У дисертації розв’язано важливе наукове завдання – виявлено особливості зональних змін верхньоплейстоценових відкладів на основі макро- і мікроморфологічних даних в межах басейну Дніпра на території України. 1. Встановлено мікроморфологічні ознаки верхньоплейстоценових ґрунтів, з’ясовано їх генезис та особливості зональних змін по кожному палеогеографічному етапу: - наявність «відмитих» ділянок в елювіальних горизонтах; натьоків, лусочок і виокремлень коломорфних глин – в ілювіальних є підтвердженням формування у першу стадію кайдацького ґрунтоутворення (kdb1) дерново-підзолистих ґрунтів Полісся, сірих лісових в межах сучасного лісостепу, бурих лісових на півночі та бурих лісових остеповілих на півдні сучасного степу. Губчаста мікробудова, складні мікроагрегати до IV порядку розділені сіткою звивистих пор, різні види виокремлень карбонатів – крупно- і мікрокристалічний кальцит свідчать про розповсюдження в стадію kdb2 чорноземів: опідзолених, близьких до звичайних і південних (виявлених вперше); - розвиток складних мікроагрегатів до III-IV порядків, основою яких є первинні агрегати-грудочки і згустки мулевого гумусу, розділених порами, різні форми виокремлень карбонатів є особливостями прилуцьких ґрунтів чорноземного ряду: типових, опідзолених, звичайних і південних. На півночі мішаних лісів і в межах північного лісостепу встановлено формування темно-сірих лісових ґрунтів та чорноземів лучних і вилугуваних (plb1). Вперше в межах сучасного лісостепу і півдня сучасної лісової зони мікроморфологічно охарактеризовані ґрунти оптимальної стадії plb2 – чорноземи типові і міцелярно-карбонатні. В межах сучасної степової зони підтверджено поширення чорноземних ґрунтів: чорноземоподібних, сірувато-коричневих (plb1); буроземовидних, коричнювато-сірих, південних і солонцюватих (plb2); - сегрегаційні утворення органо-глинистої речовини концентричної будови (нодулі, ооїди), компактна плазменно-пилувата переважно щільна блокова мікробудова, гумус типу муль в сполученні із залізом, зерна мінерального скелету щільно упаковані в плазмі і кожен мінерал має гумусову оболонку, чисельні мікроортштейни є спільними ознаками для витачівських бурих (vtb2), темно-бурих (vtb1), коричнево-бурих (vtb2), сірувато-коричневих ґрунтів (vtb1) і червонувато-бурих у комплексі з солонцюватими (vtb1+b2); - проста невиразна мікроагрегованість, ознаки незначної рухливості органо-глинистої речовини притаманні дофінівським малопотужним бурим лісовим, дерновим (dfb2, dfb1) і бурим оглеєним (dfс) ґрунтам в межах сучасної зони мішаних лісів. Вперше у межах сучасного лісостепу, крім чорноземоподібних (dfb2) і дерново-карбонатних (dfc), встановлено формування ґрунтів з ознаками чорноземів опідзолених (прості мікроагрегати і «відмиті» ділянки у верхній частині профілю, лускувата структура коломорфних глин – в середній). Невелика потужність сірого або бурокольорного профілю, його карбонатність свідчить про формування у степовій зоні короткопрофільних чорноземоподібних, чорноземів південних (dfb2) вперше досліджених і світло-бурих напівпустельних ґрунтів (dfc). Основними особливостями зональних змін верхньоплейстоценових ґрунтів є: зростання ознак складної мікроагрегованості, пористості, карбонатності (на півдні – загіпсованості), зменшення щільності і менший прояв ознак рухливості органо-глинистої речовини у напрямку з півночі на південь. 