У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове розв’язання наукового завдання, що виявляється у з’ясуванні та обґрунтуванні сутності “особливих відносин” США і Великобританії як феномену міжнародних відносин, а також визначенні характеру їхнього впливу на зовнішню політику обох держав і глобальну міжнародну систему. 1. З 1940 р., коли до влади у Британії прийшов У.Черчілль, який разом з американським президентом Ф.Рузвельтом започаткував англо-американські “особливі відносини”, і дотепер США і Великобританія узгоджено виступають на міжнародній арені. Спільну позицію обох держав з більшості питань міжнародного життя їхні лідери, політики, дипломати, вчені, а також представники засобів масової інформації пояснюють стандартною фразою – “особливі відносини” між країнами. Двох слів – “особливі відносини” – досить для аргументування майже безумовної взаємної підтримки Вашингтона і Лондона на міжнародній арені. У цих словах закладена сутність історичного феномену – унікального явища, яке спостерігається лише у відносинах США і Великобританії. Військово-політичне та економічне партнерство, що зародилося між Сполученими Штатами і Британією під час Другої світової війни, переросло у дружню співпрацю і триває досі, відрізняється від співпраці між іншими країнами у цих сферах, по-перше, глибиною взаємозалежності, по-друге, безпрецедентно високим рівнем довіри між партнерами і, по-третє, суб’єктивним чинником, тобто впливом керівних посадових осіб на відносини між державами. Крім цього, рівень англо-американської співпраці в ядерній політиці, розвідці і дипломатії є прикладом тісних взаємовідносин для інших країн. 2. Весь комплекс міждержавних зв’язків США і Великобританії здійснюється на основі спільності мови, історії, традицій, культурних і духовних чинників, що об’єктивно зближує американський і британський народи і визначає життєву потребу у їхніх двосторонніх відносинах. Обидві сторони ще з часів Другої світової війни зрозуміли взаємну вигоду такої співпраці: Сполучені Штати допомогли Великобританії витримати натиск гітлерівських військ і здобути перемогу у війні, а Великобританія, своєю чергою, спонукала США вийти з добровільної ізоляції на міжнародну арену й допомогла посісти місце світового лідера. Ситуація того часу склалася так, що життєво важливі інтереси обох держав виявилися взаємопов’язаними, а це стало поштовхом до розвитку їхнього партнерства. І, головне, феномен англо-американських “особливих відносин”, які ефективно функціонують і досі, полягає в тому, що вони не були декларовані в жодних міждержавних документах, ніде не визначалося конкретних меж, сфер діяльності чи властивостей таких стосунків, а також не вказувалося відповідних прав чи зобов’язань держав одна щодо одної у цих стосунках. “Особливі відносини” між США і Британією існують на основі “неписаної джентльменської угоди”, укладеної ще Ф.Рузвельтом і У.Черчіллем завдяки їхній тісній дружбі, глибокому взаєморозумінню і довірі. 3. Сутність “особливих відносин” США і Великобританії можна визначити через такі складові: глибока взаємозалежність держав у різних галузях співпраці; високий рівень довіри між партнерами; особистий вплив керівників держав на двосторонні відносини; унікальна співпраця в галузі ядерних технологій; взаємодопомога і координація зусиль дипломатичних і розвідувальних служб; спільність мови, історії, традицій, культурних і духовних чинників; взаємопов’язаність національних інтересів обох держав і взаємовигідність співпраці для їх реалізації; формальна незадекларованість цих відносин. Ці характеристики виокремлюють англо-американські відносини з-поміж звичайних міждержавних відносин і підносять їх на якісно вищий рівень двосторонньої співпраці. 4. “Особливі відносини” США і Великобританії, розвиваючись, вдосконалювалися і набували нових властивостей. Ф.Рузвельт і У.