Сформульовані у висновках положення, рекомендації, інші результати проведеного дослідження спрямовані на удосконалення організаційних, правових питань застосування підрозділів Збройних сил України в міжнародних миротворчих операціях. Проблема застосування Збройних сил України в міжнародних миротворчих операціях, якою вони займаються вже понад 14 років, є винятково важливою. Це зумовлено великою роллю міжнародних миротворчих операцій у підтримці стабільності у всьому світі та окремих регіонах тощо. Участь України в міжнародних миротворчих операціях розглядається в контексті двох особливо важливих моментів: національної безпеки та боєздатності військ. Міжнародні миротворчі операції - це нове явище, яке постійно розвивається та видозмінюється і потребує відповідного нормативно-правового забезпечення, розгляду організаційних питань застосування Збройних сил України у міжнародних миротворчих операціях. Ефективність миротворчих операцій, що проводяться ООН, суттєво знизилась через ряд об’єктивних причин. Кризове регулювання потребує рішучих і негайних дій, а багатонаціональні миротворчі сили фактично направляються до району конфлікту з великим запізненням, причому рівень підготовки деяких національних контингентів абсолютно не відповідає вимогам. Окрім того уряди держав у будь-який час мають можливість відкликати контингенти з місій. В ряді випадків так і відбувалось. Автор вважає, що ООН потребує постійно діючого резерву збройних сил. Основна причина - характерні зміни загроз стабільності у світі. Участь у ММО розглядається державами як складова частина системи власної національної безпеки. Тому і формується Концепція „Багатонаціональні операції другого покоління” або „Коаліційні миротворчі операції”. Ключовими моментами Концепції є три положення : відсутня згода сторін для введення міжнародного миротворчого контингенту; зменшення обмежень у застосуванні сили; відмова ООН від обов’язкового керівництва операцією. Існування Концепції ставить під сумнів традиційні принципи забезпечення міжнародної безпеки. Щоб не посягати на принцип миротворчості і на національний суверенітет, необхідно враховувати згоду конфліктуючих сторін або уряду країни втручання. На думку дисертанта, сутність проблеми миротворчих операцій останнього покоління (Ірак, Югославія) полягає в тому, що миротворці свідомо або несвідомо фактично стають стороною конфлікту із-за інтересів своїх держав в регіоні проведення операції. Україна повинна дуже обережно відноситись до пропозицій щодо участі в операціях другого покоління під егідою окремих держав у складі коаліцій. Основні наукові здобутки дисертанта, окрім тих, що висвітлені вище, відображені у таких положеннях: Міжнародні миротворчі операції - важливий інструмент досягнення відповідного рівня національної безпеки України, роль якого у подальшому буде зростати.
На основі аналізу досвіду миротворчої діяльності світового суспільства та практики застосування підрозділів Збройних сил України в миротворчих операціях визначено, що проведення миротворчих операцій може здійснюватись як під егідою ООН, ОБСЄ, так і окремих держав, без безпосереднього керівництва ООН. Стверджується, що застосування підрозділів Збройних сил України в миротворчих операціях необхідно здійснювати лише на підставі Закону України „Про участь України в міжнародних миротворчих операціях”. З появою нових форм участі Збройних сил України у них, потрібно внести зміни до закону. Застосування Збройних сил України за межами держави в миротворчих операціях під егідою окремих держав можливе при визначенні типових задач, як „миротворчих” відповідно до законодавства або при наявності Резолюції ООН, що визнає ситуацію в районі можливого проведення операції такою, що створює загрозу стабільності та безпеці в регіоні. Пропонується включати елементи CIVIC до миротворчих контингентів для ефективного використання результатів миротворчої діяльності в економічних інтересах України. Соціальний захист військовослужбовців, що брали участь у міжнародних миротворчих операціях, не задовільний. Діюче законодавство гарантує правовий захист військовослужбовцям, що брали участь у миротворчих операціях лише під егідою ООН, ОБСЄ. При участі в операціях другого покоління, на кшталт операції в Іраку, військовослужбовці миротворчого контингенту не підпадають під дію Законів України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” та „Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького та рядового складу органів внутрішніх справ”. Вирішення питання соціального захисту військовослужбовців постановами Кабінету Міністрів України - тимчасова міра. Ці питання необхідно вирішувати на рівні законодавства, шляхом внесення змін до відповідних законів. Автор пропонує індивідуальні програми медичного страхування миротворців. Поліси медичного страхування гарантуватимуть кваліфіковану медичну допомогу, причому медичні послуги можливо підвищити до загальноприйнятого рівня за рахунок інших статей бюджету. 