У результаті дослідження, проведеного на основі аналізу чинного законодавства України та практики його реалізації, теоретичного осмислення ряду наукових праць у різних галузях знань, автором здійснено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що полягає у розвитку розуміння сутності адміністративно-правового регулювання та його особливостей, зокрема в діяльності судової міліції по забезпеченню безпеки осіб, які беруть участь в кримінальному судочинстві. Сформульовано ряд висновків, пропозицій та рекомендацій, спрямованих на вирішення окресленого завдання. До основних з них можна віднести такі: 1. Визначено поняття “протиправний вплив”. Аналіз поняття, класифікація його форм і проявів дозволив виявити сутність та особливості останнього. 2. Констатовано, що формування інституту забезпечення безпеки осіб, які беруть участь в кримінальному судочинстві в українському законодавстві відбувається шляхом системної імплементації основних міжнародно-правових стандартів, які містяться в величезному масиві міжнародних документів. Відзначено випереджальний характер вітчизняного законодавства в цій сфері порівняно із модельним законодавством СНД. 3. На підставі аналізу теоретичних джерел і поточного законодавства доведено, що провадження по забезпеченню безпеки осіб, які беруть участь в кримінальному судочинстві відповідає всім ознакам адміністративних проваджень. Адміністративно-правова природа цього провадження складна і багаторівнева. Дисертант стверджує, що єдиного провадження по забезпеченню безпеки не існує. Є сукупність різних проваджень адміністративно-правового характера, об’єднаних єдиною метою – забезпечити безпеку особи, яка бере участь в кримінальному судочинстві. Кількість таких проваджень залежить від кількості заходів безпеки, обраних судовою міліцією для захисту конкретної особи. 4. З метою удосконалення провадження по забезпеченню безпеки осіб, які беруть участь в кримінальному судочинстві, треба надати судовій міліції виключне право визначати перелік і порядок застосування заходів безпеки, позбавивши такого права органи, які приймають рішення про забезпечення безпеки. Для цього необхідно з ч. 1 ст. 16 Закону України “Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів” доцільно виключити слова “з зазначенням конкретних заходів щодо забезпечення безпеки і строків їх здійснення”. 5. При здійсненні заходів безпеки не повинні порушуватись права осіб, взятих під захист. З метою гарантування дотримання прав зазначених осіб необхідне обов’язкове укладання договору між громадянином і підрозділом судової міліції. Тому п. 4 ст. 22 Закону України “Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь в кримінальному судочинстві” треба викласти в такій редакції: “Орган, який здійснює заходи безпеки, і особа, яка береться під захист, укладають договір про умови застосування цих заходів та відповідальність сторін”. 6. Для посилення відповідальності працівників судової міліції ст. 24 Закону України “Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь в кримінальному судочинстві” викласти таким чином: “Неприйняття, несвоєчасне прийняття рішення, необгрунтоване скасування, невжиття, несвоєчасне вжиття або невжиття достатніх заходів щодо безпеки осіб, зазначених у статті 2 цього Закону, працівниками суду і правоохоронних органів тягне за собою дисциплінарну або кримінальну відповідальність.” 7. Одним із важливих аспектів державного впливу на забезпечення безпеки осіб, які беруть участь в кримінальному судочинстві має стати щорічне включення до Закону України про Державний бюджет на наступний рік видатків за окремою статтею “Забезпечення безпеки осіб, які беруть участь в кримінальному судочинстві”. 8. Складовою частиною провадження по забезпеченню безпеки осіб, які беруть участь в кримінальному судочинстві є підтримання громадського порядку під час судових засідань. Сьогодні судова міліція не має ефективних важелів впливу на осіб, які порушують громадський порядок в судових засіданнях, погрожують учасникам судочинства. Дисертантом обгрунтовано доцільність запровадження процедури захисного припису як заходу превентивного, спрямованого на недопущення взагалі подібних проявів. 9. Державні зусилля щодо забезпечення безпеки осіб, які беруть участь в кримінальному не повинні обмежуватися тільки удосконаленням законодавства. Необхідні управлінські рішення, координація дій всіх правоохоронних органів, які забезпечують безпеку учасників кримінального судочинства. Тому автор наполягає на необхідності розробки державної міжвідомчої програми забезпечення безпеки осіб, які беруть участь в кримінальному судочинстві. 10. В контексті реформування Міністерства внутрішніх справ роль і місце судової міліції в структурі МВС не відповідає покладеним на неї завданням. Судова міліція має набути статус окремого департаменту з прямим підпорядкуванням міністру внутрішніх справ України. Правовими підставами для цього є: ч. 1 ст. 7 Закону України “Про міліцію”; ст. 133 п. 2 Закону України “Про судоустрій”; ст. 27 Закону України “Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві”. 11. Запропоновано напрями удосконалення таких організаційних механізмів, як: - удосконалення системи показників статистичної звітності про службову діяльність підрозділів судової міліції; - оскарження дій судової міліції; - представництво інтересів осіб, взятих під захист. | 