У висновках дисертації пропонується теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової задачі у сформульованій автором концепції стосовно організаційно-правових засад діяльності суб’єктів виконавчого провадження. 1. Дано визначення поняття „суб’єкт виконавчого провадження”, це – особа (фізична, юридична), яка бере участь у виконавчому провадженні або безпосередньо сприяє його ефективному здійсненню через реалізацію наданих їй контрольних повноважень. 2. Сформульовано поняття „система суб’єктів виконавчого провадження”, це – передбачена нормативно-правовими актами, сукупність юридичних і фізичних осіб, які мають спільну мету, взаємозв’язок, внутрішню єдність та самостійність щодо реалізації свого правового статусу в сфері виконавчого провадження. 3. Встановлено, що під стадією виконавчого провадження слід розуміти –сукупність взаємообумовлених процесуальних дій суб’єктів виконавчого провадження, спрямованих на досягнення певної етапної мети з приводу примусової реалізації виконавчих документів. Обгрунтовано існування у виконавчому провадженні наступних стадій: відкриття виконавчого провадження; здійснення виконавчого провадження; заключна стадія виконавчого провадження. 4. Доведено необхідність застосування системного методу для вивчення суб’єктів виконавчого провадження та виділено ознаки, які властиві системі суб’єктів виконавчого провадження, а саме: функціональна цілеспрямованість, тобто прагнення досягти спільної загальної мети; структурна відокремленість, тобто відносна самостійність внутрішньої організації її компонентів (елементів); єдність та взаємообумовленість компонентів (елементів); входження як складової до системи більш високого порядку. 5. Визначено, що основними функціями управління, що притаманні системі суб’єктів виконавчого провадження, є: забезпечення неухильного дотримання законодавства, що регулює здійснення виконавчого провадження; створення умов для повноцінного функціонування кожного з суб’єктів виконавчого провадження; підтримання на належному рівні взаємозв’язків між суб’єктами виконавчого провадження. 6. При розгляді питання реалізації контролю в системі суб’єктів виконавчого провадження, аргументовано, що він є плюралістичним за своєю суттю, тобто здійснюється не тільки державним виконавцем і судом, а ще й сторонами та іншими зацікавленими особами, хоч при цьому контрольні повноваження державного виконавця поширюються на дії усіх суб’єктів виконавчого провадження. При цьому, в системі суб’єктів виконавчого провадження контроль здійснюється за такими напрямками: оскарження рішень, дій та бездіяльності посадових осіб Державної виконавчої служби; захист прав стягувача у виконавчому провадженні; відповідальність за невиконання рішення, що зобов’язує боржника виконати певні дії; відповідальність за невиконання законних вимог державного виконавця та порушення законодавства, що регулює здійснення виконавчого провадження. 7. Здобувач пропонує власну класифікацію суб’єктів виконавчого провадження, відмінну від попередніх, а саме: автор пропонує об’єднати їх у такі групи: основні учасники виконавчого провадження (державний виконавець, сторони та їх представники, органи державної влади та місцевого самоврядування, прокурор, який представляє інтереси держави або особи); особи, які залучаються до проведення виконавчих дій (спеціалісти, перекладачі, поняті, зберігачі майна боржника, спеціалізовані організації, що здійснюють оцінку та реалізацію майна боржника); особи, що сприяють виконавчому провадженню (суд, Державна виконавча служба). 8. Обґрунтовано, що адміністративно-правовий статус державного виконавця включає в себе адміністративні статуси державного службовця і посадової особи. На підставі цього, виділено наступні ознаки державного виконавця як посадової особи: перебування на державній службі; заміщення посади в структурі Державної виконавчої служби; здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій при реалізації повноважень, пов’язаних з виконанням рішень, ухвал і постанов судів та виконавчих документів інших органів, виконання яких покладено на державного виконавця; виконання службових повноважень у сфері виконавчого провадження за рахунок державних коштів. 9. У контексті дослідження специфіки правового статусу державного виконавця, автор звертає увагу на необхідність чіткого визначення у Законі України „Про державну виконавчу службу” процедури дисциплінарного провадження та порядку проведення службових розслідувань. 10. Досліджуючи питання адміністративної юстиції у виконавчому провадженні, здобувач акцентує увагу на тому, що адміністративна юстиція у сфері виконавчого провадження характеризується: а) це спір про права та обов’язки суб’єктів виконавчого провадження „громадянина – органу державної виконавчої служби чи державного виконавця”, що виникає у зв’язку з реалізацією публічно-владних повноважень у сфері виконавчого провадження; б) виникнення такого спору обумовлено наявністю адміністративного конфлікту, а підставою його ініціювання є факт оскарження особою рішення, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби, чи державного виконавця. |