У дисертації наведено теоретичне узагальнення та нове вирішення наукової проблеми – визначення сутності забезпечення життєдіяльності персоналу органів внутрішніх справ, характеристика засобів забезпечення життєдіяльності персоналу ОВС, визначення сутності, особливостей, змісту управління забезпеченням життєдіяльності персоналу ОВС та шляхів удосконалення забезпечення життєдіяльності персоналу органів внутрішніх справ України. Основним завданням дослідження було вироблення на основі комплексного аналізу теоретичних засад, правового регулювання та практичної реалізації забезпечення життєдіяльності персоналу органів внутрішніх справ концепції забезпечення життєдіяльності персоналу ОВС України і визначення шляхів його удосконалення. В результаті проведеного дослідження сформульовано ряд висновків, пропозицій і рекомендацій, спрямованих на досягнення поставленої мети. Визначаючи методологічні засади управління забезпеченням життєдіяльності персоналу ОВС, зроблено висновок, що забезпечення життєдіяльності персоналу правоохоронних органів взагалі, і органів внутрішніх справ зокрема, є однією з найважливіших умов належного виконання правоохоронної функції держави, і що не тільки працівники ОВС в силу специфіки службової діяльності зобов’язані захищати права, свободи і законні інтереси людини і громадянина в Україні, але й держава одночасно повинна забезпечити дотримання прав, свобод і законних інтересів персоналу ОВС. Оскільки управління забезпеченням життєдіяльності персоналом ОВС є системним явищем, включає ряд тісно взаємопов’язаних між собою елементів, охарактеризовано систему цього управління, яку утворюють об’єкти, суб’єкти та зміст управління, який виявляється у взаємозв’язках суб’єктів і об’єктів. Характеризуючи забезпечення життєдіяльності персоналу ОВС як об’єкт управління і організаційно-правового дослідження, вперше визначено поняття життєдіяльності персоналу ОВС як процес збалансованого існування, функціонування та самореалізації працівників органів внутрішніх справ в єдності їх життєвих особистих і службових потреб, інтересів та можливостей, а також розглянуто забезпечення життєдіяльності персоналу як елемент державно-службових відносин в органах внутрішніх справ; визначено складові забезпечення життєдіяльності персоналу ОВС і обґрунтовано необхідність визначення та закріплення у законодавчому порядку спеціального принципу державної служби в ОВС – особливого державного захисту працівників органів внутрішніх справ. Причому державний захист тут розуміється широко – як діяльність держави щодо встановлення та застосування заходів правового, економічного, організаційного характеру, спрямованих на створення сприятливих умов для ефективного виконання державними службовцями своїх обов’язків та здійснення прав, відновлення порушених прав та усунення можливості їх порушення, забезпечення особистої безпеки, компенсацію обмежень, пов’язаних з проходженням служби, та підтримання належного рівня життя їх та членів їх сімей. Сутність управління забезпеченням життєдіяльності персоналу ОВС, яке за своєю природою відноситься до соціального управління, вперше визначається з точки зору розуміння його як ланки державного управління. З урахуванням цього визначаються необхідність, суспільна обумовленість та цільова спрямованість управління забезпеченням життєдіяльності персоналу ОВС, в яких саме й проявляється його сутність, а також ознаки та особливості цього управління, засоби забезпечення життєдіяльності персоналу, відзначається зв'язок управління забезпеченням життєдіяльності персоналу з кадровою політикою, оскільки воно є частиною управління персоналом органів внутрішніх справ. Нормативні засади управління забезпеченням життєдіяльності персоналу ОВС вперше проаналізовано в динаміці їх розвитку, з огляду на важливість останніх з точки зору забезпечення прав, свобод і законних інтересів працівників органів внутрішніх справ як громадян України, які перебувають на державній службі. Характеризуючи комплексність правового регулювання державно-службових відносин, дисертант наполягає на тому, що адміністративно-правовий компонент в механізмі цього правового регулювання є основним. Вперше здійснено комплексну характеристику системи та правового статусу суб’єктів забезпечення життєдіяльності персоналу ОВС. З урахуванням ознак, властивих будь-якому системному утворенню, таку систему визначено як сукупність органів і посадових осіб, які відповідно до законодавства є учасниками управлінських відносин, наділені управлінськими функціями у сфері забезпечення життєдіяльності персоналу органів внутрішніх справ України та здатні їх виконувати, і запропоновано класифікації цих суб’єктів за різними критеріями. Аналізуючи зміст управління забезпеченням життєдіяльності персоналу органів внутрішніх справ, вперше визначено мету, завдання, охарактеризовано загальні, спеціальні та допоміжні (забезпечуючі) функції управління вказаним процесом. Встановлено, що в процесі цього управління використовуються загальні методи соціального управління (переконання та примус; прямий та непрямий вплив; адміністративні, економічні та соціально-психологічні методи управління; нагляд та контроль; регулювання, керівництво та управління; наукові методи управління) з урахуванням специфіки об’єкта управління, та спеціальні методи управління забезпеченням