Дослідження дало підставу зробити наступні основні висновки. Процес тлумачення юридичних норм щодо прав і свобод людини, зокрема положень Конвенції та національного законодавства, підпорядкований системі взаємозалежних принципів, які “задають тон” цій діяльності. До останніх належать принципи: пропорційності, ефективності, забезпечення певної свободи національного розсуду, автономності тлумачення. Зміст цих принципів з’ясовано з положень Конвенції та практики Євросуду щодо її тлумачення. На реалізацію таких принципів має бути спрямований будь-який спосіб тлумачення не тільки Конвенції, але й юридичних, передовсім конституційних, норм щодо прав і свобод людини. Особливості філологічного тлумачення Конвенції полягають у необхідності тлумачення її офіційних текстів двома мовами, які мають однакову юридичну силу, однак містять незначні розбіжності. Такі розбіжності, у порядку розширеного тлумачення, діють на користь заявника. У випадках наявної неузгодженості між перекладеними текстами проблемні питання доцільно вирішувати шляхом максимального використання (поряд із філологічним) можливостей інших способів тлумачення.
Особливістю систематичного тлумачення є те, що у ньому застосовуються прецеденти Євросуду (які класифікуються, зокрема, за способом посилання та за характером використання їхнього змісту), підготовчі документи до Конвенції, а також нормативні акти та прецеденти, що не входять у “власне” правове поле Ради Європи. Елементи прецеденту простежуються й у правотлумачній діяльності КСУ. Особливість цільового тлумачення обумовлюється змістом цілей та завдань у нормах про права людини, які містяться, зокрема, у Конвенції та у Конституції України. Встановлення таких цілей і завдань здійснюється значною мірою на основі з’ясування змісту Преамбул згадуваних нормативно-правових актів. 3) Загальновизнаними особливостями Конвенції є підвищена загальність (абстрактність) її формулювань, що спонукає Євросуд використовувати еволюційне тлумачення як найбільш зручний спосіб інтерпретації “гнучких” конвенційних норм, формулювання яких залишає можливість широкої дискреції для правозастосовного органу. Водночас еволюційне тлумачення виступає інструментом, засобом забезпечення принципів інтерпретації юридичних норм щодо прав та основних свобод людини, насамперед принципу ефективності. Позиція Євросуду грунтується на тому, що Конвенція має бути живим інструментом, тому її необхідно тлумачити крізь призму умов сьогодення. Відповідно до цього, особливості функціонального тлумачення полягають у ситуативності інтерпретації норм Конвенції, що проявляється у максимальній зумовленості еволюційного тлумачення конкретно-історичними обставинами, котрі існують на момент реалізації тлумачуваних норм. Звідси – урізноманітнення тлумачення певної норми стосовно однакових за формальними, емпірично-фіксованими ознаками, проте різних за соціальною значущістю обставин. Ситуативність тлумачення випливає з діалектики (співвідношення) цілей Конвенції та засобів їх досягнення. 4) Застосування Євросудом та КСУ тлумачення норм за “обсягом” спрямоване на пошук і забезпечення справедливого балансу між інтересами окремого індивіда та суспільства, гарантуючи передусім максимально ефективний захист прав людини. Передбачене Конвенцією право людини необхідно тлумачити настільки широко, наскільки це не покладатиме на держави-учасниці такі додаткові обов’язки, які не мались на увазі ними при її укладенні або ратифікації. 5) Аналіз актів тлумачення-роз’яснення КСУ свідчить, що останній в окремих випадках виконує роль своєрідного правотворчого органу з негативною (скасувальною) функцією. Його інтерпретаційні рішення класифікуються на імпліцитні (латентні, “приховані”) та експліцитні (явні). 6) Рішення Євросуду як акти тлумачення-роз’яснення можуть бути: - офіційним казуальним тлумаченням стосовно вирішуваної Євросудом справи, оскільки вони є формально обов’язковими до виконання лише її сторонами; - неофіційним нормативним тлумаченням: а) для країн-відповідачів у процесі вирішення ними подібних справ на національному рівні; б) при застосуванні рішень Євросуду у внутрішній юридичній практиці інших держав-учасниць; в) стосовно подальшої правотлумачної практики самого Євросуду. 7) Юридична природа рішень Євросуду та правове забезпечення їх виконання не є однозначними і залежать від рівня імплементації Конвенції у національне законодавство держав – учасниць Ради Європи. Разом з тим, ці рішення є вагомим джерелом приведення національного законодавства держав-учасниць у відповідність із європейськими стандартами захисту прав людини. 8) Пропонуються: а) визначення напрямів імплементації змісту Конвенції та рішень Євросуду у національний правовий простір України; б) розширення практики систематичного дієвого ознайомлення з досвідом правотлумачної діяльності Євросуду та КСУ широкого кола посадових осіб органів державної влади, насамперед суддів; в) внесення відповідних коректив у зміст професійної підготовки майбутніх правознавців. |