У дисертаційній роботі узагальнено і розвинуто теоретичний досвід та розроблено науково-практичні підходи щодо здійснення організаційно-економічного розвитку зв’язку на підприємствах залізничного транспорту, а також вдосконалення системи критеріїв і показників оцінки ефективності. Характер і зміст отриманих результатів дослідження дозволяє зробити наступні висновки і рекомендації. 1. Зв’язок на залізничному транспорті відіграє винятково важливу роль, що посилюється на сучасному етапі технологічними можливостями інформатизації всіх ланок виробництва. Глибинна суть та змісту цього процесу багато в чому визначають зміни економічного та організаційно-технологічного середовища галузі. 2. Проведений техніко-економічний аналіз дозволяє встановити первинність розвитку транспорту по відношенню до зв’язку; будучи галуззю виробничої інфраструктури економіки, зв’язок вирізнився в результаті суспільного поділу праці, що призвело до відокремлення і предметів праці; це зумовило появу двох основних сфер взаємодії даних галузей сполучень: транспорт, що обслуговує зв’язок та зв’язок, що обслуговує транспорт. Кожна із сфер містить два типові сектори: перший характеризує “співпрацю” галузей (перевезення поштових повідомлень за допомогою потужностей транспортних підприємств, надання операторами зв’язку загального користування послуг транспортним підприємствам), а другий – внутрішню інфраструктуру взаємодії (корпоративні мережі зв’язку транспортних підприємств, відомчий транспорт підприємств зв’язку). Головною ознакою віднесення суб’єктів господарювання до кожного з секторів є наявність (у першому випадку) або відсутність (відповідно – у другому) права власності на засоби праці. Крім того, другий сектор є джерелом вишукування резервів якісного поліпшення виробничого процесу підприємств транспорту. 3. Рушійними силами організаційно-економічного розвитку систем зв’язку виступають суперечності, що, загострюючись, породжують проблеми, вирішення яких проявляється у поступальному характері протікання даного процесу. Виокремлено головні суперечності (між можливостями засобів зв’язку на залізничному транспорті та потребами у забезпеченостями послугами зв’язку, результативністю господарства сигналізації та зв’язку та результативністю за основною діяльністю тощо) та досліджено утворюючі їх протилежності і наявні способи вирішення. 4. Розроблені наукові принципи здійснення трьох фаз існування систем зв’язку: формування, функціонування та розвитку (веденої ланки, ефективності, прогресивності тощо) стали основою розробки загальних засад побудови організаційно-управлінських структур господарства сигналізації та зв’язку. 5. Встановлені основні етапи та стадії розвитку техніко-технологічних систем зв’язку, що в цілому відображають якісну зміну форм та видів передачі інформаційних повідомлень в рамках залізнично-транспортного комплексу. Це дозволило виявити закономірності взаємного впливу процесів техніко-технологічного та організаційного розвитку електротехнічного господарства. Поряд із цим, систематизація цілей використання зв’язку на залізничному транспорті визначила головні функції (організації управлінського зв’язку, інтенсифікації виробництва, організації безпеки виробничих процесів, забезпечення високого рівня умов та культури праці, маркетингового забезпечення та автоматизації виробництва), що відповідають окресленим цілям; розкрито їхні сутність, зміст та роль у сучасній організації перевізного процесу. 6. Сформульовані загальні підходи до оптимального формування організаційно-управлінських структур господарства cигналізації та зв’язку, а також запропонована принципово нова концептуальна структура управління, яка відповідає сучасному стану розвитку підгалузі; крім того, обгрунтовані можливі напрямки її трансформації у перспективі. 7. За допомогою використання фасетно-ієрархічного методу класифікації проведене впорядкування видів зв’язку, яке вирізняється максимально широким охопленням предметної бази та досконалою комплексністю. Розширено перелік сучасних видів зв’язку; зокрема, введено поняття “комерційний зв’язок” як організаційно-економічна складова, що ефективно доповнює загальну систему технологічного зв’язку залізничного транспорту. 8. З урахуванням головних положень чинної законодавчо-нормативної бази, що регламентує діяльність у сфері зв’язку, впорядковано і розвинуто понятійний апарат економіки та організації господарства сигналізації та зв’язку залізничного транспорту: “зв’язок”, “сигналізація” та “автоматика і телемеханіка”. 9. Систематизовано і класифіковано основні критерії та показники організаційно-економічної ефективності, котрі перебувають у застосуванні в електротехнічному господарстві; визначені напрямки подальшого вдосконалення існуючої системи оцінки та запропоновано нові критерії і показники. 10. Обгрунтовано необхідність проведення всебічної комерціалізації підгалузі зв’язку, сталі фінансові надходження від якої виступають головним джерелом фінансування електротехнічного господарства залізниць країни. Таким чином, отримані результати і рекомендації є науково-методичною та практичною основою розвитку зв’язку залізничного транспорту, спрямованого на підвищення ефективності перевізного процесу, а також проведення подальших досліджень і розробок у сфері транспортних інформаційно-комунікаційних систем. |