Основні наукові результати дисертаційної роботи: 1. Дієслова SER і ESTAR та ESSERE і STARE класифікують прикметники за певними якостями, які зводяться до постійності – тимчасовості в іспанській і до нейтральності – інтенсивності в італійській мовах. Тобто в залежності від того, яке дієслово – SER чи ESTAR або ESSERE чи STARE – виступає в ролі дієслова-зв’язки у складі іменного присудка, така якість – постійність або тимчасовість чи нейтральність або інтенсивність відповідно – приписується ознаці, що передається іменною частиною присудка. При цьому прикметник може бути потенційно здатним містити відповідну сему, і тоді йтиметься про типові випадки вживання; або потенційно нездатним її містити – в такому разі вживання буде нетиповим, саме це робить можливим стратегічне вживання дієслів-класифікаторів з метою підкреслити, до якого типу відноситься ознака. 2. Критерії, за якими дієслова SER / ESTAR в іспанській та ESSERE / STARE в італійській мовах класифікують прикметники, є різними. В італійській мові класифікація прикметників відносно дієслів ESSERE / STARE суттєво відрізняється від класифікації прикметників відносно дієслів SER / ESTAR в іспанській мові. Дієслово-зв’язка STARE в італійській мові вживається набагато більш обмежено, ніж дієслово ESSERE і тому не є такою великою проблемою, як ESTAR в іспанській, оскільки коло його вжитку в якості дієслова-зв’язки на відміну від ESTAR є досить обмеженим. 3. В іспанській мові позиція дієслова ESTAR є набагато більш усталеною, ніж позиція STARE в італійській. У першому випадку спектр сем, які може надавати прикметнику дієслово-зв’язка ESTAR, є набагато ширшим. Дієслово STARE поділяє з ESTAR лише сему тимчасовості, хоча у суто “часовому” розумінні. Поняття тимчасовості в італійській мові не є таким ємним, як в іспанській, і стосується конкретного періоду, тривалість якого можна окреслити доволі чітко (тимчасовість – це інтенсивне виявлення у певному періоді часу постійної ознаки). 4. До класу А в іспанській мові входить значна кількість прикметників, тоді як за результатами нашого дослідження з усіх прикметників італійської мови лише zitto може вживатися тільки зі STARE, тобто прикметник zitto є центральним членом класу А. Його відповідник callado в іспанській мові відноситься до класу В, оскільки може вживатися як з SER, так і з ESTAR, тобто класифікуватися як тимчасова і як постійна характеристика. Виключне вживання дієслова STARE з прикметником zitto надає йому значення інтенсивності (підкресленої тимчасовості), що пояснюється особливостями італійського менталітету (відсутністю такої постійної характеристики як мовчання). 5. Усі відповідники прикметників, що входять до класу Б в іспанській мові, належать в італійській також до класу Б. Сюди входять усі прикметники, не здатні приймати ознаку тимчасовості, причому їх кількість в італійській мові набагато більша, ніж в іспанській. Це дозволяє зробити висновок про більшу постійність італійців, і, можливо, про те, що вони не надають такого великого значення часовому параметру, як носії іспанської мови. Так, багато італійських відповідників прикметників класу В в іспанській мові (тобто таких, що вживаються як з SER, так і зі ESTAR, а отже, можуть виступати як на позначення постійної, так і тимчасової ознаки) в італійській мові відносяться до класу Б, тобто вживаються тільки з дієсловом-зв’язкою ESSERE, що класифікує їх як нейтральні (постійні) ознаки. Значна кількість італійських відповідників прикметників класу А іспанської мови (тобто таких, що у типових випадках вживаються з дієсловом-класифікатором ESTAR і класифікуються як тимчасові ознаки) в італійській мові належить до класу Б (вживаються тільки з дієсловом-зв’язкою ESSERE і класифікуються як постійні ознаки). В іспанській мові прикметники на позначення хвороби, емоційного стану тощо відносяться до тимчасових ознак і належать до класу А, а в італійській – є нейтральними (постійними) ознаками, а тому майже завжди входять до класу Б. Усі відповідники прикметників, що належать класу Б в іспанській мові (прикметники, що класифікують підмет, тобто відносять його до множини суб’єктів з якістю, яку позначає прикметник), входять в італійській мові також до класу Б, тобто вживаються лише з ESSERE. Оскільки і дієслово-зв’язка SER, і дієслово-зв’язка ESSERE включають елемент до множини елементів з такими ознаками, багато прикметників в іспанській та італійській мовах можуть вживатися з неозначеним артиклем un / un(o). Субстантивація відбувається з прикметниками, в основному пов’язаними з характеристиками людей. В обох мовах наявність неозначеного артикля un / un(o) може підкреслювати негативне значення деяких прикметників. Вживання un / un(o) з прикметником в обох мовах стало формулою надання прикметнику негативної конотації. Це вказує на те, що як для носіїв іспанської мови, так і для носіїв італійської мови існує необхідність типіфікувати негативні якості людини як щось втілене і реально існуюче, тоді як з позитивними характеристиками це відбувається набагато рідше. Така тенденція виявляється і в тому, що прикметник, який звичайно не вживається з неозначеним артиклем, у цій конструкції автоматично набуває негативного значення в обох порівнюваних мовах. 