життєдіяльності персоналу органів внутрішніх справ України. Визначено також, на яких принципах повинен ґрунтуватися цей процес управління. Правовий захист персоналу ОВС розглядається як діяльність держави щодо забезпечення процесу реалізації особою своїх прав на користування політичними, особистими немайновими та духовними благами правовими засобами, тобто, по суті, під правовим захистом у дослідженні мається на увазі діяльність, спрямована на реалізацію, в першу чергу, політичних та громадянських прав людини. Саме тому розгляд адміністративно-правових засобів забезпечення життєдіяльності персоналу органів внутрішніх справ розпочинається з аналізу сутності та існуючих проблем забезпечення громадянських та політичних прав персоналу органів внутрішніх справ адміністративно-правовими засобами України. Вперше зроблено акцент на обґрунтуванні необхідності чітко діючого механізму правового захисту працівників ОВС. Дисертантом визначено механізм правового захисту працівників органів внутрішніх справ як систему юридичних засобів, організаційних форм та методів, за допомогою якої суб’єкт управління забезпечує необхідні умови для реалізації працівниками ОВС службових обов’язків та прав, проходження ними служби, а також здійснення політичних та особистих немайнових прав і виконання обов’язків; а також мету, завдання та функції механізму правового захисту працівників ОВС. Визначені в дослідженні заходи правового захисту персоналу ОВС поділено на дві великі групи: заходи правового захисту працівників органів внутрішніх справ як представників влади, тобто суб’єктів правоохоронної діяльності, та заходи правового захисту працівників органів внутрішніх справ як учасників державно-службових відносин при проходженні ними служби; окремо проаналізована їх нормативно-правова регламентація та практична реалізація. Характеристику адміністративно-правових та організаційних засад забезпечення безпечної життєдіяльності персоналу ОВС здійснено з урахуванням „подвійної” правової природи детермінації нормативного закріплення правового статусу працівника ОВС. Одночасно відзначається, що науково-теоретична розробка системи заходів забезпечення безпечної життєдіяльності персоналу ОВС в значній мірі ускладнюється внаслідок відсутності в чинному законодавстві визначення терміна “безпечна діяльність працівників органів внутрішніх справ”, що є певною прогалиною у праві. Правові характеристики безпечної діяльності персоналу ОВС дають можливість дисертанту визначити її як гарантований Конституцією та забезпечуваний законами України та підзаконними правовими актами стан захищеності професійної та особистої життєдіяльності працівників органів внутрішніх справ від посягань на їх життя, здоров’я, честь, гідність, інші охоронювані законом права та свободи, можливість у відповідності з законом здійснювати професійні завдання, який дозволяє мінімізувати професійний ризик до соціально припустимого рівня. Аналізуючи адміністративну відповідальність за порушення прав працівників ОВС, автор наголошує на недостатності та значній обмеженості встановлених у КпАП заходів їх захисту, і стосується це, передусім, права на безпечну життєдіяльність. Окрему увагу в дослідженні присвячено детальному розгляду таких чинників забезпечення безпечної діяльності персоналу ОВС як розвиток їхнього професіоналізму, формування професійної культури та етики. У характеристиці організаційно-правових засад управління соціальним захистом персоналу ОВС основну увагу приділено визначенню поняття, системи та характеристиці окремих напрямків у системі соціального захисту персоналу ОВС. Дисертантом запропоновані шляхи удосконалення системи соціального захисту працівників ОВС, обґрунтована думка, що фінансове та матеріально-технічне забезпечення органів внутрішніх справ повинно мати чітке правове регулювання та соціальну спрямованість. Вперше запропоновані заходи щодо удосконалення управління соціальною роботою в органах внутрішніх справ на трьох рівнях управління. Визначаючи шляхи удосконалення управління забезпеченням життєдіяльності персоналу органів внутрішніх справ, дисертант насамперед наголошує на необхідності реформування ОВС, і визначає його напрямки виходячи з доведеної ним прямої залежності між характером реформ і забезпеченням життєдіяльності персоналу органів внутрішніх справ; впровадження наукової організації праці в органах внутрішніх справ, і надає пропозиції щодо удосконалення управлінської діяльності у цій сфері; використання в органах внутрішніх справ України зарубіжного досвіду забезпечення життєдіяльності персоналу поліції. Підсумовуючи проведене дослідження, дисертант робить висновок про те, що в діяльності по організації забезпечення життєдіяльності персоналу ОВС України накопичилося чимало проблем, обумовлених, з одного боку, недосконалістю її нормативно-правового регулювання, а з іншого – недоліками, породженими труднощами функціонування державного механізму забезпечення прав, свобод і законних інтересів працівників ОВС, проблемами організаційного, фінансового, матеріально-технічного, кадрового, наукового та іншого її забезпечення, вирішення яких сприятиме удосконаленню цієї діяльності і, як наслідок, покращенню ефективності функціонування органів внутрішніх справ, загальному покращенню захисту прав, свобод і законних інтересів людини і громадянина в Україні. |
