Фразеологічні одиниці з компонентами-кольоропозначеннями становлять значний шар, своєрідний за структурою та системою значень. Фразеологічний фонд як специфічна в культурно-мовному відношенні частина лексичного складу мови виступає основним носієм культури етносу, трансльованої з покоління в покоління від найдавніших часів до сучасності. Категорія кольору є об’єктивною якістю матеріального світу, а мовні знаки втілення цього поняття кодують найрізноманітнішу інформацію. Кольори й кольороназви, що їх позначають, є універсальними елементами кольорової символічної системи, яка складається із ряду субсистем, кожна з яких має власну будову і функцію. Кольоропозначення як носії інформації про навколишній світ є матеріалом для когнітивних, психолінгвістичних, лінгвокультурологічних та інших наукових досліджень. Об’єктивний за своєю природою, колір у мовних засобах відображається суб’єктивно на шкалі оцінок, емоційного сприйняття, експресивності. Ідентичну індивідуальну оцінку отримує і відповідне кольоропозначення. В основі оцінки лежать два типи норм – індивідуальні й колективні. Колективна норма, закріплена у мові й свідомості соціуму, набуває статусу канонізованого значення. Кількість і склад колірних найменувань (прикметників), якими користуються українці, певною мірою співвіднесені з рівнем розвитку культури у різні історичні періоди. Кольори і кольороназви існують у свідомості людей у вигляді чуттєвого образу кольору і лексичної одиниці. Символізація кольоропозначень – це безперервний динамічний процес накопичення певним чином категоризованої інформації, що відображає особливості національного менталітету. На кожному етапі розвитку кольоровий символ і відповідне йому кольоропозначення, зберігаючи предметну співвіднесеність, з часом утворюють нову змістову структуру, набуваючи парадигматичного характеру. Підкоряючись принципові антропоцентричності, прямі і вторинні значення, що виникають у сферах моралі, культури, політики, релігії, мистецтва тощо, кодують соціально-важливу інформацію про етнічну належність, втілюючись в особливих сполуках – фразеологічних одиницях. Центральне місце в українській лінгвокультурній традиції належить кольоросимволам чорний, білий, зелений. Найменшою кількістю символічних значень наділені назви, що позначають змішані кольори. У результаті аналізу семантичних особливостей колірної лексики з’ясовано, що прикметникові кольоропозначення утворюють особливу лексико-семантичну групу, яка у сучасній українській мові є вагомим пластом словникового складу мови і характеризується давністю походження, історичною стійкістю та активністю вживання. Особливість значення і вживання лексем на позначення кольору полягає у тому, що для прикметників як класу ознакових слів характерною є наявність суб’єктивно-оцінювальних значень і відповідних конотацій. У семантиці прикметника співіснують власне семантичний і прагматичний елементи змісту. Вони розташовуються на оцінній шкалі, де на одному полюсі перебувають семи ознаки, позбавлені будь-якої оцінки, а на іншому полюсі – чисто оцінювальні. Між ними розташовуються лексеми, які суміщують значення об’єктивної ознаки з оцінювальним значенням. Семантична структура колірних лексем (насамперед якісних прикметників) характеризується складним поєднанням об’єктивних уявлень про колірну ознаку та суб’єктивних знань, що знаходять своє вираження у конотативних семах. Основою для виникнення конотацій слугують візуальні аспекти колірних концептів, а також асоціативні зв’язки, які можуть спонтанно формуватися у свідомості людини як результат об’єднання колірних образів із реальними або уявними об’єктами і явищами. Усі одиниці лексико-семантичної групи кольору об’єднуються навколо кількох «ядерних» слів. Словами-домінантами є чорний, білий, сірий, червоний, жовтий, зелений, голубий, синій, коричневий. Інші колоративи (периферійні) семантично об’єднуються навколо основних назв кольорів. Групу периферійних кольороназв становлять майже усі наявні в мові колірні лексеми, якими спорадично користуються мовці (напр.: брунатний, фіолетовий, бурий, рудий, сизий та ін.). Загалом розвиток семантики назв кольорів в українській мові зумовлений збагаченням їхньої змістової структури переносними, емоційно-експресивними значеннями. Очевидним є напрямок розвитку таких значень: від конкретного до абстрактного, від ознаки, властивої предметові як прямого позначення кольору, до оцінних