Анотація до роботи:

Кім К.В. Особливості розвитку стресостійкості майбутніх правоохоронців у процесі професійної підготовки. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук за спеціальністю 19.00.09 – "Психологія діяльності в особливих умовах". Університет цивільного захисту України. – Харків, 2008.

Здійснено теоретичний аналіз проблеми стійкості до стресу на етапі навчання курсантів у вищих навчальних закладах. Розроблено і реалізовано адекватну предмету дослідження програму емпіричного дослідження, під час якого визначено фактори, що детермінують рівень стійкості до стресу у курсантів під час їх навчання у вищих навчальних закладах. Розроблено тренінгову програму з розвитку стійкості до стресу у курсантів під час їх навчання у вищих навчальних закладах і визначено її ефективність.

Виявлено, що стійкість до стресу є професійно значимою якістю курсанта як майбутнього працівника (співробітника) правоохоронних органів держави, а технологія розвитку стійкості до стресу під час навчання курсантів у вищих навчальних закладах сприяє їхньому професійному розвитку і є ефективним способом профілактики професійної стагнації.

1. Не дивлячись на різноманіття визначень поняття стійкості до стресу, представлених у науковій літературі, більшість дослідників сходиться на думці про те, що це комплексна властивість, риса особистості, обумовлена як зовнішніми, так і внутрішніми факторами, які у свою чергу детермінують рівень стійкості особистості, а так само ефективність і результативність її діяльності в екстремальних умовах. Стійкість до стресу як комплексне, інтегральне утворення, обумовлена наявністю властивостей та якостей особистості, що детермінують рівень стійкості до екстремальних факторів. Найбільш значимими з них є особистісні і суб'єктно-діяльнісні характеристики, що обумовлюють ступінь стійкості до стресу, серед яких: темпераментальні властивості, окремі риси характеру, мотиваційно-потребнісна сфера, рівень тривожності, локус контролю, самооцінка, інтелектуальний рівень особистості, комунікативний потенціал суб'єкта. Дані, отримані в ході теоретичного дослідження, підтверджують припущення про можливість і доцільність розвитку стійкості до стресу як професійно важливої (значимої) якості на етапі професіоналізації.

Теоретичний аналіз проблеми розвитку стійкості до стресу у курсантів під час навчання у вищих навчальних закладах дозволяє розглядати професійне становлення майбутнього правоохоронця як частину процесу професіоналізації, що полягає у спрямованому розвитку особистості. В процесі професіоналізації розв'язується специфічний комплекс протиріч між вимогами майбутньої професійної діяльності і професійного співтовариства та власними сформованими властивостями, якостями, можливостями і здібностями, індивідуальним стилем поведінки, спілкування і досвідом. Одним зі значимих етапів професіоналізації є період професійної підготовки. Саме на цьому етапі передбачається розвиток професійно важливих особистісних якостей, їхнє структурування у систему; формування професійної придатності як системної організації суб'єкта у специфічному професійному середовищі.

2. Основу конструктивних механізмів стійкості до стресу курсантів вищих навчальних закладів складають високий рівень сформованості професійних навичок і вмінь та його адекватна самооцінка, інтровертованість, інтервальний локус контролю, мотивація досягнення успіху, високий інтелектуальний розвиток, адекватна моральна нормативність, високий рівень розвитку комунікативних навичок. Саме ці механізми дозволяють продуктивно вирішувати проблемні професійні ситуації і завдання, що у свою чергу сприяє професійному росту та особистісній самореалізації, тоді як їхня відсутність або не достатньо високий рівень розвитку сприяє домінуванню ситуаційних способів подолання стресу (перекладання відповідальності, відхід від труднощів, екстрапунктивний і покірно-сором'язливий стиль поведінки і тощо), що гальмує їхнє професійне становлення та особистісний розвиток. На основі отриманих в ході кореляційного і факторного аналізу результатів необхідним, на наш погляд, є розробка і впровадження програми психологічних тренінгів, спрямованої на пошук резервних можливостей, на підвищення стійкості до стресу майбутніх правоохоронців.

   3. Одним із факторів, що визначають рівень психічної стійкості людини до стресу, є ступінь розвитку її саморегулятивних можливостей. Цим і викликано те, що серед засобів, використовуваних для підвищення психічної стійкості людини, провідне місце останнім часом зайняли засоби та методи психічної саморегуляції (аутогенне тренування, психорегулююче тренування та ін.), дія яких спрямована безпосередньо на вдосконалювання та тренування регулятивних механізмів людини. В основі психічної саморегуляції лежить акт психологічного самовпливу з метою регуляції станів, реакцій, дій, діяльності того, хто нею займається. Аналіз джерел наукової інформації дозволяє визначити метод психічної саморегуляції як систему прийомів психічного самовпливу, що навчає управлінню деякими вегетативними функціями та психічними процесами. В аспекті розвитку стійкості до стресу майбутнього правоохоронця важливо забезпечити не лише контекстне забезпечення саморегуляції його психічної стійкості, але й використання цілеспрямованих психотехнологій. Відповідно до цього провідним системоутворюючим елементом особистісно-орієнтованого розвитку майбутнього правоохоронця є рефлексія особистості і процесів професійної діяльності.