2. Відсутність концептуальних документів в Україні щодо проведення міжнародних миротворчих операцій - причина того, що рішення на участь у міжнародних миротворчих операціях приймаються без далекоглядної перспективи і без врахування стратегічних результатів застосування підрозділів. Як приклад - миротворча операція в Іраку. Саме концептуальні документи щодо проведення миротворчих операцій визначатимуть основні політико–правові погляди держави на міжнародні миротворчі операції на перспективу. Для удосконалення нормативно-правової бази, що регулює участь у міжнародних миротворчих операціях необхідно створити Концепцію миротворчої діяльності. Основна її функція - збалансування інтересів держави щодо розбудови Збройних сил України, підтримка відповідного рівня їх бойової підготовки та зобов’язання перед світовим суспільством в особі ООН, згідно з міжнародними договорами щодо участі підрозділів Збройних сил України у миротворчих операціях. Концепція відображатиме основні напрями державної політики з питань участі ЗСУ в міжнародних миротворчих операціях, що забезпечить раціональне їх використання та виконання своєї основної функції, не порушуючи внутрішнього балансу. На думку дисертанта, участь Збройних сил України у міжнародних миротворчих операціях повинна відповідати національним інтересам. Вона не повинна ставити під загрозу здатність України діяти у рамках своєї національної безпеки. Тобто участь підрозділів Збройних сил України в миротворчих операціях не повинна впливати на загальну боєздатність Збройних сил України. Цілі застосування військових підрозділів у міжнародних миротворчих операціях повинні бути чітко визначені, досяжні, забезпечені державою протягом тривалого часу. Їх застосування повинно підтримуватись парламентом та суспільством України. Збройні сили України при виконанні міжнародних миротворчих операцій повинні мати такий рівень свободи дій, щоб забезпечити успіх місії та безпеку контингенту, не порушуючи норм міжнародного гуманітарного права. 3. Для підтримки відповідного рівня дисципліни та законності в миротворчих підрозділах необхідно обов’язково включати структурні підрозділи військової служби правопорядку Збройних сил України до складу миротворчих контингентів. Для цього необхідно внести зміни до Закону України „Про військову службу правопорядку Збройних сил України” в частині про місце діяльності служби. Положення Закону про те, що служба правопорядку призначена забезпечити правопорядок і військову дисципліну серед військовослужбовців у місцях дислокації військових частин, військових містечок не дозволяє залучати військову службу правопорядку до миротворчих контингентів, що не мають своїх окремих містечок при проведенні міжнародних миротворчих операцій. Вважається за необхідне застосовувати інститут військово-польових судів у миротворчих контингентах з метою невідворотності покарання порушників закону, залучення свідків з місцевого населення та підвищення авторитету миротворчого контингенту. Застосування комплексу цих заходів для підтримки законності та дисциплінованості одночасно з розширенням повноважень командирів підрозділів повинно дати позитивний результат. 4. За своєю сутністю миротворчі операції відрізняються від бойових. Принципи застосування підрозділів в таких операціях дещо інші. Окрім того, при взаємодії різних національних миротворчих контингентів існують розбіжності в класифікації та підходах щодо засобів виконання завдань. Відсутність відображення в статутних документах Збройних сил України частин щодо проведення миротворчих операцій ускладнює для військовослужбовців розуміння суті завдань та принципів і способів їх виконання. Наявність двох різних підходів до виконання різних завдань ускладнює виконання місій. Пропонується максимально наблизити ці принципи та розробити єдині підходи щодо порядку проведення як бойових, так і миротворчих операцій. Основна вимога до статутно-нормативних документів - чіткість та одностайність у розумінні їх положень. 5. Однією з принципових проблем у миротворчій діяльності України є низька якість призовного ресурсу. Причина більшості втрат при виконанні миротворчих операцій – слабка підготовка особового складу та відсутній якісний призовний ресурс. Пропонується на законодавчому рівні створити нову систему підготовки призовного ресурсу, засновану на таких принципах: створення у молоді позитивного іміджу військовослужбовця використовуючи рекламу військової служби; створення системи пільг для військовослужбовців миротворчого контингенту з метою отримання безкоштовної освіти з подальшим працевлаштуванням; підготовка кандидатів для участі у міжнародних миротворчих операціях заздалегідь ( школи, технікуми, ВНЗ, тощо). При застосуванні миротворчих контингентів увести чотирьохступеневу систему підготовки миротворчого контингенту, приділивши особливу увагу процесу заміни контингенту на місцях. Цей період необхідно продовжити для якісного входження в курс справ контингенту, що прибув для заміни. 6. На даному етапі розвитку миротворчих операцій визначено міжнародно-правовий статус миротворчих контингентів, що беруть участь у різних операціях ООН. Миротворчою вважається операція, запроваджена компетентними органами ООН відповідно до Статуту, тобто, коли операція проводиться з метою підтримання, відновлення миру та примушення до миру. Правовий статус військ ООН при проведенні цих операцій визначається Статутом ООН та Конвенцією про захист персоналу ООН (1994 р.). Конвенція, до якої Україна приєдналась у 1995 році, визначає правовий статус персоналу ООН, до якого відносяться: особи, залучені або направлені Генеральним секретарем ООН як члени військового, поліцейського або цивільного компонентів операції; інші посадові особи та експерти, відряджені ООН або її спеціалізованими установами, або Міжнародним агентством з атомної енергії, та які мають офіційний статус у районі проведення операції ООН. Конвенція не застосовується до операції ООН санкціонованою Радою Безпеки як примусовий захід, на підставі глави 7 Статуту ООН, в якій персонал залучається як комбатант проти організованих збройних сил та, до якої застосовується право міжнародних збройних конфліктів. При проведенні миротворчих операцій поза егідою ООН та ОБСЄ, міжнародно-правовий статус контингенту буде визначений як „окупаційні війська”, що діятимуть згідно з нормами Женевських конвенцій. Для удосконалення правових підстав застосування ЗСУ в миротворчих операціях необхідно внести зміни та доповнення до діючого законодавства, а також діючих нормативно-правових актів. | 