характеристик реалій, які можуть і не співвідноситись із самим поняттям кольору. Проте лексикографічні тлумачення колоративів та фразеологічних сполучень не завжди повно відображають лексико-семантичні варіанти значень. Прикметникові колоративи як логічно осмислені знаки мови різняться у кожного народу не тільки за кількісним складом і за варіативністю ядерних сем у їх змісті, а й за функціональним діапазоном репрезентацій у різних стилях та особливостями творення стійких фразеологізованих сполук, у яких своєрідно відображена мовна картина етносу. Прикметники на позначення кольору є базою для творення сталих сполучень слів, які входять до складу фразеологічних одиниць або зі своїм основним значенням кольору, або на основі переосмислення якої-небудь додаткової інформації. Механізм таких трансформацій знаходить вияв у семантичній двозначності: вираженні прямого кольорового значення й образного осмислення предмета на основі певних асоціацій, символізації, образності. Виділення ФО з прикметником-колоративом обґрунтовано за такими критеріями: семантична цілісність, відносна постійність складу, відтворюваність, образність, ідіоматичність. Фразеологічне значення є комбінаторним. Воно формується не тільки на основі певної ознаки денотата, а й у процесі мовної взаємодії поняттєвих відображень реалій дійсності, яку означає ФО. Фразеологічне значення детермінується на семантичному рівні за кольоровою ознакою подібно до номінації предмета словом, але нарізно оформлені компоненти виражають одне поняття. Кольоропозначення виявляють різну міру фразеологізації. Прикметник чорний входить до складу 214 ФО, що становить 22 % від загальної кількості зафіксованих ФЗ із колоративним компонентом; прикметник білий – 186 ФО (19 %); прикметник червоний – 149 ФО (15,5 %); прикметник зелений – 103 ФО (10,5 %); прикметник оранжевий – 85 ФО (8,5%); прикметник сірий – 69 ФО (7 %); прикметник голубий – 63 ФО (6,5%); прикметник жовтий – 30 ФО (3,1 %); прикметник синій – 28 ФО (2,9 %); прикметник рожевий – 22 ФО (2,5 %); прикметник коричневий – 14 ФО (1,5%); інші колоративи – 1 %. Чим частіше вживається прикметник у мові, тим більше сталих сполучень із ним утворюється. Високий ступінь актуалізації асоціативних зв’язків прикметників-колоративів сприяє виникненню лексико-семантичних варіантів їх значення, які закріплюються у фразеології шляхом різних переносів. Найпродуктивнішими різновидами фразеологічної деривації є метафоризація та метонімічний перенос значень. Семантика фразеологізмів із прикметниковим колоративом ґрунтується на національно орієнтованих формах вираження. Народне образне уявлення може зазнавати змін і перетворень, але залишається основотворчим компонентом фраземної семантики, що входить складовою частиною до української національно-мовної картини світу. Кольоропозначення у складі сталих сполучень репрезентують особливості світосприйняття українців, відображають їх ментальність і комунікативну прагматичність. Аналіз морфологічних, структурних та лексичних принципів організації сталих сполучень із колоративним компонентом засвідчує системний характер фразеологічних засобів української мови. Про системність ФО з прикметниками на позначення кольору свідчать, крім внутрішньої семантичної організації, і властиві їм такі зв’язки, як: полісемія, омонімія, явища синонімії та антонімії, наявність варіантів, варіацій, фразеологічних та кольорових серій. Фразеологічний фонд будь-якої мови не є сталим, незмінним. Він увесь час розвивається і характеризується постійною дією двох процесів: появою нових фразеологічних одиниць і випадінням із ужитку застарілих. Перший процес випереджає другий, що призводить до постійного збагачення фразеологічного фонду. Процес формування фразеології – це відбиття процесів поступового зміщення первісного значення слів і вторинної номінації. Підґрунтям оказіональних фразеологічних утворень є мовний матеріал – значення слів та їхня нормативна сполучуваність, що зумовлюється інтралінгвальними та екстралінгвальними чинниками. Словам властиві потенції створення нових фразових оточень як своєрідного фону нашарувань додаткових індивідуально-авторських значень. Відповідно подальшого осмислення потребує функціональний і соціолінгвістичний аспекти фразотворення окремих українських письменників, що могло б розширити й поглибити знання про фразеологічну систему як специфічну національно-культурну скарбницю українського етносу. |
