами нової парадигми освіти та нерозробленістю теоретико-методичних основ такого підходу, об’єктивно існуючим протиріччям між колективною формою навчання та індивідуальним характером засвоєння навчального матеріалу. Особистісно зорієнтоване фізичне виховання здебільшого оптимізує суб’єктивний досвід учнів, надаючи перевагу прояву самобутності та ініціативи кожного індивіда, за умови домінування мотивів самопізнання. 2. Основними принципами особистісно зорієнтованого підходу були обрані: принцип суб’єктності відносин у процесі фізичного виховання, який передбачає поступове перетворення учня з об’єкту в суб’єкт діяльності; принцип диференціації об’єму, інтенсивності та спрямованості навантажень залежно від рівня психофізичних можливостей; принцип індивідуалізації режимів рухової життєдіяльності відповідно особистісному розвитку кожної дитини; принцип інтеграції пізнавальної та рухової діяльності. 3. Обгрунтована педагогічна система реалізації особистісно зорієнтованого підходу у фізичному вихованні молодших школярів, яка включає в себе п’ять взаємопов’язаних етапів: пропедевтичний, діагностичний, організаційний, стимулюючо-мотиваційний та контрольно-оціночний. Головними умовами реалізації даної системи є: визначення цілей діяльності згідно наявного рівня психофізичного розвитку кожної дитини; врахування моральних і духовних цінностей, які сприятимуть саморозвитку і самореалізації особистості; культивування цінностей здорового і гармонійно розвинутого тіла у взаємозв’язку з високим рівнем розумової працездатності; надання можливості вільного вибору засобів фізичної культури певної спрямованості для оптимального психофізичного розвитку особистості учня. 4. Визначені рівні психофізичного розвитку дітей (рухливий активний, середній активний, середній пасивний, малорухливий активний, малорухливий пасивний), які базуються на кількісній сумарній оцінці основних компонентів, що характеризують особливості росту і розвитку дитини: індекс фізичного розвитку, параметри психофізіологічного стану, співвідношення між руховим і паспортним віком. Це дозволило розробити нові шляхи оптимізації навчально-виховного процесу молодших школярів з позиції особистісно зорієнтованого підходу. 5. Педагогічним експериментом доведено доцільність побудови програм організованих і самостійних занять фізичними вправами з урахуванням рівня психофізичного розвитку учнів початкових класів, що дозволяє диференціювати корекційну роботу над вдосконаленням їх фізичних якостей. Розроблені нові підходи до застосування різних засобів фізичної культури, які базувалися на зміні вихідного положення й амплітуди рухів, об’єму та інтенсивності навантаження при виконанні індивідуальних та групових завдань; на використанні різної кількості дихальних вправ і пауз відпочинку; тривалості і складності туристських маршрутів, а також частоті пішохідних походів та прогулянок протягом навчального року. 6. Рухова діяльність учнів, яка була організована у вигляді взаємодії дидактичного матеріалу і спеціально визначених фізичних вправ, відповідно зорієнтованих на рівень психофізичного розвитку учнів кожного класу, не тільки своєчасно забезпечувала зниження розумової й м’язової втоми, але сприяла поліпшенню м’язово-суглобової чутливості й орієнтації тіла та окремих його частин у просторі, що в свою чергу відобразилося на поліпшенні постави (у 25,2% учнів), зниженні захворюваності (на 12,6%) та підвищенні рівня навчальної успішності учнів експериментальних класів (на 7,5%). В контрольних класах дані показники залишилися без змін. 7. Про ефективність розробленої системи реалізації особистісно зорієнтованого підходу у фізичному вихованні молодших школярів свідчить позитивна зміна рівня психофізичного розвитку учнів експериментальних класів “рухливого активного” (на 25%), при практичній відсутності дітей, віднесених до рівня “малорухливий пасивний” і “малорухливий активний”. 8. Впровадження результатів дослідження в систему роботи вчителів початкової школи і фізичної культури дозволило своєчасно коригувати психофізичний стан дітей засобами спрямованої дії фізичних вправ відповідно до їх фізіологічних і рухових можливостей, як в організованих формах рухової діяльності, так і в самостійних індивідуальних заняттях. Проведене дослідження не вичерпує всіх аспектів проблеми використання особистісно зорієнтованого підходу у фізичному вихованні. Подальшого наукового аналізу потребують шляхи поглиблення даного процесу в умовах різних типів навчальних закладів; розроблення ефективних методик його впровадження в роботу з підлітками і старшими школярами; система підготовки майбутніх учителів до реалізації особистісно зорієнтованого підходу у фізичному вихованні школярів. |