      На основі висновків, отриманих у ході кореляційного і факторного аналізу, була розроблена та апробована програма психологічних тренінгів, спрямована на пошук резервних можливостей, що підвищують стійкість до стресу курсантів-правоохоронців. Після апробації зазначеної програми зміст факторної структури стійкості до стресу курсантів-правоохоронців експериментальної групи значно наблизився і став схожим з факторною структурою стійкості до стресу курсантів вищих навчальних закладів з високим рівнем стійкості до стресу. Це свідчить про адекватність та ефективність програми поетапного розвитку стійкості до стресу на етапі професійного навчання поряд з іншими впливами у скорочений термін і дозволяє стверджувати, що розвиток стійкості до стресу у курсантів-правоохоронців під час навчання у вищих навчальних закладах носить не стихійний характер, а формується поетапно через підвищення рівня усвідомлення особистісних особливостей і зміни взаємодії і взаєморозташування особистісних і суб'єктно-діяльнісних утворень у структурі стійкості до стресу курсантів вищих навчальних закладів.

      Розглядаючи модель як емпіричну знакову структуру, вважаємо, що вона містить у собі чотири основні складові: мотиваційно-ціннісний компонент; психічну стійкість майбутнього чи сучасного правоохоронця та його професіональну компетентність; модель особистісно-орієнтованого розвитку і професіоналізації; зміст саморегуляції психічної стійкості правоохоронців і професіоналізації у контексті їх професійної діяльності. Усі ці компоненти наповнені конкретним змістом і у своїй сукупності утворюють модель особистісно-орієнтованої професіоналізації працівників правоохоронних органів. Центральною ланкою у даній схемі є характеристики психічної стійкості та професійної компетентності правоохоронця, для розвитку яких створені моделі індивідуально-професійного розвитку. Реалізація потенціалу моделі здійснюється поетапно, кінцевим результатом якої є психічна стійкість і професійна компетентність сучасного правоохоронця.

      4. Таким чином, в результаті проведеного дослідження отримала емпіричну підтримку висунута на початку роботи гіпотеза про те, що стійкість до стресу є професійно значимою якістю, яка справляє позитивний вплив на етапі професіоналізації. Індивідні, особистісні і суб'єктно-дяльнісні характеристики, що наповнюють зміст стійкості до стресу, по-різному можуть визначати реальну поведінку потенційного правоохоронця в обраній ним діяльності, відповідно до наявного рівня розвитку представлених якостей, ступеня їхньої структурованості та усвідомленості.

         Основними напрямками подальших досліджень із зазначеної проблематики можуть бути: узагальнення і створення системної моделі, що могла б змістовно відобразити особливості функціонування організму і психічної детермінації професійного стресу на всіх рівнях та етапах його розвитку серед представників конкретних видів правоохоронної діяльності; методологічні проблеми виміру професійного стресу серед представників різних правоохоронних міністерств та відомств.

Публікації автора:

1. Кім К.В. Теоретико-методологічні основи вивчення процесу професійного становлення майбутнього правоохоронця під час навчання у ВНЗ / К.В. Кім // Зб. наук. праць Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України. – 2008. – Т.X, Вип. 3. – С. 291-295.

2. Кім К.В. Психосемантичний аналіз поняття "стресостійкість" у вітчизняній та зарубіжній науковій літературі / К.В. Кім, А.І. Черняк // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка, серія "Військово-соціальні науки". – 2007. – №18-19. – С. 31-33.

3. Кім К.В. Аналіз результатів емпіричного дослідження стійкості до стресу у курсантів – майбутніх правоохоронців / К.В. Кім // Зб. наук. праць НА ДПСУ ім. Б.Хмельницького. – 2008. – №41, Ч.II. – С. 196-199.

4. Кім К.В. Про результати реалізації програми з формування стійкості до стресу у курсантів вищих навчальних закладів МВС України / К.В. Кім, А.І. Черняк // Зб. наук. праць ВІ КНУ ім. Тараса Шевченка. – 2008. – №20. – С. 35-37.

5. Кім К.В. Психологічні особливості формування стійкості до стресу у майбутніх правоохоронців / К.В. Кім // Проблеми екстремальної та кризової психології: міжнар. наук.-практ. конф., 23 листопада 2007 р.: тези доп. –Х., 2007. – С. 213-221.

6. Кім К.В. Удосконалювання технології саморегуляції психічної стійкості до стресу / К.В. Кім // Психологічні технології в екстремальних видах діяльності: IV Міжнар. наук.-практ. конф., 22-23 травня 2008 р.: тези доп. – Донецьк, 2008. – С. 359-362.