У висновках узагальнені теоретико-методологічні підходи й основні положення дисертації, сформульовані практичні рекомендації. Зокрема, на основі здійсненого аналізу визначено наступне. Спільними принципами проведення реформи політико-владних відносин у перехідних суспільствах є: - перехід від однопартійної системи з комуністичною партією на чолі до багатопартійної, плюралістичної парламентської системи з демократично обраним і підзвітним урядом; - відмова від принципу „демократичного централізму” на користь децентралізації та деконцентрації виконавчої влади, яка здійснюється за принципом верховенства права; - відмова від принципу поєднання політики, економіки та управління: розділення політичного та економічного життя, диференціація політичних та адміністративних функцій у державному управлінні; - спрямованість економічних реформ на посилення позицій приватної власності, денаціоналізацію (приватизацію) значної частини промисловості, яка перебувала в руках держави, дерегуляція і лібералізація національної економіки. Процес реформи політико-владних відносин у перехідних суспільствах відбувався в три етапи. Протягом початкової фази трансформації структури старого правового, політичного, соціального та економічного порядку були зруйновані й замість них почали будуватися нові. Для даного періоду характерні: поява багатопартійної системи, проведення регулярних виборів на національному, регіональному та місцевому рівні; проведення детального аналізу державних інститутів, який в деяких випадках зумовлював створення заново всього державного апарату; формулювання і часткова реалізація радикальних економічних реформ та гарячі конституційні дебати в окремих випадках. На етапі консолідації зростала політична стабільність, що створило умови для проведення більш системного роздержавлення, приватизації і переходу до ринкової економіки. Це дало змогу перейти до третього етапу – модернізації: визначення рамок державного сектора, його масштабів, ролі та потреб в удосконаленні. В деяких випадках модернізація ускладнювалася невирішеними конституційними питаннями. Останнім етапом у реформі політико-владних відносин стала адаптація держави до стандартів діяльності західних країн та прагнення набути членство в Європейському Союзі. Особливості реформування політико-владних відносин у перехідних суспільствах зумовлені відсутністю належної підготовки урядів молодих демократій; небажанням нової влади проводити великі структурні реформи, які зачіпають політичні та економічні інтереси багатьох партій, ослаблюючи власні позиції, і вносять зміни у діючі на даний момент механізми функціонування держави, економіки і політики, що призводить до затягування із прийняттям необхідних рішень; висока залежність від політичної стабільності. Вирішальними чинниками в ході реформ є: час, необхідний для отримання позитивних результатів; темп і характер (структурний, постійний, глибокий, радикальний) змін; оптимальне поєднання політичної волі, знання експертів (ступеня розробки проблеми) та висококваліфікованих кадрів для реалізації реформи; наявність громадської підтримки (проведення освітньо-інформаційної роботи); наявність достатньо впливового координаційного органу, який займається розробкою, прийняттям, реалізацією концепцій реформ, узгодженням діяльності органів виконавчої влади в цій сфері та здійснює постійне спостереження за їх впровадженням. Основний напрям реформ політико-владних відносин, децентралізація, мав на меті відродження місцевого самоврядування, зміцнення громадянського суспільства, підготовку країну до функціонування в рамках структур Європейського Союзу. Найбільше труднощів викликав другий етап її впровадження, розпочатий в другій половині 1990-х років – здійснення адміністративно-територіальної реформи і створення проміжного (регіонального) рівня управління. Контекст постсоціалістичної трансформації не створює умов для зменшення політизації системи політико-адміністративних відносин. Цей висновок суперечить попереднім висновкам дослідників адміністративних реформ у Східній Європій, які прогнозували поступовий перехід до веберівської моделі бюрократії, включаючи появу професійної, деполітизованої, нейтральної державної служби. Припущення, що перехід до демократії та ринку сприятиме появі такого типу державного чиновника є слушним лише у тому випадку, якщо перший незалежний уряд, сформований з опозиційних демократичних партій, і політики готові подолати спротив реформам у середовищі бюрократів. |