Черчілль безпосередньо внесли вагомий елемент особистого впливу в англо-американські відносини, чим визначили їхню “особливість” і на майбутнє. Події повоєнних років засвідчили, що коли лідерів обох держав не пов’язувала міцна дружба чи хоча б взаємна прихильність, “особливі відносини” не мали сприятливого середовища для поглиблення і вдосконалення, внаслідок чого їхній розвиток гальмувався. 5. Для англо-американських “особливих відносин”, які зародилися під час війни і вивели Лондон і Вашингтон переможцями з неї, критичним періодом було перше повоєнне десятиріччя. Саме в цей час Сполучені Штати Америки стають світовим лідером, а Великобританія не може змиритися з втратою своєї імперської могутності. Раптове припинення з боку США поставок по ленд-лізу, жорсткі умови англо-американської угоди про позику, закон Макмагона про завершення спільної програми створення ядерної зброї, – все це свідчило про те, що Сполучені Штати керуються насамперед власними інтересами і, цілком логічно, намагаються скористатися послабленням Британії. Лондон був змушений піти на поступки американській адміністрації, оскільки відбудувати країну без підтримки Вашингтона не міг. Це поглиблювало залежність Великобританії від США і поступово переводило її в ранг “молодшого партнера” в англо-американському союзі. Найважче для Лондона було остаточно відмовитися від своїх імперських амбіцій і визнати першість США у світі, що давало йому змогу, як найближчому союзнику Вашингтона, зберігати вплив Великобританії на міжнародній арені. 6. Після Суецької кризи стало зрозуміло, що Британія вже не може проводити свою зовнішню політику, не узгодивши її цілі з цілями США. Суецька авантюра Лондона стала критичною точкою в англо-американських відносинах, однак до того часу тісна співпраця у всіх життєво важливих сферах зробила обидві країни настільки взаємозалежними, що навіть відкритий конфлікт у стосунках був ними подоланий. Лондон погодився на роль “молодшого партнера” в англо-американському союзі. Критичний період у відносинах США і Великобританії завершився. “Особливі відносини” Америки і Британії врешті утвердилися як феномен, унікальність якого полягає в тому, що, незважаючи ні на що, Вашингтону і Лондону вигідніше залишатися разом, оскільки тільки так вони можуть найповніше реалізувати пріоритетні інтереси своїх держав. 7. З часу Суецької кризи Великобританія невідступно прямувала у фарватері зовнішньої політики Сполучених Штатів. Завдяки невтомним зусиллям британського уряду на чолі з Г.Макмілланом, Лондону вдалося відновити “особливі відносини” з Вашингтоном у попередньому обсязі. Активний розвиток “особливих відносин” був тимчасово призупинений на початку 70-х років ХХ ст., коли обидві сторони декларативно відмовилися від своїх привілейованих стосунків, назвавши їх “звичайними”. Цей політичний маневр спрямовувався на полегшення вступу Британії до Європейського Співтовариства, що було вигідно і для США. Лондон дистанціювався від Вашингтона і демонстрував прихильність і готовність до співпраці з “об’єднаною Європою”, поставивши її на перше місце у своїй зовнішній політиці. Після здобуття Британією членства в ЄС її відносини з Америкою знову стали називатися “особливими”, хоча насправді вони такими залишалися. Можна відмовитися від терміна “особливі відносини”, але не від самих відносин, оскільки це не було вигідно жодній зі сторін. 8. “Особливі відносини” США і Великобританії досягли піка свого розвитку в період перебування при владі Р.Рейгана і М.Тетчер. У повному обсязі характер англо-американських привілейованих стосунків виявився під час Фолклендської війни, коли Сполучені Штати підтримали Британію в боротьбі з Аргентиною всупереч своїм зобов’язанням перед країнами Південної Америки, закріпленим у міжамериканських договорах. Це засвідчило, що як для Лондона, так і для Вашингтона англо-американські відносини, здійснювані на основі “неписаної угоди”, є пріоритетними. Сьогодні “особливі відносини” для США і Великобританії мають не менш важливе значення. Обидві країни пліч-о-пліч борються проти основного виклику сучасності – міжнародного тероризму. Військові дії англо-американських союзників в Іраку показали, що Вашингтон і Лондон не потребують відповідних резолюцій ООН чи згоди інших країн на здійснення своєї політики. Сьогодні наддержава – Сполучені Штати разом з вірним союзником Великобританією диктують світові свої умови. 