Внаслідок проведеного дослідження виявлено, що в літературі XX ст. традиційний сюжет про Алкмену та Амфітріона переосмислюється досить своєрідно: в більшості випадків збережено його формальні міфологічні характеристики (просторово-часові рамки, сюжетна схема, система персонажів), а головна увага спрямована на дослідження поведінки дійових осіб з точки зору моральних уявлень епохи, що звертається до міфу. Стосовно міфологічного сюжету про Алкмену та Амфітріона, то виділено протосюжети, сюжети-зразки та сюжети-посередники. Протосюжетом для переважної більшості літературних інтерпретацій стала трагікомедія Плавта “Амфітріон”, оскільки є своєрідним сюжетно-композиційним та ідейно-семантичним орієнтиром для письменників наступних культурно-історичних епох. П'єси Ж.-Б.Мольєра, Г.фон Клейста та Ж.Жіроду, що отримали універсальне звучання і стали фактом всесвітньої культурної спадщини, відіграють роль сюжетів-зразків, оскільки обробки, створені літературою ХХ ст., використовували їх проблематику, продовжували та осучаснювали їх сюжети. Таким чином, зроблено висновок про сюжетно-композиційну та ідейно-тематичну багатоступеневість у використанні класичного матеріалу. Звертання письменників ХХ ст. до традиційного сюжетно-образного матеріалу зумовлені конкретними соціально-історичними обставинами, а також особистими авторськими мотивуваннями (наприклад, прагненням випробувати власну оригінальність у трактуванні загальновідомого сюжету). Як і іншим традиційним структурам міфологічного походження, сюжету про Амфітріона та Алкмену властиві причинно-наслідкові зв’язки між категоріями “минуле”, “теперішнє” та “майбутнє”. У літературі ХХ ст. відбувається осучаснення першозразка та сюжетів-зразків шляхом національно-історичної конкретизації та персоніфікації традиційних образів. Активне використання цього традиційного сюжету в літературі ХХ ст. зумовлене його семантичною багатозначністю та психологічною місткістю, оскільки античний міф потенційно наділений проблемою амбівалентності людської особистості. У трактуваннях сучасних драматургів міфологічний протосюжет втрачає вихідну гармонійність персонажів, на перший план висувається не формальна плутанина між людиною та богом, а драматичні світоглядні конфлікти, що виділяють особистість із маси та водночас залишають її частиною людської спільноти. Наявність у сюжетній схемі міфологічного зразка про Амфітріона та Алкмену мотиву двійника (підміни, самозванства, близнюка) відкрила широкі можливості для тлумачення морально-психологічних характеристик традиційних образів. У першозразку мотив підміни відіграє формальну роль, він необхідний для створення інтриги та драматичного напруження в сюжетному розвитку. Аналіз інтерпретацій цієї структури в літературі ХХ ст. дозволив досить об’єктивно стверджувати, що засіб qui pro quo використовувався письменниками переважно для створення комічного ефекту, внесення плутанини в сюжетний план та стосунки персонажів. У сучасних літературних обробках давньогрецький міф необхідний для створення тієї традиційної основи, що постійно піддається випробуванню “на стійкість” і врешті-решт руйнується світоглядними настановами другої половини ХХ ст. Саме тому традиційна антитеза бог / людина, божественне / земне набуває універсального онтологічного та аксіологічного звучання. Окремі долі конкретних персонажів осмислюються та трактуються як дослідження істотних явищ у духовній еволюції людської цивілізації. Трансформація, якої зазнав сюжет про Алкмену та Амфітріона, супроводжується специфічними процесами еволюції у змалюванні традиційних образів. У літературі ХХ ст. переосмислення традиційного образу Амфітріона в загальних рисах можна охарактеризувати так: міфологічний персонаж перестає бути об’єктом глузувань та іронії; пасивна роль рогоносця, “нав’язана” йому загальнокультурною традицією, набуває чітко вираженого трагічного звучання. Але найбільш кардинальному переосмисленню піддається образ Алкмени: Констатація “гріхопадіння” Алкмени та прагнення пом’якшити негативну реакцію навколишніх (Плавт, Ротру, Мольєр) Поступове усвідомлення однобічності панівних моральних уявлень та звернення до дослідження реакції Алкмени (Клейст, Гензен) Надання свободи вибору Алкмені та виправдання її поведінки (Жіроду, Хакс) Змалювання індивідуалізму та конформізму Алкмени (Фігейреду, Арселлаші) Розгляд функціонування традиційного міфологічного сюжету про Алкмену та Амфітріона в літературі ХХ ст. довів, що досліджуваний матеріал є конкретним проявом загальних тенденцій розвитку світової літератури, який характеризується постійним звертанням до класичних зразків минулого. Нові інтерпретації міфологічного сюжету не лише доповнюють попередні, але й зберігають активну спрямованість на пізнання людини, суспільства та світу в цілому. |