6. В іспанській мові до класу В відносяться прикметники, які, в залежності від того, з яким дієсловом-класифікатором вони вживаються – SER чи ESTAR – утворюють опозицію узагальнення (нейтральна інформативність, об’єктивність, віднесення підмета до класу речей з ознакою, що її передає іменна частина присудка – прикметник) – суб’єктивне сприйняття (характеристика конкретного об’єкта). Межа між членами цієї опозиції є часто доволі нечіткою, оскільки віднесення елемента, позначеного підметом, до множини об’єктів з ознакою, що її передає прикметник (дієслово-зв’язка SER), є нічим іншим як його характеристикою (дієслово-зв’язка ESTAR). Тому в іспанській мові нерідко постає проблема вибору між двома дієсловами-класифікаторами у вживанні з прикметниками класу В. В італійській мові, на відміну від іспанської, до класу В входять прикметники, які в залежності від того, з яким дієсловом-класифікатором вони вживаються – ESSERE чи STARE – утворюють опозицію нейтральність – інтенсивність, причому інтенсивність – це розуміння тимчасовості в італійській мові у тому плані, що “тимчасове” виділяється на загальному тлі часової тривалості. Отже, в італійській мові клас В складають прикметники, потенційно здатні приймати сему інтенсивності (тимчасовості у суто часовому її розумінні). Вживання більшості цих прикметників зі STARE є факультативним і вносить лише стилістичні, а не смислові зміни; здебільшого вони вживаються з дієсловом-зв’язкою ESSERE, тоді як в іспанській мові у більшості випадків вживання прикметника-члена класу В з дієсловом-зв’язкою ESTAR та з дієсловом-зв’язкою SER надає йому різного (відмінного між собою) значення. В іспанській мові до класу В відноситься більшість прикметників, а переважна кількість їх італійських відповідників входить до класу Б. В італійській мові класу В належить досить обмежена кількість прикметників. Відповідники в іспанській мові прикметників класу В італійської мови також належать класу В. 7. Дослідження показало, що носії мови не засвоюють приналежність кожного прикметника до класу, взятого окремо, а керуються рядом загальних принципів, спільних для класифікацій прикметників за допомогою дієслів-зв’язок, похідних від латинських ESSE та STARE, в обох порівнюваних мовах. Цими загальними принципами є: центральність; ланцюговий зв’язок; сфери досвіду; ідеальні моделі; специфічні знання; відсутність загальних характеристик; мотивація. 8. Суттєві відмінності класифікацій прикметників за допомогою дієслів-зв’язок, похідних від латинських ESSE та STARE, у складі складеного іменного присудка у таких споріднених мовах, як іспанська та італійська пояснюються відмінностями у мовних картинах світу цих народів. Можливі дві версії пояснення розбіжностей у класифікаціях прикметників в іспанській та італійській мовах: 1) Якщо обидві мови виражають одні і ті самі поняття різними дієсловами, то очевидно, що дієслово-зв’язка ESSERE в італійській мові є менш статичним, ніж дієслово-зв’язка SER в іспанській мові, оскільки може вживатися на позначення тимчасових характеристик, місцезнаходження і т.п., тобто виконувати роль, відведену в іспанській мові дієслову ESTAR. Дієслово ж STARE, у свою чергу, є ще більш динамічним за ESTAR. 2) Якщо дієслова мають одне й те саме значення, то постійність-тимчасовість ознак сприймається, а отже, і передається носіями іспанської мови та носіями італійської мови різним чином: наприклад, іспанці гостріше сприймають тимчасовість явища і підкреслюють це шляхом вживання дієслова-зв’язки ESTAR, італійці ж не надають великого значення факторові часу, і вживаючи дієслово STARE, хочуть підкреслити не так тимчасовість, як інтенсивність явища. Інакше кажучи, для іспанців, найрелевантнішою семою дієслова ESTAR є тимчасовість, а для італійців у STARE – інтенсивність. Обидві версії взаємопов’язані у першу чергу тим, що саме мова формує поняття, а сприйняття світу зумовлює вибір лексики. Отже, комбінуючи ці дві версії, тобто враховуючи і дещо різні еволюційні шляхи дієслів ESSERE / SER та STARE / ESTAR в обох мовах і певні розбіжності у поглядах на буття, сформованих у італійців та іспаномовних народів, ми отримуємо переконливе пояснення цього неординарного явища. |