2. Основними мікроморфологічними діагностичними ознаками верхньоплейстоценових ґрунтів визначені: - для кайдацьких ґрунтів оптимальної стадії kdb1 характерна наявність «відмитих» ділянок плазми без плівок і оболонок у гумусово-елювіальних і елювіальних горизонтах, формування різних виокремлень глинистої речовини у вигляді лусочок, натьоків та ін. – в ілювіальних. У оптимальну стадію kdb2 сформовані ґрунти з характерним розвитком складних мікроагрегатів до ІІІ-ІV порядку, розділених різноманітними типами пор за формою і походженням; переважно губчаста мікробудова, різні види виокремлень карбонатів (мікро-, дрібнокристалічний кальцит), що в залежності від типу ґрунту скупчуються на різній глибині; - для прилуцьких чорноземоподібних ґрунтів – пухка губчаста мікробудова, розвиток складних мікроагрегатів до IV порядків, розділених сіткою розгалужених пор, плазма рівномірно профарбована гумусом без ознак рухливості, на певній глибині скупчуються карбонати (крупно-, дрібно- і мікрокристалічний кальцит); - для витачівських ґрунтів – блокова мікробудова, що утворена в результаті розвитку ооїдоподібних (нодульних) стяжінь органо-глинистої речовини, наявність залізисто-марганцевих мікроортштейнів, кількість яких збільшується у південних розрізах, що вказує на зростання аридизації умов у порівнянні з попередніми палеогеографічними етапами; - для дофінівських ґрунтів (dfb2), в межах сучасного степу, - переважно пухка мікробудова, розвиток нечітких освітлених складних округлих мікроагрегатів ІІ-ІІІ порядку, розділених порами; в нижній частині профілю переважає мікрокристалічний кальцит, що цементує плазму. У світло-бурих напівпустельних (dfс) ґрунтах помітно зменшується мікроагрегованість органо-мінеральної маси, плазма рівномірно профарбована гумусом. 3. На основі мікроморфологічних досліджень басейну Дніпра на території України проведено реконструкцію зональних ґрунтових покривів, встановлено межі поширення ґрунтів та їх зміни у порівнянні з сучасними для кайдацького, прилуцького, витачівського і дофінівського палеогеографічних етапів: - ґрунтовий покрив оптимальної стадії kdb2, найбільш схожий із сучасним, а їх зональність є дуже близькою. Протягом оптимальної стадії kdb1 межі лісової зони змістилися на південь, про що свідчить формування бурих лісових ґрунтів у межах північного степу; - ґрунтовий покрив прилуцького часу був подібним до сучасного, але межі ґрунтових зон були помітно зміщені на північ, що підтверджується поширенням чорноземів у північних розрізах; - ґрунтовий покрив витачівського часу характеризується простою зональністю, що не має різких меж. Межі лісової і степової зон змістилися на північ у порівнянні з прилуцьким і кайдацьким етапом; - ґрунтовий покрив дофінівського часу відрізняється ще меншою зональністю, ніж витачівський. Переважали ґрунти сформовані в лісостепових і степових умовах, а межа лісової зони була зміщена на північ порівняно із сучасною. Дофінівські ґрунти чіткіше виражені на півдні, де виділялася сухостепова підзона. 4. Виявлена тенденція змін палеогеографічних умов формування верхньоплейстоценових ґрунтів від помірних – (кайдацькі, прилуцькі – бурі, сірі лісові, чорноземовидні і чорноземні ґрунти дещо рівномірно-вологіших умов формування у порівнянні з сучасними), більш теплих і контрастних (витачівські – бурі, темно-бурі, червонувато-бурі) до помірно-континентальних та більш аридних (дофінівські – чорноземи звичайні і південні, світло-бурі напівпустельні грунти). Кожний новий теплий етап був більш аридним, ніж попередній (найбільш гумідним етапом є кайдацький, аридним – дофінівський). Макро- та мікроморфологічні ознаки ґрунтів різних стадій формування (початкової, оптимальної і заключної) відображають зміни умов ґрунтоутворення від холодніших у початкову фазу (kda), вологіших і тепліших в оптимальні (kdb1, kdb2, plb1, plb2, vtb1, vtb2, dfb1, dfb2) до більш континентальних і аридних в кінці етапу (plc, vtc, dfc). Протягом кожного палеогеографічного етапу нижні ґрунти оптимальної стадії, у порівнянні з верхніми, відображають сліди гуміднішого ґрунтоутворення. 5. Результати макро- і мікроморфологічних досліджень ґрунтів верхнього плейстоцену можуть бути використані при проведенні геолого-пошукових робіт, при довивченні четвертинних відкладів, їх стратифікації та ін. |