Анотація до роботи:

Ігонін Р.В. Організаційно-правові засади діяльності суб’єктів виконавчого провадження. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.07 – адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право. – Національний університет державної податкової служби України, Ірпінь, 2007.

Дисертацію присвячено аналізу теоретико-методологічних та процесуально-процедурних засад діяльності суб’єктів виконачого провадження, а також дослідженню системних взаємозв’язків, що існують між ними. В роботі розкрито місце виконавчого провадження в системі юридичного процесу та його складової в реалізації правоохоронної функції держави, основні принципи діяльності суб’єктів виконавчого провадження, здійснено характеристику їх місця у правовідносинах виконавчого провадження, статусу та системних і структурно-функціональних зв’язків, що існують між ними. Досліджено адміністративно-правові відносини, що виникають між органами і посадовими особами Державної виконавчої служби та іншими суб’єктами виконавчого провадження з приводу примусової реалізації виконавчих документів, а також організацію структури органів, які вчиняють виконавче провадження. Визначено повноваження органів Державної виконавчої служби України щодо застосування адміністративно-примусових заходів у сфері виконавчого провадження, а також адміністративний та судовий порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності державних виконавців учасниками виконавчого провадження з метою захисту порушених прав у процесі здійснення виконавчого провадження та можливостей ефективно впливати на стан роботи державних виконавців щодо виконання рішень судів та інших органів.

На основі проведеного дослідження обґрунтовуються конкретні висновки та рекомендації, спрямовані на вдосконалення організаційно-правових засад діяльності суб’єктів виконавчого провадження.

У висновках дисертації пропонується теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової задачі у сформульованій автором концепції стосовно організаційно-правових засад діяльності суб’єктів виконавчого провадження.

1. Дано визначення поняття „суб’єкт виконавчого провадження”, це – особа (фізична, юридична), яка бере участь у виконавчому провадженні або безпосередньо сприяє його ефективному здійсненню через реалізацію наданих їй контрольних повноважень.

2. Сформульовано поняття „система суб’єктів виконавчого провадження”, це – передбачена нормативно-правовими актами, сукупність юридичних і фізичних осіб, які мають спільну мету, взаємозв’язок, внутрішню єдність та самостійність щодо реалізації свого правового статусу в сфері виконавчого провадження.

3. Встановлено, що під стадією виконавчого провадження слід розуміти –сукупність взаємообумовлених процесуальних дій суб’єктів виконавчого провадження, спрямованих на досягнення певної етапної мети з приводу примусової реалізації виконавчих документів.

Обгрунтовано існування у виконавчому провадженні наступних стадій: відкриття виконавчого провадження; здійснення виконавчого провадження; заключна стадія виконавчого провадження.

4. Доведено необхідність застосування системного методу для вивчення суб’єктів виконавчого провадження та виділено ознаки, які властиві системі суб’єктів виконавчого провадження, а саме: функціональна цілеспрямованість, тобто прагнення досягти спільної загальної мети; структурна відокремленість, тобто відносна самостійність внутрішньої організації її компонентів (елементів); єдність та взаємообумовленість компонентів (елементів); входження як складової до системи більш високого порядку.

5. Визначено, що основними функціями управління, що притаманні системі суб’єктів виконавчого провадження, є: забезпечення неухильного дотримання законодавства, що регулює здійснення виконавчого провадження; створення умов для повноцінного функціонування кожного з суб’єктів виконавчого провадження; підтримання на належному рівні взаємозв’язків між суб’єктами виконавчого провадження.

6. При розгляді питання реалізації контролю в системі суб’єктів виконавчого провадження, аргументовано, що він є плюралістичним за своєю суттю, тобто здійснюється не тільки державним виконавцем і судом, а ще й сторонами та іншими зацікавленими особами, хоч при цьому контрольні повноваження державного виконавця поширюються на дії усіх суб’єктів виконавчого провадження. При цьому, в системі суб’єктів виконавчого провадження контроль здійснюється за такими напрямками: оскарження рішень, дій та бездіяльності посадових осіб Державної виконавчої служби; захист прав стягувача у виконавчому провадженні; відповідальність за невиконання рішення, що зобов’язує боржника виконати певні дії; відповідальність за невиконання законних вимог державного виконавця та порушення законодавства, що регулює здійснення виконавчого провадження.

7. Здобувач пропонує власну класифікацію суб’єктів виконавчого провадження, відмінну від попередніх, а саме: автор пропонує об’єднати їх у такі групи: основні учасники виконавчого провадження (державний виконавець, сторони та їх представники, органи державної влади та місцевого самоврядування, прокурор, який представляє інтереси держави або особи); особи, які залучаються до проведення виконавчих дій (спеціалісти, перекладачі, поняті, зберігачі майна боржника, спеціалізовані організації, що здійснюють оцінку та реалізацію майна боржника); особи, що сприяють виконавчому провадженню (суд, Державна виконавча служба).

8. Обґрунтовано, що адміністративно-правовий статус державного виконавця включає в себе адміністративні статуси державного службовця і посадової особи.

На підставі цього, виділено наступні ознаки державного виконавця як посадової особи: перебування на державній службі; заміщення посади в структурі Державної виконавчої служби; здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій при реалізації повноважень, пов’язаних з виконанням рішень, ухвал і постанов судів та виконавчих документів інших органів, виконання яких покладено на державного виконавця; виконання службових повноважень у сфері виконавчого провадження за рахунок державних коштів.

9. У контексті дослідження специфіки правового статусу державного виконавця, автор звертає увагу на необхідність чіткого визначення у Законі України „Про державну виконавчу службу” процедури дисциплінарного провадження та порядку проведення службових розслідувань.

10. Досліджуючи питання адміністративної юстиції у виконавчому провадженні, здобувач акцентує увагу на тому, що адміністративна юстиція у сфері виконавчого провадження характеризується:

а) це спір про права та обов’язки суб’єктів виконавчого провадження „громадянина – органу державної виконавчої служби чи державного виконавця”, що виникає у зв’язку з реалізацією публічно-владних повноважень у сфері виконавчого провадження;

б) виникнення такого спору обумовлено наявністю адміністративного конфлікту, а підставою його ініціювання є факт оскарження особою рішення, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби, чи державного виконавця.

Публікації автора:

1. Ігонін Р.В., Перепелиця А.І. Принципи функціонування державної виконавчої служби України // Науковий вісник Національної академії ДПС України. – 2004. – 3(25). – С. 162-169.

2. Ігонін Р.В. Поняття правового статусу державного виконавця // Науковий вісник Національної академії ДПС України. – 2004. – 5(27). – С. 173-178.

3.Ігонін Р.В. Проблеми функціонування державної виконавчої служби України як суб’єкта виконання рішень Європейського суду з прав людини // Проблеми гармонізації законодавства країн СНД та Європейського Союзу: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції. – Ірпінь: Національна академія ДПС України, 2004. – С. 177-178.

4. Ігонін Р.В. Система суб’єктів виконавчого провадження // Молодь у юридичній науці: Збірник тез доповідей Міжнародної наукової конференції молодих вчених „Треті осінні юридичні читання”. – Хмельницький: Хмельницький університет управління та права, 2004. – С. 334-335.

5. Ігонін Р.В. Поняття та система суб’єктів виконавчого провадження // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. – 2005. – 1. – С. 84-89.

6. Ігонін Р.В. Правовий статус державної виконавчої служби // Науковий вісник Національної академії ДПС України. – 2005. – 1(28). – С. 152-158.