На Барун-Холбинському еталонному золоторудному родовищі вперше здійснено термобарогеохімічне часове і просторове моделювання процесів мінералоутворення, з’ясовано фізико-хімічні умови відкладення золота, розроблено пошуково-оцінні критерії золотого зруденіння та прогнозні рекомендації. 1. За результатами часового моделювання процесів мінералоутворення з’ясовано, що формування барун-холбинських руд відбувалося стадійно-дискретно в широкому діапазоні температури (500–70С) й тиску (160–20 МПа). Золото відкладалося з вуглекислотно-водних хлоридно-гідрокарбонатних з Na+, Ca2+, Mg2+ флюїдів за температури 260–200С під час їхнього інтенсивного кипіння, спричиненого різким зниженням тиску в системі мінералоутворення, що водночас зумовило швидку зміну густини флюїдних фаз від 0,869–0,671 г/см3 на нижніх рівнях досліджуваних рудних стовпів до 0,303 г/см3 на верхніх. На підставі вивчення речовинного складу, морфоструктурного типу й умов локалізації барун-холбинські руди можна зачислити до помірносульфідної золото-кварцової формації середніх глибин (за класифікацією Н.В. Петровської). Загалом на підставі результатів детального геолого-структурного, мінералого-генетичного та термобарогеохімічного дослідження Барун-Холбинське золоторудне родовище віднесене нами до плутоногенно-гідротермальних мезотермальних утворень середніх глибин. 2. За результатами просторового палеотемпературного моделювання виявлено, що модель палеотемпературного поля, побудована за даними декрепітації включень, подібна за своєю конфігурацією до моделі теплового поля, створеної на підставі результатів гомогенізації включень. Отже, загальні тенденції мінливості головних характеристик палеотемпературного поля можна виявляти не тільки методом гомогенізації, а й методом декрепітації (з відомою мірою наближення до реального). З’ясовано, що мінералотворні флюїди продуктивної порції надходили до рівнів локалізації руд у вигляді палеопотоків, у структурованих системах яких розміщені промислові скупчення золота. Визначено палеотемпературний градієнт у центральній частині флюїдних палеопотоків І та ІІ, який, на підставі даних гомогенізації включень, становить 16–18С/100 м на глибинних рівнях флюїдної колони і 20–22С/100 м – на верхніх; ступінь термостатування палеотемпературного поля від нижніх горизонтів родовища до верхніх поступово знижується. 3. З’ясовано, що на різних рівнях Барун-Холбинського родовища фізико-хімічні умови формування золотого зруденіння відрізнялися: на нижніх рівнях золоте зруденіння, приурочене до рясносульфідизованих пачок порід, формувалося за температури 340–200С і тиску 160–100 МПа; на середніх рівнях родовища, де поширені крутоспадні малосульфідні кварцові жили й лінзи, воно утворилося за температури 280–160С та тиску 120–20 МПа; на верхніх горизонтах формувалися прожилково-вкраплені руди за температури 220–150С та тиску 40–20 МПа. Отже, сучасний ерозійний зріз розкриває верхні рівні досліджуваного об’єкта. 4. Аналіз водних витяжок із кварцу-IV, відібраного вздовж шляхів надходження флюїдних палеопотоків від нижніх горизонтів родовища до верхніх, дав змогу виявити в цьому напрямі головну тенденцію геохімічної еволюції середовища мінералоутворення, яка полягає у зниженні ролі сильних кислот (головно Сl–) та іонів лужних металів (зокрема, К+) за підвищення вагомості слабких кислот (HCO3–) та іонів лужноземельних елементів (Са2+, Мg2+, Ва2+). 5. На підставі вивчення газометричних моделей виявлено пряму кореляцію між умістом золота й СО2. 6. Виявлені за допомогою часового та просторового моделювання фізико-хімічні умови мінералоутворення, що визначили просторове положення підвищеного вмісту золота на еталонному родовищі, взяті за основу розробки термобарогеохімічних критеріїв прогнозування ендогенного золотого зруденіння. Найважливіші позитивні термобарогеохімічні ознаки та критерії такі: поширення в межах досліджуваних рудних зон мінеральних асоціацій, які характеризуються наявністю включень водно-вуглекислотного складу (з різноманітними кількісними співвідношеннями фаз), повна гомогенізація яких відбувалась за температури <260С; інтенсивна гетерогенізація вуглекислотно-водних розчинів; низькі (0,3 г/см3) значення густини СО2 у складі продуктивних вуглекислотно-водних флюїдів; підвищений уміст СО2 у складі газових витяжок (85 %); порівняно невисока загальна мінералізація флюїдів у поєднанні з середніми значеннями співвідношень (Na++K+)/(Ca2++Mg2+) = 4–1 та Na+/K+ = 7–1. На підставі перелічених критеріїв і результатів термометричних досліджень на Барун-Холбинському родовищі здійснено прогнозну оцінку перспектив його глибоких горизонтів і флангів, а також розроблено рекомендації щодо подальшого вивчення вглиб окремих рудних стовпів. 6. Уперше під час вивчення рудопроявів Липнязького рудного вузла: виконано термобарогеохімічне дослідження стадійності процесів мінералоутворення; з’ясовано умови виділення золота; попередньо оцінено рівні ерозійного зрізу рудопроявів “Овражний”, “Контактовий”. Генезис і температурний режим золотого зруденіння Липнязького рудного вузла зображено за допомогою шестистадійної схеми процесу мінералоутворення, що відбувався у три етапи. На підставі отриманих даних золоте зруденіння Липнязького рудного вузла зачислено до малосульфідної золото-кварцової формації, а також до порівняно термостатованих середньобаричних золотоконцентрувальних гідротермальних систем за класифікацією Ю.В. Ляхова та М.М. Павлуня. Аналогами досліджуваного об’єкта в межах Українського щита можна вважати Східно-Юріївське та Клинцівське родовища. Припускаємо постмагматичну модель формування зазначених родовищ і рудопроявів; рудоносні флюїди відділялись під час диференціації гранітоїдів Новоукраїнського масиву (Бєлєвцев, 2002). Очевидно, геохімічним бар’єром для формування сульфідних руд були збагачені органічною речовиною вмісні породи, що створювали відновні умови. У межах Липнязького рудного вузла сприятливі умови для відкладання золота існували на рівнях фракціонування мінералотворних вуглекислотно-водних флюїдів, які розділялися на власне водні та власне вуглекислотні порції при температурі 280–220С і тиску 145–25 МПа. Попередню оцінку рівнів ерозійного зрізу рудопроявів Липнязького рудного вузла здійснено на підставі: термометричних даних (у межах досліджених рудопроявів палеотемпературний градієнт становить 8,5–8,8С/100 м); газометричних досліджень, які виявили пряму кореляцію між умістом золота і СО2 . Визначено припустимий вертикальний розмах палеотемпературних зон, сприятливих для золотого зруденiння, який становить у межах рудопрояву “Овражний” 1100 м, а в межах рудопрояву “Контактовий” – 900 м углиб від рівня сучасного ерозійного зрізу. Термометричні дослідження свідчать про більшу еродованість рудопрояву “Контактовий” порівняно з “Овражним”, що побічно підтверджують знахідки метану у валових газових витяжках у межах рудопрояву “Контактовий”. |