9. Дослідивши англо-американські “особливі відносини” впродовж їхнього розвитку, можна виокремити основні властивості цього феномену: “особливі відносини” ефективно розвиваються за умови взаємної прихильності і дружніх стосунків між лідерами обох держав; “особливі відносини” – це нерівноправне партнерство, в якому США відіграють провідну роль, а Великобританія добровільно задовольняється статусом “молодшого союзника”; стосунки США і Великобританії в межах “особливих відносин” характеризуються асиметричною залежністю, оскільки слабша від США Британія більше потребує підтримки і прихильності Сполучених Штатів, ніж навпаки. Тому Лондон всіляко намагається зберегти ці привілейовані відносини, а Вашингтон використовує “молодшого союзника” для підтримки власних дій на міжнародній арені; “особливі відносини” пов’язують і узалежнюють обидві держави настільки, що найповніше реалізувати свої національні інтереси вони можуть лише разом; “особливі відносини” функціонують навіть тоді, коли обидві держави офіційно їх заперечують. Такі відносини можна тимчасово завуалювати, але не розірвати, позаяк це призвело б до непоправних наслідків у всіх важливих галузях життєдіяльності американського і британського суспільств; неофіційні “особливі відносини” мають пріоритет перед зобов’язаннями США і Великобританії, офіційно закріпленими в міжнародних договорах. “Особливі відносини” поступаються лише першочерговим національним інтересам кожного із союзників; “особливі відносини” прирівнюють діяльність Вашингтона і Лондона, навіть якщо її не схвалюють інші країни, до діяльності міжнародної спільноти, позаяк США є безсумнівним лідером, а Великобританія – однією з провідних держав світу. 10. “Особливі відносини” є не просто поняттям, яке характеризує англо-американські стосунки, а очевидною реальністю, яка чинить вагомий вплив на розвиток двосторонньої співпраці. Кожен новий американський чи британський уряд, що приходить до влади, формуючи зовнішню політику держави, багато в чому керується традиційними англо-американськими “особливими відносинами”. Якщо раніше Вашингтон і Лондон будували й поглиблювали ці взаємовигідні відносини, то тепер саме останні значною мірою визначають напрями зовнішньополітичного курсу обох держав на міжнародній арені. І привабливішої альтернативи ні США, ні Великобританія поки що не мають. 11. Випробувані історією англо-американські “особливі відносини” продовжують ефективно функціонувати. Їхнім підґрунтям залишаються спільність політичних поглядів та ідеологій обох держав, взаємовигідність співпраці в економічній, військовій, ядерній та інших важливих галузях, намагання найбільш вдало реалізувати власні національні інтереси. Відносини між Сполученими Штатами і Великобританією постійно поглиблюються і вдосконалюються. Саме завдяки властивостям, набутим у процесі еволюції, вони стоять вище від будь-яких інших форм міждержавної співпраці. Це унікальний тип відносин між країнами, який не має аналогів у світі. Жодна держава поки що не користується таким рівнем відкритості у взаємозв’язках з іншою, як це відбувається між США і Британією. Надзвичайно високий рівень довіри між Вашингтоном і Лондоном є вирішальним чинником успішного функціонування їхнього партнерства. Отримані результати дисертаційного дослідження можуть бути використані у подальшому науковому вивченні феномену англо-американських відносин у порівнянні з відомими коаліціями інших великих держав, а також для підготовки наукових і популярних праць з історії міжнародних відносин, розробки нормативних і спеціальних курсів з теорії міжнародних відносин, історії міжнародних відносин, історії дипломатії. |
