Результати проведеного дослідження дозволяють зробити загальні висновки. 1.Системний аналіз професійної діяльності фахівця – юриста доводить, що ця діяльність є багаторівневим ієрархічним утворенням, в якому правосвідомість є компонентом вищого, соціально-психологічного рівня організації поведінки особистості. У постійній взаємодії з іншими рівнями розвитку особистості, як цілісної функціональної системи, правосвідомість фахівця виступає психологічним механізмом мотивації і саморегуляції професійної діяльності. 2. Правосвідомість юриста - працівника прокуратури слід розглядати як особливу форму свідомості, яка, в зв’язку з впливом ряду об’єктивних (соціальних) і суб’єктивних (психологічних) факторів, має специфічну категоріальну структуру, що складається з комплексу базових правових понять – категорій. Аналіз об’єктивних факторів розвитку правосвідомості юриста дозволяє в якості основних детермінант цього процесу виділити систему таких суспільних явищ, як соціально-економічну структуру суспільства, рівень і категоріальну структуру суспільної правосвідомості, норми моралі і права, систему загальної і професійної освіти. Найважливішими суб’єктивно-психологічними факторами розвитку правосвідомості особистості прокурора є система засвоєних ним правових понять-категорій і принципів, на яких заснована психологічна структура його професійної правозастосовної діяльності. 3. Професіографічний аналіз діяльності працівників прокуратури дозволяє визначити систему професійно-важливих якостей особистості фахівця і побудувати відповідну структурно-функціональну модель, в якій відображена структура мотиваційно-цільових, когнітивних, комунікативних і регуляторних процесів, що створюють функціональний механізм певного виду правозастосовної діяльності. Вивчення категоріальної структури індивідуальної правосвідомості працівників правозастосовної системи дозволяє визначити якість їх ділових і моральних критеріїв, потенційні можливості розвитку професіоналізму, підвищити ефективність професійного відбору до певних видів юридичної праці, зокрема до виконання обов’язків прокурора. 4. Побудована схема-модель правозастосовної діяльності працівників органів прокуратури показує, що правосвідомість прокурора не є відокремленою якістю, а формується і функціонує в єдності і взаємодії з мотиваційними (аферентними), праксичними (еферентними), операційними і оцінювальними (рефлексивними) компонентами його професійних дій. Тому методи психодіагностики, що застосовуються для визначення професійної придатності прокурора, повинні мати комплексний характер і відповідати змісту і структурі психограми, де відображені професійно-важливі якості особистості фахівця. 5. Проведене емпіричне дослідження дозволило визначити рівні сформованості мотиваційно-цільових, когнітивних, комунікативних, і регуляторних процесів досліджуваних юристів з різними рівнями професійної підготовки: студентів, слухачів курсів підвищення кваліфікації і працівників прокуратури. Одержані дані показують, що з накопиченням правових знань і практичного досвіду значно зростає рівень адекватної мотивації до правозастосовної діяльності. Професійна мотивація правозастосовника, спрямовуючи його діяльність на певні соціально-правові задачі, закріплюється та розвивається в залежності від одержаного досвіду роботи, свідомої оцінки суб’єктом своєї професійної придатності й особистісних перспектив. 6. Вивчення когнітивних механізмів правосвідомості показує перевагу середнього рівня інтелекту у всіх групах досліджуваних, що є достатнім показником для навчання і професійної діяльності в правозастосовній сфері. Серед досліджуваних є певна група осіб з підвищеним інтелектом, які спроможні оптимально використовувати свій розумовий потенціал. Вивчення семантичних конструктів досліджуваних прокурорів показує, що категоріальні конструкти професійних уявлень доповнюються і уточнюються в процесі набуття професійного досвіду. В категоріальній структурі правосвідомості прокурора здатність до рефлексивної оцінки своїх якостей як особистості професіонала повинна формуватися вже на початкових етапах професійного розвитку як елемент правової і психологічної культури правозастосовника. 7. Рівень розвитку комунікативних здібностей досліджуваних юристів показує, що коефіцієнт схильності до спілкування і взаємодії досить високий, тоді як коефіцієнт організаторських схильностей досягає переважно лише середнього рівня. Це зумовлено змістом професійного досвіду, який більш спрямований на спілкування і взаємодію з людьми, ніж на організаторські функції в керуванні колективом. 8. Вивчення емоційної саморегуляції досліджуваних прокурорів показує здатність більшості з них до саморегуляції своїх емоційних станів в ситуації впливу стрес – чинників. В той же час значна частина досліджуваних мають певні труднощі в емоційній витримці, що вказує на необхідність спеціальних тренінгів для розвитку протидіяння входу в стресовий стан. 9.Емпіричне дослідження професійно-важливих особливостей працівників прокуратури дозволяє будувати узагальнений психологічний профіль кожного досліджуваного – претендента на навчання і професійну правозастосовну діяльність з врахуванням такої складної професійно важливої якості, як семантична (категоріальна) структура його правосвідомості. Автор бачить перспективи подальшого розвитку роботи в розширенні насиченості змісту категорії «професійна правосвідомість» фахівців правоохоронної та правозастосовної діяльності. | 