Проведене в обсязі даної дисертації дослідження особливостей вживання лексико-граматичних і лексичних одиниць в авторському стилі підтверджує, що розкриття кількісних співвідношень окремих лінгвостилістичних явищ, які беруть участь у творенні авторського стилю, дає змогу виділити його особливості та прослідкувати індивідуальну психологію творчості автора. У дисертації визначено лінгвістичний статус тексту і його елементів, здійснено системне вивчення лексичного складу творів та інвентаризацію лексико-семантичних груп іменників, дієслів, прикметників, прислівників, досліджено лексико-граматичні і лексико-семантичні елементи авторського стилю і обґрунтовано закономірності їх функціонування в текстах романів. 1. Вивчення частоти уживаності різних лексико-граматичних одиниць у тексті передбачає два можливих підходи: а) при першому підході досліджується уживаність кожної частини мови стосовно одна до одної. Частоти уживаності лексико-граматичних елементів у досліджуваних прозових творах розподіляються (у порядку спадання) таким чином: іменники, дієслова, прислівники, особові займенники, прикметники. Отримані нами результати в основному збігаються з даними аналогічних досліджень у інших мовах; б) другий підхід дозволяє порівнювати не частоти реалізації різних частин мови, а частоти уживаності однієї і тієї ж частини мови у творах різних авторів. Проведений у дисертації аналіз показав, що найбільшою лексико-семантичною селективністю (сукупне перевищення частот) у виборі підкласів іменників характеризуються стилі З.Ленца, Т.Манна, Ґ.де Бройна; прикметників — Т.Манна, Ґ.де Бройна Г.Белля, З.Ленца; дієслів — 3. Ленца, Г.Белля, Т.Манна; прислівників — 3.Ленца та Ґ.де Бройна. Отже, можна з упевненістю прогнозувати, що якщо у авторському стилі зафіксовано перевищення частот реалізації прикметників, слід чекати високої частоти вживання в цьому ж художньому тексті іменників. Аналогічно: якщо в тексті зафіксована висока частота реалізації прислівників, то можна очікувати високу частоту вживання дієслів і прикметників. Ці спостереження зі всією очевидністю підтверджують той факт, що системність, тобто взаємопов’язаність та взаємозумовленість елементів, притаманна не тільки мові, але й писемному мовленню (тексту). 2. Сукупність усіх прозових текстів, що досліджуються в дисертації, можна розглядати як деякий цілісний текст („функціональний стиль”), відносно якого індивідуально-авторські стилі виступають в якості текстів-варіантів. Однак такий розподіл має умовний характер. Звідси випливає, що сукупність усіх текстів автора можна розглядати як деякий цілісний текст, відносно якого текст окремого твору виступає в якості варіанту. Використані в дисертації квантитативні методи дозволили зіставити розподіл частот досліджуваних елементів у кожному тексті-варіанті порівняно з ієрархічно вищим цілісним текстом. 3. Порівнюючи різні тексти-варіанти один з одним, визначено ступінь подібностей і відмінностей між ними і виявлено творчий розвиток у реалізації лексичних одиниць у всіх досліджуваних стилях. Встановлено найбільшу подібність між авторськими мовними стилями за розподілом частот ЛСП: іменників — Вальзер + Белль, Вальзер + Марон, Марон + де Бройн, Ленц + Белль, Манн +де Бройн, Марон + Белль; найменшу — Манн + Белль; прикметників — де Бройн + Марон, де Бройн + Вальзер, найменшу — Вальзер + Ленц; дієслів — Вальзер + Манн, де Бройн + Манн, найменшу — де Бройн + Ленц, Белль + Ленц; прислівників — Белль + Манн; Марон + Белль, найменшу — де Бройн + Ленц. 4. Здійснене в дисертації дослідження лексико-семантичних елементів тексту показало, що поряд із вивченням вживання окремих — більших чи менших за об’ємом — лексико-семантичних груп у тексті художнього твору доцільне і можливе дослідження всього основного лексичного складу мови, використаного в сучасній німецькій прозі. Такий підхід дав можливість реконструювати всю систему взаємовідносин і взаємозв’язків між лексичними підкласами і дати відповідь на питання глобального характеру: а) які лексико-семантичні підкласи слів відіграють найважливішу роль у німецьких прозових творах і, відповідно, володіють найбільшим ступенем стильової селективності; б) яким із цих підкласів надано перевагу в стилі того чи іншого письменника; в) чи зберігається перевага у вживанні певних лексико-семантичних підкласів у всіх творах автора незалежно від теми та змісту. Зокрема, можна стверджувати наступне: найбільше сукупне перевищення частот вживання (найбільший стилерозрізнювальний потенціал) мають підкласи іменників, що означають: почуття, емоції, стосунки між людьми; прикметників, що означають: оцінку об’єкту щодо його вартості, значення, функції; дієслів: неспіввіднесених; стативних; прислівників: якісних; умови. 5. Фактичний матеріал засвідчує перевагу вживання певних лексико-семантичних підкласів у всіх творах одного і того ж автора, в деяких випадках — незалежно від теми і змісту твору, внаслідок чого спостерігається більша або менша стабільність авторського стилю. Найменшою лексико-семантичною стабільністю відрізняються авторські оповіді 3.Ленца та Г.Белля; найбільшою — М.Вальзера та М.Марон. Дисертаційне дослідження має прямий зв’язок з теорією дискурсу. Методи відбору і аналізу характеристичних лексем як елементів структури авторського стилю можна вважати ефективними при дослідженні лінгвістики тексту в цілому. Перспективним видається дослідження авторського формування абзацу, який є вагомою складовою тексту. Узявши за основу фактор частотності, можна проаналізувати лексико-семантичні зв’язки між елементами одного абзацу та між сусідніми абзацами. Виявлені закономірності у вживанні лексико-семантичних підкласів слів доцільно дослідити та порівняти на матеріалі інших мов. |
