1. Організаційно-економічний механізм відтворення в сільському госпо-дарстві – це складна економічна система, яка передбачає послідовне регулювання відновлення і розвитку виробництва в аграрному секторі на основі врахування процесів ціноутворення, оподаткування, систем економічних зв’язків і інтересів. На відтворювальний процес в сільському господарстві здійснюють вплив ряд факторів. Серед них – економічні, політичні, науково-технологічні, організаційні, соціально-демографічні. Для вступу у СОТ особлива увага повинна бути приді-лена приведенням у відповідність з вимогами даної організації цінової політики та системи оподаткування, тобто економічним факторам. 2. Застосування пільгового режиму оподаткування сільськогосподарських товаровиробників аграрного сектора не забезпечило збільшення надходжень до бюджету. На кінець 2005 року у сільськогосподарських підприємствах Запо-різької області відбулося зниження розміру нарахованих та сплачених сум фіксованого податку на 43,1% і 11,1% відповідно. Це обумовлено змінами в кількісному складі земельних угідь у результаті їх розпаювання. Найбільшу частку у структурі податків займають відрахування з фонду оплати праці. Їх величина у сукупності із сумою збору за забруднення навколишнього середовища, фіксованого сільськогосподарського податку є постійною і не реагує на зміну прибутковості діяльності господарств, тобто абсолютно нееластична. При зростанні рентабельності ставка даних податків зменшується. Отже, податковим умовам, в яких функціонують підприємства аграрного сектору, притаманний ефект регресивності. 3. Для господарств регіону характерний перехід від кризового до нестійкого фінансового стану за рахунок зростання короткострокових кредитів. Для сільськогосподарських підприємств Якимівського району притаманним є недостатній рівень “нормальних” джерел формування запасів, а саме: власних обігових коштів, довгострокових та короткострокових зобов’язань, незважаючи на зростання останніх у 3,5 рази. Баланс аграрних формувань як області, так і району не є абсолютно ліквідним на протязі досліджуваного періоду. Нестача власних обігових коштів свідчить про неспроможність господарств здійснювати діяльність на основі самофінансування. 4. У формуванні пропозиції сільськогосподарської продукції Запорізького регіону провідне місце займають господарства населення. Однак, на кінець 2005 року окреслилась тенденція до скорочення обсягів виробництва тваринницької продукції в даному секторі підприємств. Це обумовлено зниженням ролі дрібних господарств у формуванні доходів сільських мешканців. Основними виробниками зерна є сільськогосподарські підприємства, про що свідчить їх частка у валовому виробництві продукції, яка змінюється від 82,4% до 79,8%. Незначні коливання у валовому виробництві соняшнику та яєць свідчать про досить стабільний стан підгалузей та перспективи подальшого їх розвитку. Передові позиції особистих селянських господарств при виробництві овочів та картоплі пояснюються здешевленням ручної праці. Ситуація щодо виробництва м’яса всіх видів у забійній вазі є досить складною. Головною причиною виявилася кризова ситуація у 2003 році із заготівлею кормів, стрімке підвищення цін на них, що призвело до збільшення реалізації худоби на забій та скорочення купівлі молодняку для відгодівлі. Виробництво молока зосереджено у селянських подвір’ях, що є негативною тенденцією. Стихійність та неорганізованість при реалізації даного виду продукції призводить до зниження обсягів її заготовки та якості. 5. Низька ефективність сільськогосподарського виробництва обумовлена збитковістю виробництва продукції тваринництва як по Запорізькому регіону, так і по Якимівському району. Технологічними чинниками такої ситуації у переважній більшості господарств є низький рівень продуктивності тварин та концентрації поголів’я. У підприємствах району на кінець 2005 року спосте-рігається зростання рентабельності виробництва рослинницької продукції в 4,7 разів внаслідок підвищення реалізаційних цін та збільшення обсягів продажу посередницьким структурам. 6. Адекватно реагувати на ринкові сигнали для перемоги у конкурентній боротьбі з метою покращення результатів господарювання дозволяє вибір маркетингових стратегій диференціації за джерелами – товар, сервіс, персонал. При реалізації продукції переробним підприємствам та посередницьким структурам слід використовувати товарну диференціацію. У випадку її збуту на ринку через власні ларьки та магазини слід акцентувати увагу на диференціації персоналу. При видачі виробленої сільськогосподарської продукції пайовикам, працівникам у рахунок оплати праці доцільно орієнтуватися на покращення сервісу. Це дозволить збільшити виручку від реалізації товарів шляхом обрання найбільш вигідного каналу збуту у відповідності до їх якості. 7. Еквівалентність обміну між аграрним сектором та промисловістю потребує врахування вартісної оцінки земель сільськогосподарського призна-чення у собівартості продукції. За таких умов ціна одного центнера зерна могла б становити 65,4 грн. проти фактично зафіксованої її величини у 2005 році – 47,4 грн., а ціна одного центнера молока – відповідно 111,4 грн. замість 102,6 грн. 8. Реформування власності трудових колективів вимагає застосування нових ринкових типів відтворення аграрного виробництва для великих сільсько-господарських підприємств із використанням різних джерел створення фонду економічного стимулювання. На початкових етапах розвитку підприємств рекомендується його формування з чистого прибутку згідно нормативів. При досягненні певної стабільності у результатах господарювання для забезпечення режиму економії пропонується формувати фонд економічного стимулювання з валового доходу, який створюється після відшкодування вартості оборотних та необоротних активів з чистої виручки від реалізації продукції. 9. Оптимізація економічної стратегії підрозділів, що займаються вирощу-ванням продукції рослинництва, у господарствах Якимівського району за критерієм максимального чистого прибутку вказує на необхідність зменшення запланованих показників виробничої діяльності у випадку відміни податкових пільг для сільськогосподарських товаровиробників. Зростання величини чистого прибутку з розрахунку на одиницю податкових зобов’язань свідчить про доцільність застосування мікроекономічної моделі оптимізації поведінки господарюючих суб’єктів при нестабільних податкових параметрах у сільському господарстві. |